«Краще під обстрілами, ніж в окупації», – головний редактор газети з Великої Писарівки на Сумщині

Головний редактор великописарівської газети «Ворскла» Олексій Пасюга віддав роботі в журналістиці понад чверть століття. Пережив окупацію. Разом з колективом просто під обстрілами випускав бойові листівки «З Україною в серці». Відмовив окупантам у співпраці, хоч це ледь не коштувало йому життя. А згодом відновив роботу редакції під українським прапором.

– Повномасштабна російська агресія 24 лютого 2022 року в нас почалася на 8 чи на 10 хвилин раніше, ніж в інших містах, – розповідає Олексій Пасюга. – Нас почали обстрілювати раніше, ніж сусідів. Жителі Великописарівської громади не хотіли вірити в напад. Ну як так? Нас же давно повʼязували родинні звʼязки, наші діти з прикордонної Лукашівки, наприклад, навчалися в сусідній російській Козинці. Що ж, війна показала, хто є хто…

Дізнавшись про початок повномасштабної війни, Олексій першим ділом почав вивозити редакційне обладнання. Щось встиг, щось ні – о пів на дев’яту ранку через український кордон пішли колони російської бронетехніки. Уже під вечір в сусідній Охтирці, яка за 40 км від Великої Писарівки, їм дали бій. Билися там і земляки з Великої Писарівки, які пішли до тероборони…

Велика Писарівка з маленькими довколишніми селами опинилася в сірій зоні. Жодного сполучення з Україною. Тим часом, у деяких прикордонних селах з ранку до вечора транслювали ворожу пропаганду, яка переконувала, що Київ уже взято… Олексій розумів: інформаційний вакуум і російська брехня доведуть людей до відчаю. Це й спонукало невеличкий колектив газети «Ворскла» діяти негайно – в тих умовах, які були. Так з’явилося 300 примірників бойових листівок газети «Ворскла» під гаслом «З Україною в серці». На більшу кількість просто не вистачило фарби в картриджі.

– А в цей час місцеві жителі приходили до редакції і запитували, що робити далі в умовах, коли немає поліції й українського війська. Тобто на 26-му році роботи в газеті я зрозумів, що недарма колись сюди прийшов, що редакція місцевої газети має ТАКУ вагу. Адже люди, залишившись без захисту, зверталися до нас і в селищну раду, – розповідає журналіст.

Далі видавати листівки допомагали волонтери, старости, просто небайдужі люди. Працювали злагоджено, і за весь час роботи, наголошує Олексій Пасюга, незважаючи на величезну небезпеку, ані з будівлі редакції, ані з будівлі селищної ради не зняли українські прапори.

– Звичайно, було страшно. Були й обстріли, особливо в перші три тижні. Цілі вулиці були розбиті, редакція теж постраждала – зірвало дах, вибило вікна, розморозилася система опалення. Але я не міг нікуди поїхати – тут мої передплатники, мої земляки, тут люди, які вірять не тільки мені, а й газеті. Пізніше одна з передплатниць написала в газету: коли побачила в себе у скриньці листівку, то зрозуміла, що «районка» виходить у світ, влада діє, а отже Україна переможе. І це було приємно просто до сліз.

Та по-справжньому страшно Олексію стало зовсім не через обстріли. На третій день війни до нього в редакцію завітав місцевий житель і почав говорити – спокійно, навіть дружньо.

– Він заговорив про роботу. Мовляв, пропонуємо співпрацю в майбутній редакції російської газети – зі штатом, фінансуванням. Обіцяємо підтримку виданню… Буде в кольорі, буде зарплата. Не захочете – у вас діти в Харкові, який ми скоро візьмемо. У вас тато старий. А ви все одно на нас працюватимете, коли ми з вами поспілкуємося іншими методами. Казав, якщо я не піду на співпрацю, то знайдуться люди, які відправлять мене «куди слід, або й гірше», – додав Олексій Пасюга. – Коли відновився телефонний звʼязок, телефонували з російських номерів – з пропозиціями, з погрозами. Навіть коли сюди зайшли вже наші воїни, продовжували надходити погрози стосовно патріотичної позиції нашої газети.

Про визволення Великої Писарівки Олексій Пасюга розповідає з усмішкою. Згадує, як із товаришем були в редакції й побачили БТР. Вскочили в автівку і погнались за ним, щоб… спалити.

– Вважали, що ми місцеві, то знайдемо таке місце, де закидаємо «коктейлями Молотова» і зможемо втекти. Коли ж наздогнали цей БТР, то побачили, що це наші перші воїни зайшли! Ми обіймалися, тиснули одне одному руки і відчували неймовірне полегшення, що нам не довелося застосовувати запалювальну суміш, – емоційно згадує редактор. – Найгірше – бути в окупації. Краще під обстрілами, ніж під окупацією.

Поки військові робили свою справу, Олексій боронив інформаційний простір. Перші випуски вже повноформатного номера розповсюджувала не Укрпошта, а старости й волонтери. Через два місяці від початку війни люди почали отримувати газету! Але вдвох працювати над номером було дуже важко, тому завдяки державній програмі з працевлаштування переселенців запросили на роботу двох медійників. Про вакансії у редакції «Ворскли» поінформувала у соцмережах НСЖУ. Відгукнулася журналістка Оксана Ковальова з Глухова, яка приїхала у прикордонний район і зараз виїздить збирати інформацію навіть на «нуль» разом із прикордонниками й військовими. Безумовно, редакція подбала про її безпеку: від Чернівецького Центру солідарності журналістів НСЖУ редакція отримала захисне спорядження – бронежилет і шолом. Працює на технічній посаді в редакції й переселенець із Донбасу.

– Дякую НСЖУ за підтримку (зокрема, й у найважчий час на початку війни), за можливість брати участь у різних проєктах і отримувати кошти. Завдяки цьому ми утримуємо співробітників, яких тепер не маємо морального права звільнити, – коментує Олексій Пасюга. – Величезна вдячність Міжнародному благодійному фондові «Академія української преси», швейцарській некомерційній організації Foundation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Ми, звісно, не сподівалися розраховувати на таку підтримку.

Серед планів Олексія є пріоритетні – зберегти видання, бо через війну залишилося дуже мало передплатників.

– Хочеться, щоб люди поверталися, щоб наше видання передплачували, щоб газета жила. Їй більше 92 років – одне з найстаріших видань області, – говорить журналіст. – Газета в сусідній Охтирці, якій було 105 років, на жаль, припинила своє існування. Ми ж тримаємося й навіть маємо пристойний як для місцевої газети наклад – 2 тисячі примірників. Відремонтували дах у редакції… Звісно, залишаються проблеми з обладнанням. Але нічого. Сподіваємося, що в наступному півріччі результати будуть не гірші. За 5 кілометрів від нас – ворог, нас постійно обстрілюють, але то – нічого. В Бахмуті набагато гірше.

********************************************************************

Ця розповідь про медіа створена НСЖУ в межах проекту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity і реалізується за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна). Fondation Hirondelle та IRMI реалізують проєкт інституційної підтримки редакцій українських медіа на сході, півночі та півдні нашої країни з акцентом на локальну пресу. Також ними відкрито 10-місячну програму підтримки 18 медіа.