«Не буде газети – як дивитися людям у вічі?» – редакторка з Миколаївщини

Війна, систематичні обстріли змусили колектив газети «Народна трибуна», яка виходить у селищі Березнегувате на Миколаївщині з 1930 року, призупинити її випуск. Через важкі життєві обставини головна редакторка Світлана Лукашенко на початку війни мусила виїхати з сім’єю на захід України, інші працівники редакції виживали як могли… Але сьогодні, коли фронт відступив від Миколаївської області, в газетярів, нарешті знов з’явилася можливість повернутися до улюбленої роботи.

…Черговий номер «Народної трибуни» був готовий до відправки передплатникам, коли розпочалася війна. Саме 24-им лютого датований останній довоєнний випуск видання.

– За весь час мого перебування на посаді редактора (а це з 2003 року) за будь-яких обставин виходили у друк, – розповідає НСЖУ Світлана Лукашенко. – Дуже великі плани і сподівання були, а також упевненість у завтрашньому дні – бо уклали договір на висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування на значну суму. Та, на жаль, той пам’ятний номер від останнього лютневого четверга так і не побачили наші читачі, бо район уже був під обстрілами росіян.

Ворог руйнував сусідні села, все частіше пролітали ракети, звуки вибухів були дуже близько. Сусідня Снігурівка вже була окупована російською армією.

Розпочався страшний відлік перших жертв серед мирного населення у Березнегуватській громаді. В один із березневих днів ракета влучила у місцеву школу, одну із найкращих в районі. Будинок Світлани Лукашенко стоїть усього в декількох десятках метрів від цього закладу, тож залишатися там журналістка вже не могла. Потім все було, як у тумані: потрібно було евакуйовуватись, рятувати доньку з дворічною онукою, які втекли з-під обстрілів у Миколаєві.

– Поїхали просто у світ, залишивши все, що було. Та, як кажуть, найдорожче можна забрати, просто взявши за руку… – з сумом згадує Світлана Вікторівна.

Від’їзд із Березнегуватого змусив її призупинити журналістську діяльність. 

– Треба віддати належне нашим передплатникам (а їх на початок минулого року близько двох тисяч було), як тільки лінія фронту віддалилася, стало тихіше, телефонували, писали, вимагали – коли буде газета? Не гроші вимагали повернути, ні, хотіли знати, чи буде газета… – розчулено каже Світлана Лукашенко. – Чекали, бо потрібне було саме друковане слово, розповіді, новини Березнегуватщини, про те, що робиться у сусідньому селі. Хотіли знати, що робить у нинішніх складних умовах і що планує робити влада на місцевому рівні…

Саме такі звернення від простих людей, які пережили і наразі ще переживають нелегкі часи, не дозволили колективу допустити ліквідації газети. А відродити її допомогли Національна спілка журналістів України, GREEN COOP та Японський фонд майбутніх поколінь – виділили кошти, яких вистачило на друк трьох випусків «Народної трибуни» – лютневого, березневого і квітневого 2023 року.

Коли вийшов перший після майже річної перерви номер, люди плакали від радощів і «обривали» телефон Світлани Лукашенко.

– Сьогодні мрія журналістів стала реальністю. Розповідати мешканцям Березнегуватської громади реалії сьогодення та бодай добрим словом підтримувати їх можемо завдяки сприянню Спілки та особисто її голови Сергія Томіленка, – зауважила Лукашенко.

Наразі Світлана Вікторівна – знов у Березнегуватому. Каже, що коли повернулася в селище, побоювалося, що передплатники будуть вимагати повернення коштів за неотримані номери. Але всі поставилися з розумінням

– Просили одне: хай газета буде! – каже редакторка.

Над газетою працює невеликий колектив, лише троє осіб, розповідає вона, але всі віддані своїй справі.

– Читачі раді відродженню газети. Газету чекають… Але нині її вихід – знов під загрозою, – каже Світлана Лукашенко. – Укласти договір про висвітлення діяльності місцевої влади не вдалося – в громаді, де значна частина сіл перетворилася на пустку, зараз не до газети. На гроші читачів сьогодні розраховувати неможливо, як і на рекламу. Намагалася знайти якогось спонсора для випуску хоча б травневого номера, але поки що не вдається, – каже редакторка. 

Є й інша проблема: внаслідок військових дій редакцію повністю позбавлено будь-якої офісної техніки, комп’ютерів. Жодного ноутбука, жодного принтера, жодного навіть картриджа до принтера…

– Люди чекають газету. Тож закривати її не хочу. Навпаки, варто було б трохи збільшити тираж, щоб охопити оті нещасні розгромлені села. Чотири села зовсім стерто з лиця землі, мені шкода тих людей, – каже Світлана Лукашенко. – Втім, надії не втрачаємо й сподіваємося на краще. Не буде газети – як тоді дивитися людям у вічі?..

*************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.