На Кіровоградщині майже три роки газета «Новоукраїнські новини» виходить друком завдяки зусиллям двох медійниць
Олена Комісаренко, головна редакторка, не розгубилася, коли на початку війни колеги один за одним залишили редакцію. У кожного були свої причини. Залишилася пані Олена удвох з головною бухгалтеркою Іриною Гинцар. І хоч ніби й кривдно було на душі, але жінка, працюючи у журналістиці більше двадцяти років, вирішила боротися за газету, за читача і за себе у професії.
Можна не запитувати пані Олену, скільки робочого і особистого часу витрачається, аби газета була цікавою та змістовною, вчасно доходила до читача. Обидві жінки добре знають ціну кожного номера, і мається на увазі не грошовий еквівалент.
Про роботу медіа Олена Комісаренко розповіла в інтерв’ю для НСЖУ.
– Пані Олено, йде грудень, для редакцій періодичних видань цей місяць є найважливішим у плані передплати на наступний рік. Які у вас справи з передплатою?
– Газета має своїх багаторічних шанувальників і у місті Новоукраїнка, і у сільських населених пунктах. Для наших читачів, а це переважно люди старшого віку, пропонуємо редакційну передплату, яка дешевша майже на 50 відсотків, ніж поштова. Зараз разовий наклад у нас дві тисячі примірників. По п’ятницях отримуємо його з друкарні. Із загального тиражу 300 примірників надходить до передплатників завдяки редакційній доставці. Я сама йду з газети по організаціях, торгових закладах, спілкуюся з людьми, отримую інформацію для наступних публікацій. Створили і пункт розповсюдження у бібліотеці. Таким чином люди вчасно отримують газети по редакційній передплаті.
Але і без «Укрпошти» не обійтися. Найголовніша проблема, як, мабуть, і у багатьох інших газетярів: маємо випадки несвоєчасної доставки газет. І це позначається на передплаті.
Люди цінують наш тижневик за важливість інформації, яку знаходять на його шпальтах. Ми, якщо можна так сказати, взяли на себе місію просвітництва населення від шахрайства в інтернеті, яке активізувалося у зв’язку з виплатами різних видів допомог. Практично у кожному номері розповідаємо про схеми зловмисників, застерігаємо від довірливості, закликаємо не «вестися» на спокусливі обіцянки. І люди беруть до уваги застереження, які друкує газета. Нам навіть телефонують і розпитують, як правильно звертатися за грошовими допомогами, щоб не потрапити на гачок зловмисників. Для літніх людей такі консультації мають велике значення.
Широкий відгук знаходять теми про наших захисників і захисниць, матеріали про довкілля. Серед читачів – багато небайдужих людей. Сподіваюся, всі вони залишаться з нами і у наступному році, аби разом змінювати життя у нашій громаді на краще.
– Що у вас з фінансами під кінець року?
– Дошкуляє брак коштів. Вважаю, для місцевої преси у період воєнного стану вкрай потрібні державні програми підтримки. До прикладу, фінансування друку газет: використання коштів було б цілеспрямованим і прозорим. Але вже третій рік війни, а газети виживають, на жаль, самостійно, хто як може. Нам поки що це вдається. Стараємося по можливості заробляти кошти, публікуючи матеріали, які висвітлюють діяльність органів місцевої влади, працюємо з рекламодавцями з метою залучення їх до співпраці.
Читачі отримують газету в редакційному офісі. Фото з архіву редакції
– Пані Олено, ворог завдає постійних ударів по енергетичних об’єктах. Від НСЖУ ваша редакція отримала генератор. Чи використовуєте його, а може маєте ще якесь альтернативне джерело енергії?
– Окрім генератора, іншого обладнання для забезпечення світлом ми не маємо. Скажу більше, газета могла б уже навіть припинити своє існування через довготривалі відключення. Раніше клопіт був неабиякий, коли зникала електрика. Отримавши генератор від Національної спілки журналістів України, ми налагодили робочий ритм, який не збивається. Що значила така допомога для нашої маленької редакції? Скажу може трішки пафосно, але як є – це право на життя нашої газети. Було хоч плач – нічого не встигала зробити. Вимкнули світло – лишалися недописані матеріали, таке ж і з версткою. І хоча з Іриною Іванівною підбадьорювали одна одну, але відчували, що накопичується виснаженість від власного безсилля щось змінити. Але це в минулому. Тепер є можливість планувати роботу і зосереджуватися на її виконанні без остраху, що не вдасться елементарне – запустити комп’ютер. Зараз розумієш: все залежить від власної організованості. З пальним нам допомагають спонсори.
Сердечно дякую голові НСЖУ Сергію Томіленку, голові Кіровоградської обласної спілки журналістів Петру Мельнику, що вони подбали, аби наш колектив міг працювати і над газетою, і над сторінкою у фейсбуці, де намагаємося оперативно подавати інформацію.
Хотілося б ще кілька слів сказати про допомогу, яку ми отримали від Національної спілки журналістів України. Був випадок, коли я надрукувала критичний матеріал про роботу одного з фермерських господарств, посилаючись на перевірені факти. Але керівнику господарства така критика не сподобалася, і він подав до суду та виграв справу. Я була впевнена у своїй правоті, але довести це не вдалося. Розпач був неймовірний від такої несправедливості. І тоді НСЖУ надала цінну допомогу – забезпечила юридичний супровід справи. Апеляційний суд ми виграли! Емоції радості у мене тоді зашкалювали! Мати підтримку – це дуже важливо. А ми мали її від нашої спілки і не раз!
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Людмила Мазнова, інформаційна служба НСЖУ
