У Рівненській області видається чотирнадцять місцевих газет, і практично всі вони після проведення територіальної реформи з районних перетворилися на газети громад (в області замість п’ятнадцяти колишніх районів утворили чотири), каже голова обласної організації Національної спілки журналістів України Дмитро Тарасюк.
Так складається історично, що газети краще передплачують на півночі Рівненщини, там більше читають періодику, ніж на півдні і в центрі. Також це підтверджує і передплата нинішнього року.
– На жаль, не всі газети змогли вистояти, і почалося це не сьогодні. Торік припинила існування рівненська міськрайонна газета «Слово і Час», і головний винуватець у цьому, на мою думку, – редактор, від якого залежить не менше 75 відсотків успіху видання, – каже Дмитро Тарасюк. – Хто, як не редактор, має бачити перспективу, задавати тон у роботі колективу, а тут редактор волів сидіти в кабінеті, чекаючи, що газета сама собою зробиться.
Газета, де не дбають про живу інформацію, де не спілкуються з людьми на місцях, а в передплаті покладаються тільки на милість листоноші, як правило, не має майбутнього, – вважає Дмитро Тарасюк. От і вийшло так, що у Рівненському районі, що об’єднав сім колишніх районів і де мешкають більше ніж півмільйона жителів, немає, так би мовити, «столичної» газети.
Не стало також здолбунівської газети «Нове життя». Цього року припинив вихід у світ ровесник Незалежності України – «Вісник Демидівщини».
Виживають хто як може
Переважна більшість локальних газет Рівненщини опинилися сьогодні в скрутному економічному становищі. Поряд із зниженням тиражів упродовж останніх років – спочатку через коронавірусні обмеження, а тепер через війну з російським агресором – зменшилися й обсяги реклами.
Раніше видання мали фінансову підтримку від укладання угод на висвітлення, а сьогодні керівники ОТГ заявляють, що в них таких коштів немає. Навіть обласна влада, розміщуючи час від часу необхідну інформацію в місцевих газетах, платити редакціям достатні гроші не поспішає.
Виручали місцеві газети лісгоспи, які давали багато матеріалів та добросовісно публікації оплачували. Тепер Рівненське лісове господарство підпорядковане Волинській області, а разом з тим обірвалася й ниточка платних публікацій.
– Велику частку отриманих від передплати коштів забирає пошта, а якщо врахувати, що сьогодні газети мають дуже невеликі тиражі (деякі не набирають навіть тисячу передплатників), питання «Як існувати?» гостро стоїть на порядку денному, – наголошує Дмитро Тарасюк. – Низькі тиражі у воєнний час обумовлюються тим, що в людей елементарно на передплату немає коштів. До того ж, «Укрпошта», яка забирає левову частку від передплатних коштів, послугу не завжди надає добросовісно. Там, де стаціонарні сільські поштові відділення замінили пересувними, з доставкою газет і оформленням передплати стало кепсько. Є багато нарікань від передплатників. Пересувні відділення не дотримуються графіків руху, головне для них – прийняти платежі та видати пенсії. В селах поштові машини не затримуються, люди не встигають прийти і оформити передплату, а потім навіть ті, хто встиг передплатити, отримують газету з великим запізненням.
Штати максимально скорочені
На мінімальну заробітну плату, яку здебільшого можуть дати сьогодні газети, прожити важко, тому молоді в редакціях місцевих газет дуже мало. До того ж, молодь не бачить великих перспектив для місцевої преси, тому нині охочих працювати в локальній журналістиці не так багато. Сьогодні більше думають про будь-яку роботу в Польщі й далі за кордоном. Штати скорочені максимально: нерідко газету роблять редактор і верстальник, що само собою засвідчує якість контенту.
– Спостерігаються й такі випадки, коли, наприклад, редакторка колись потужної газети «Рідний край» з Гощі перейшла на роботу в ОТГ, опікується там зв’язками з громадськістю, де отримує пристойну зарплату. Газету залишила на верстальника і журналіста. Та треба віддати належне: з «Рідним краєм» зв’язків не пориває: готує матеріали, наглядає за процесом підготовки номерів, – каже Дмитро Тарасюк. – Редакторку можна зрозуміти – людині треба заробляти гроші на життя, але як далі виживатиме газета, сказати важко. Зараз її наклад становить 1500 примірників, і хочеться вірити, що їй стане витримки, щоб вистояти і дочекатися більш сприятливих для преси часів.
У Дубні маємо ще неординарніший приклад – газета «Замок», що має близько… сотні передплатників. Тримається «Замок» за рахунок того, що мають свою друкарню, де не тільки газету друкують, а й бланки, ще якусь продукцію, заробляючи кошти і на видання.
Та «не все погано в нашому домі»
Є в області газети, які знаходять шляхи, щоб і тираж не втратити, і колектив зберегти. Наприклад, очолювана досвідченою редакторкою Світланою Ляшко газета «Сарненські новини» зберегла колектив, має наклад 4500 примірників. Березнівська газета «Надслучанський вісник» під керівництвом Надії Ярмолюк набрала 3000 примірників. У найближчому до білоруського кордону Зарічному газета «Полісся» має 2000 передплатників. Непогані, як на сьогодні, тиражі мають «Новини Рокитнівщини», Гощанська газета «Рідний край».
Ці видання беруть читача перш за все своїм змістом: люди, отримуючи цікаву газету, знаходять кошти на їх передплату навіть зі своїх невеликих пенсій і зарплат.
– Треба сказати і про «Володимирецький вісник». Думаю, аби не активність Людмили Босик, яка чітко зорієнтувалася в сучасних непростих реаліях воєнного часу, газета могла стати на межу виживання, – каже Дмитро Тарасюк. – Тираж газети невеликий – 1500 примірників. А допомогло їй вижити економічно те, що Людмила почала брати активну участь у грантових програмах, на отримані кошти закупили генератор, старлінк, інше необхідне обладнання. Такого технологічного устаткування, як у «Володимирецькому віснику», немає в жодній редакції. Також за рахунок грантів співробітники отримують тут доволі пристойну зарплату. До підготовки матеріалів для газети у «Володимирецькому віснику» активно залучають громадських кореспондентів. А от штатний розпис співробітників, вважаю, варто було б оптимізувати: наприклад, така посада, як касир, явно не відповідає сучасним умовам роботи.
На додачу до сказаного
Свого часу за активної участі Дмитра Тарасюка, який був представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Рівненській області, було створено три FM радіо – «Полісся» в Сарнах, «Бурштиновий шлях» у Володимирці і «Березне» в однойменному райцентрі.
Через різні непорозуміння і чвари два радіо після майже десяти років роботи припинили мовлення, і з усіх трьох залишилося тільки «Полісся». Зараз його передавач стоїть у Дубровиці, що на кордоні з Білоруссю, і це радіо слухають й по той бік кордону.
Місцевого телебачення в Рівненській області практично немає. Обласне телебачення, як і по всій Україні, було зруйноване, транслює Всеукраїнський марафон і має мізер часу на добу, щоб дати власні новини… «Рівне-1», «Сфера-ТВ» та «ITV» є приватними, і у їхніх власних програмах, котрі, до речі, у загальному обсязі мовлення займають не більше години на добу, на переконання Дмитра Тарасюк домінують головним чином точки зору їхніх власників. Левову частку тут теж займає Всеукраїнський телемарафон… Ось така невтішна виходить картина в телерадіопросторі…
Попри всі складнощі і проблеми воєнного часу, життя в журналістському середовищі не припиняється: триває прийом до Національної спілки журналістів України, на засіданнях секретаріату обласної організації, вирішуються злободенні питання. У планах на рік – творчі конкурси і нагородження кращих журналістів премією імені Михайла Горопахи, проведення традиційної спортивної олімпіади, заходи до Дня журналіста, відзначення знаменних дат в історії медіа Рівненщини тощо. Зараз в обласній спілці зібрали бібліотечку книжок і передали її бійцям територіальної оборони, які захищають кордони України на межі з Білоруссю, за що отримали щиру подяку.
«Для нас важливо, що наш довоєнний читач і під час війни залишається з нами», – Віталій Тарасюк
– Газета «Гомін і К» виходить на півдні області, де традиційно тиражі не дуже високі, а нині й поготів. Зокрема тираж цієї газети становить близько тисячі примірників, її передплатники – це люди, які хочуть бачити свою газету в поштових скриньках за будь-яких умов, бо вона цікава. Всі публікації – місцева інформація, що вигідно доповнюється матеріалами краєзнавчої тематики. Роблять «Гомін і К» редактор Віталій Тарасюк, його заступник Ольга Райко, верстає газету Сергій Гусар. Забрати Віталія з редакції – і газета пропаде, – розповів про неординарне видання і його редактора-однофамільця голова Рівненської обласної організації НСЖУ Дмитро Тарасюк.
А от про що розповів сам редактор Віталій Тарасюк:
– Хоч як скрутно було на початку широкомасштабного російського вторгнення, ми не закрилися. Щоправда, до літа 2022 року наш «Гомін і К» виходив не щотижня, а двічі на місяць. Це було пов’язано з різким підвищенням вартості друку, деякими іншими фінансовими і поштовими проблемами. Про ситуацію розповідали читачам, і люди нас зрозуміли. А з другого півріччя ми відновили щотижневий вихід у світ обсягом вісім шпальт, відмовившись від традиційно кольорових сторінок, які додавали суттєву суму до вартості друку. Тираж на сьогодні трохи перевищує тисячу примірників і, чесно кажучи, хотілося б набирати більший. Але для нас важливо, що наш довоєнний читач залишається з нами, тому головне правило – давати в газеті цікаву людям інформацію. Абсолютна більшість матеріалів – місцева тематика, даємо також інформацію з області і всеукраїнську, але дуже мало і тільки таку, що заслуговує на увагу нашого читача.
Трималися на тому, що мали невеличкий запас коштів, який став у великій пригоді, економили на зарплаті, коли певний час працювали практично на волонтерських засадах. Були часи, коли одну мінімальну зарплату ділили на чотирьох, тепер в штаті троє працівників, всі працюють на половину окладу. При цьому податки платять повністю.
Постійних угод на висвітлення газета не має, але час від часу готує платні матеріали для територіальних громад, і ті дві-три тисячі, що платять за публікацію, звичайно, зайвими не бувають. До війни обласна держадміністрація на свої публікації кошти виділяла. Та сьогодні владні структури (в тому числі і військові адміністрації) матеріали для публікації шлють регулярно, а от угоди на висвітлення укладати не поспішають. Тож і газетярі ті матеріали так би мовити сортують – дають тільки соціально значимі, які безумовно потрібні людям для інформації.
Газета має трохи реклами від ТСОУ, райспоживспілки, заробляє на публікації приватних оголошень.
– Не перестають дивувати деякі наші люди, які вважають, що газеті гроші з неба падають, і настирно просять дати їхнє оголошення безкоштовно. Причому, як правило, це люди, які мають явно не останню копійку і заплатити за оголошення можуть без особливих проблем, – каже редактор.
«Приємно чути, коли кажуть, що «Надслучанський вісник» стоїть на рівні обласних видань», – головна редакторка Надія Ярмолюк
Тираж «Надслучанського вісника» становить трохи більше 3000 примірників, і це другий передплатний результат в Рівненській області. Обсяг, як і у всіх, з 12-16 зменшився до восьми сторінок, але при цьому дві сторінки залишаються в кольорі. Головна редакторка Надія Ярмолюк пояснює:
– Кольорові сторінки зберегли задля реклами: люди дають для публікації привітання, а на чорно-білій сторінці вони бачити їх навряд чи захочуть. При тому, що реклама потроху з’являється, беремо до уваги будь-яку можливість привабити потенційного рекламодавця, який також хоче бачити свої повідомлення на кольоровій шпальті.
Видання уклало угоду на висвітлення діяльності з міською радою. Депутати проголосували за виділення «Надслучанському віснику» 70000 гривень, і ця сума за можливості бюджету міськради може бути збільшена.
Що дійсно дошкуляє і заважає, то це поштові проблеми. «То листоноші немає, то газети загубилися, то доставити газету вчасно вони ніяк не можуть. Через це, вважаю, в 2023 році ми втратили близько 300 передплатників», – каже Надія Ярмолюк і розповідає про свою газету:
– У штаті редакції восьмеро співробітників, кожен з яких може виконувати кілька процесів. Зокрема, я сама – пишуча редакторка, журналісти можуть верстати, відповідальна секретариня набирає тексти реклами та оголошень і також готує публікації. Завдяки такій нашій дружній роботі більшість матеріалів в газеті – місцеві, і вони цікаві. Коли в Березне приїжджають люди і вперше бачать нашу газету, вони часто дивуються, наскільки вона інтелектуальна, як добре оформлена і зверстана. Приємно чути, коли кажуть, що «Надслучанський вісник» стоїть на рівні обласних видань.
Якщо говорити про зарплату, то в минулі роки, коли мали більший тираж та можливість заробляти на рекламі, були доплати до основного окладу, і зарплата була нормальною. Тепер вона тримається на рівні семи тисяч гривень, про вислугу років, інтенсивність праці, як було донедавна, сьогодні не йдеться.
– Наш колектив не тільки працьовитий, а й творчий. Протягом тривалого часу «Надслучанський вісник» очолював поет, член Національної спілки письменників України Борис Боровець. Я також маю в творчому доробку поетичні збірки «В огні кленової сваволі» та «Небес осінніх сивина». Ще одного нашого журналіста люди називають березнівським піснярем, адже на його слова місцевими композиторами написано чимало пісень, – каже редакторка. – Та й серед мешканців Березнівської громади також є чимало талановитих людей. Напевно, тому користуються увагою читача літературні сторінки, рубрики «Творчість наших читачів» і «Творче видноколо». Є традиційні рубрики, як, наприклад, – «Вивчаймо. Знаймо. Пам’ятаймо», де публікуємо матеріали з історії краю, «Духовність», що розкриває секрети духовного виховання. Широкомасштабна війна внесла свої корективи і в зміст газети: частими на сторінках стали розповіді про земляків, які захищають Україну на фронті.
Долучаються до підготовки матеріалів громадські кореспонденти, які порушують цікаві теми і добре їх розкривають. Оскільки коштів на гонорари дописувачам газета не має, найактивнішим редакція безкоштовно передплачує газету на рік. Громадських кореспондентів березнівські газетярі запрошують на свято Дня журналіста, і ці зустрічі проходять у дуже теплій, творчій обстановці.
– І всі разом бажаємо Перемоги і миру, щоб налагодилося життя, а до нас повернулися всі наші читачі, – підсумовує редакторка.
Як у прикордонні з Білоруссю велика війна краде тираж «Новин Рокитнівщини»
До початку великомасштабної війни тираж «Новин Рокитнівщини» становив 3000 примірників, а до ковідної пандемії було й до 5000. На жаль, у 2023 році передплатників набралося вдвічі менше – 1500, хоча це досить непоганий результат в області.
В редакції розповіли, що основна причина зменшення накладу в тому, що Рокитнівська громада розташована в прикордонні з Білоруссю, і багато людей виїхали у безпечніші регіони. З тих жителів, хто залишився, не всі готові платити гроші за газету, бо не знають, що тут може статися завтра, і де ці не зайві в кожній сім’ї гроші можуть знадобитися. Тому в редакції практикують перевірений варіант передплати на місяць, квартал, півроку.
Мають «Новини Рокитнівщини» сайт, ведуть телеграм-канал. На запитання, чи не перебиває сайт передплату друкованої версії, кажуть, що сайт з газетою не дублюються, хіба що після того, як номер вийшов у світ, його найцікавіші матеріали можуть викласти і на сайті.
Жодного номера редакція від початку війни не пропускала. Мали затримки з доставкою газети, але то, кажуть, сталося через об’єктивні обставини: сортувальні поштові відділення завжди працювали і вночі, а із запровадженням у воєнний час комендантської години вони перейшли тільки на денний режим роботи. Тому деякий час траплялися накладки.
– Доставка газет залежить від добросовісності листоноші, – каже редакторка Наталія Лозян, – одні працюють чітко, а дехто може принести газету із запізненням на кілька днів. У кожному випадку затримки розбираємось, щоб надалі такого не траплялося. Загалом з листоношами стаціонарних відділень у нас налагоджена нормальна співпраця, допомагають вони і з оформленням передплати. Працюють у нас два пересувних відділення, і на початках там частенько виникали небажані ситуації з доставкою газети, з оформленням передплати. Та все одно люди, які хочуть читати нашу газету, приходять, чекають на поштову машину і поки їм не оформлять передплату, їхати далі поштовиків не відпускають. А ми щиро вдячні своїм передплатникам за таку наполегливість.
На дохід від реклами в редакції не розраховують. Як і повсюдно в місцевих газетах, з нею справи кепські: перша хвиля зменшення реклами припала на ковід, що залишалося – «добила» війна. Наталя каже, що навіть приватні оголошення і привітання більше пішли в інтернет: люди вітають рідних і друзів, дають приватні оголошення більше через соціальні мережі, ніж на сторінках газети.
Є в редакції «Новин Рокитнівщини» і велика проблема. Сталося так, що після реформування не було укладено угоди на оренду приміщення, як це передбачалося на законодавчому рівні. А коли після децентралізації Рокитнівський район був приєднаний до Сарненського, нова селищна влада заявила, що будинок, де розташована редакція, перебуває у власності громади, тож мають право розпоряджатися ним на власний розсуд, і половину редакційних приміщень забрали під трудовий архів.
Як і коли було оформлене право власності громади на приміщення, що будувалося для газети і друкарні, в редакції не розуміють, а довести свою правоту керівництву громади у них не виходить.
Люди, треба сказати, працюють в газеті самовіддані. Тут кожному до снаги і матеріали підготувати, і сторінки зверстати. І це при тому, що працюють на половину ставки. Виживають за рахунок рідних, які мають зарплату, і стараються зберегти газету до Перемоги – коли повернуться всі земляки додому, запрацює економіка, у людей будуть гроші на передплату.
Підготувала Ольга Войцехівська, Журналіст України
