«Ми не маємо права підвести тих, хто в нас повірив і передплатив газету» – Тамара Шаворська
Давно вже не секрет, що локальна преса в Україні друге десятиліття поспіль не живе, а виживає. Вибороли українські місцеві газети незалежність від диктату місцевих чиновників, реформувалися в ТОВ і ПП. Але разом з тим отримали купу економічних проблем, коли олії у вогонь негараздів додавали децентралізація, некоректне партнерство «Укрпошти», небажання розуміти важливість найближчих до людей видань місцевими громадами. А ще коронавірус, а за ним практично без передишки широкомасштабне вторгнення російської федерації ускладнювали роботу редакцій по всій Україні.
І тепер при всій своїй потрібності редакції місцевих газет вимушені буквально виборювати кожен день, місяць, рік виживання. За ці два з половиною року не раз розповідалося, як газету видають двоє-троє людей, як на межі можливостей працюють підтримувані НСЖУ та закордонними донорами редактори прифронтових і деокупованих територій, як шукають альтернативні шляхи доставки видань читачеві.
Здається, що вже ніщо не зможе вразити. Але знайшлося у вервечці боротьби редакторів за збереження газет місце й для ексклюзивного – незвичайне відновлення і стійкість газети «Подільський край» з міста Бар, що на Вінниччині. Газету, що за попереднього редактора припинила вихід у світ з першого дня широкомасштабного ворожого вторгнення, з власної ініціативи в 2024 році відновили дві ветеранки преси – колишня журналістка, відповідальна секретариня і заступниця редактора Тамара Шаворська та бухгалтерка Зоя Лєбєдєва.
Не змогли ці жінки, які мали за плечима майже по півстоліття роботи в редакції, пережити того, що люди у воєнний час 2 роки залишаються без місцевої інформації, стомилися відповідати на запитання, коли нарешті знову з’явиться в поштових скриньках «Подільський край». Тож, порадившись між собою, наприкінці 2023-го на свій страх і ризик оголосили передплату на 2024 рік.
Тамара Шаворська каже:
– Зважитися на таке рішення було непросто, адже доводилося на ходу організовувати передплату, планувати і щотижня наповнювати матеріалами чотири газетні сторінки, шукати гроші на нагальні потреби.
Про себе ці дві дивовижні жінки не думали, і обидві працюють без зарплати. Кажуть: «Маємо пенсію і поки що тим і живемо. Аби тільки «Подільський край» вижив і набрався сили, щоб після перемоги міг працювати на повну, як колись, коли мав кількатисячні тиражі».
Очі бояться, а руки роблять, і коли вже взявся за гуж, то не кажи що недуж
– Люди почали передплачувати газету, і відступати нам було нікуди. Було б дуже соромно від людей, аби ми розпочате відновлення нашої газети відразу й припинили, – згадує пані Тамара ті перші кроки, коли навіть сподівання на обіцяну міською владою фінансову підтримку у вигляді укладення угод на висвітлення рухнули – грошей у міському бюджеті з початком війни критично не вистачало. Щоправда, міська рада взяла на себе витрати за орендну плату приміщення редакції, яка через те, що питання однієї гривні свого часу не було вирішене, становить досить солідну суму.
Коли стає особливо скрутно фінансово, Тамара Шаворська йде до місцевих підприємців, фермерів і просить в них допомоги. Ті й самі сьогодні великих грошей не мають, але, як правило, не відмовляють. Суми такої допомоги не великі, але поряд з коштами, вирученими за реалізацію в роздріб, на електроенергію, друк, інші невеликі витрати вистачає.
Передплатою набрали не так багато, як хотілося б. Якщо в 2022 році, перед вторгненням московитського війська передплата становила три-чотири тисячі примірників, то на 2024 рік отримали лише кілька сотень передплатників. Але водночас збільшили роздріб, який додав ще кілька сотень примірників та дав можливість заробляти на друк і оплату електроенергії, розплатитися із залишеним попереднім керівництвом серйозним боргом у сумі 50 000 гривень.
Мають у Барі кілька точок продажу газети, до яких самі її і розносять. Передплату доставляє пошта, яка, як і всюди, здебільшого перейшла на роботу пересувними відділеннями. Але є цікавий момент: Тамара Дмитрівна розповіла, що в деяких селах пересувні відділення навіть розвозять газету по поштових скриньках передплатників.
Думали, щоб і по селах продавати газету в роздріб, але вартість такої поштової послуги виявилася надто високою, щоб мати хоча б якусь рентабельність. На жаль, і з старостатами, щоб допомогли організувати продаж газети в селі, домовитися поки що не виходить.
З початком відновлення газети, до всього, треба було подумати, як розійтися з передплатниками 2022 року, коли люди не отримали оплачену газету. І тоді в першому номері 2024 року з’явилося повідомлення: «Передплатникам, які не отримували газету через припинення її виходу в світ, в якості компенсації надається можливість безкоштовної публікації вітань та інших оголошень». Люди таку ідею сприйняли, контакт був налагоджений.
Молодий журналіст не мав стійкості ветеранок журналістики. Дизайнерка труднощів не злякалася
Пробували залучити до своєї газетярської справи молодого журналіста – запропонували очолити редакцію, сподіваючись, що його молода енергія і знання допоможуть газеті вистояти і розвиватися. Але той, попрацювавши трохи більше місяця, сказав, що бути редактором – то не його.
А от Жанна Горобець труднощів не злякалася і взялася верстати «Подільський край». Також вона набирає рукописні матеріали, які приносять і присилають до редакції працівники державних установ, клубів, шкіл, лікарень, жителі громад. Тепер пані Тамара постійно шукає і знаходить добрих людей – прихильників газети, які виділяють кошти, щоб була можливість заплатити верстальниці хоча б половину мінімальної зарплати.
Вдале співробітництво: проба пера студентів місцевого педагогічного коледжу і наповнення газетних шпальт
– Раніше в редакції над контентом працювали журналісти, коректор, черговий випускаючий, редактор. А тепер я на все про все одна, і постійно наповнити сторінки дійсно цікавою місцевою інформацією одній доволі складно, – розповідає Тамара Шаворська.
І вона – людина активна та комунікабельна – звернулася по допомогу до викладачів і студентів Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського, які вчаться на відділенні журналістики. Запропонувала молоді спробувати себе в професії в справжній газеті, і студенти відгукнулися – почали писати. Теми пропонують їм і редакторка «Подільського краю», і викладачі, і самі вони не проходять повз цікаву подію.
Не всі і не відразу стали писати на належному рівні, дехто взагалі не став брати участі в підготовці публікацій. Студентські матеріали Тамара Дмитрівна вичитувала, підказувала їхнім авторам, на що треба більше звернути увагу, як побудувати текст. І справа зрушилася – мають тепер своїх власних кореспондентів. А редакторка розповідає, з яким задоволенням вона займається з молодими людьми, сподівається, що хтось з них з часом працюватиме у відновленій газеті.
«Подільський край» до війни виходив на восьми сторінках, тепер із зрозумілих причин – на чотирьох, і на цих чотирьох сторінках вміщається, як правило, не менше 16 матеріалів. «Газета має бути насиченою саме місцевою інформацією, бо інакше вона не буде потрібна людям», – каже редакторка. Вона сама готує велику частку публікацій, а допомагають їй окрім студентів люди різних професій, котрі присилають матеріали в редакцію.
Про що пишуть? Звісно, що про захисників України. Але й не тільки
– Прийшла в редакцію жінка і зі сльозами на очах просить: «Напишіть про мого чоловіка! Він був нагороджений Золотим Хрестом, загинув на фронті. Хочеться, щоб люди знали про нього». Приходили й інші люди, які просять зберегти пам’ять про їхніх рідних, що віддали своє життя на захисті України. Як таким людям можна відмовити, коли кожна їхня історія проходить через серце?, – ділиться думками Тамара Шаворська.
Найбільше – до сліз – її вразив чоловік, який прийшов у редакцію. З внутрішньої кишені піджака він витяг уже потерту на згинах газету і розповів, що ця газета з ним постійно від 2014 року.
Виявляється, в цій газеті була опублікована стаття про його сина, який, захищаючи Україну, загинув в АТО. Батько всі ці роки вдячний журналістам, які написали про найдорожчу для нього людину, вдячний за збережену на сторінках газети пам’ять. Чоловік розповів, як сам читав і тепер перечитує статтю, як читали рідні і знайомі, яка це для них підтримка, що син не забутий і вшанований.
Звичайно, що пишуть у «Подільському краї» не тільки про військових. Розповідають про волонтерів, про людей з цікавою історією. Дають краєзнавчі матеріали. Пишуть про перспективи шкільного навчання і про талановитих випускників шкіл, серед яких є й такі, що отримали 200 балів під час національного мультипредметного тестування.
А як не повідомити на широкий загал про допомогу англійської корпорації місцевому коледжу транспорту та будівництва?! Припали читачам до душі і публікації про влаштовані дітлахами «Концерти під сусідським горіхом», які дарували землякам розраду в складний і тривожний час війни.
Обов’язково розповідають про те, чи буде цієї зими хліб і до хліба після аномально спекотного літа. Писали, і про загибель Ірини Фаріон, яка свого часу бувала в Барі і залишила у містян спогади про себе. Одним словом: різнотем’я – ознака «Подільського краю».
Звучить часопис й у фейсбуці, де створено групу «Подільський край» і де при всій зайнятості знаходить пані Тамари час для спілкування, обміну думками та інформацією зі своїми земляками.
І, працюючи над кожним номером, редакторка відновленого часопису повторює: «Ми не маємо права знову підвести тих, хто в нас повірив. Дуже не хочеться повідомляти людям, що на 2025 рік передплату оголошувати не будемо».
«Подільський край» просить допомоги
Нині Тамара Шаворська від імені своєї маленької редакції просить допомоги у Національної спілки журналістів України. В своєму листі до голови НСЖУ Сергія Томіленка зазначає:
«Газета заснована в 1931 році, завжди висвітлювала життя району, порушувала соціально важливі теми. Брала участь у багатьох журналістських конкурсах, отримувала перемоги. У 2021 р. виборола звання “Краща газета області”.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням російських військ в Україну останні два роки стали складними для нас, у 2022 році газета припиняла вихід у світ. Тепер, з 1 січня 2024 року, відновили вихід у світ, але через відсутність коштів колектив працює безкоштовно.
Наша газета є джерелом інформації для двох громад – Барської і Копайгородської, старається в міру сил і можливостей реагувати на події місцевого і регіонального значення, розповідати про тих, хто стоїть на бойових рубежах і тих, хто повернувся “на щиті”.
Звертаюся до Спілки з проханням посприяти матеріально і підтримати наш колектив, який знаходить можливість у надскладних умовах доносити до читачів слово правди. Адже сьогодні наша газета – єдиний місцевий засіб масової інформації у двох громадах. І жителі громад просять, щоб ми продовжували вихід у світ».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України».
