Не тижневик, а двічі на тиждень. Територіальна реформа не завадила. Газета «Трудова слава» тривалий час тримала, так би мовити, радянський еталон виходу в світ: передплатники без будь-яких проблем отримували її тричі на тиждень. Коли про це головний редактор газети Світлана Карпенко написала в чаті під час онлайн-наради редакторів з керівництвом «Укрпошти», Ігор Смілянський не повірив, що таке було, і написав у відповіді, що це казка.
Тепер «Трудова слава» обсягом чотири сторінки виходить у світ двічі на тиждень. Донедавна в газеті було чотири і шість шпальт, але фінансові проблеми змусили їх кількість скоротити. До речі, таких газет, що виходять двічі на тиждень, у Запорізькій області залишається всього шість.
Територіальна реформа на роботу редакції практично не вплинула. Хоча колишній Оріхівський район розділився на дві половинки, одна з яких увійшла в Запорізький, друга – в Пологівський район, читач залишається зі своєю газетою, яку давно знає десятиліттями і якій довіряє.
На території колишнього Оріхівського району створено п’ять ОТГ, і з усіма ними налагоджено добрі ділові відносини. За мовчазною домовленістю з іншими виданнями регіону, ніхто з них не заходить на колишню Оріхівщину, а «Трудова слава» також не виходить за свою територію.
Штат редакції – п’ятеро співробітників, троє з яких – творчі. Заробляють кошти на передплаті (це приблизно половина надходжень), а також на рекламі.
Угод на висвітлення діяльності громад у класичному розумінні слова поки що не укладали. Все зводиться до публікації повідомлень, оголошень, привітань, що оплачується по факту. Мають на цьому свіжу копійку, що, як каже редакторка, кошти на сьогоднішній день доволі непогані.
***
Поки що набрано трохи більше 600 примірників передплати.
Тираж-2021 становить 1500 примірників. На сьогодні (станом на 20 грудня) по передплаті на 2022 рік набрано трохи більше 600 примірників, і що буде з редакційним бюджетом наступного року, прогнозувати поки що в «Трудовій славі» не беруться. Ведуть і редакційну передплату, але вона традиційно не дуже велика. PDF-передплата також незначна – близько 200 передплатників. Тож уся надія покладається на «Укрпошту». Але…
Ще років чотири-п’ять тому стосунки журналістів «Трудової слави» і працівників «Укрпошти» складалися добре, були справді партнерськими. В Оріхові працював центр поштового зв’язку, у селах району працювали поштові відділення, була непогана комунікація з листоношами, які традиційно були помічниками в передплатних кампаніях.
– Угода з «Укрпоштою», де все чітко прописано, в нас укладена, – розповідають у редакції, – але ж зазначені в угоді зобов’язання поштовиками не виконуються. Думали позиватися щодо цього до суду, але розуміємо, що це приведе тільки до тривалої судової тяганини і навряд для редакції щось зміниться на краще. Дії «Укрпошти» не піддаються ніякій логіці, ніякому здоровому глузду. Схоже, пресу цей монополіст як партнера не сприймає.
Якось в одній з телевізійних програм почули, що «Укрпошта» за якістю міжнародної експрес-доставки у щоквартальному рейтингу поштових операторів посідає друге місце. Для колективу «Трудової слави» така заява прозвучала, як сміх і гріх. Коли ж на такий високий рівень вийде доставка «Укрпоштою» вітчизняних періодичних видань?
***
Головна дієва особа в проведенні передплати – листоноша.
Попри всі негаразди в редакції переконані: головною дієвою особою у проведенні передплати є листоноші, як стаціонарних, так і пересувних відділень. Саме вони безпосередньо зустрічаються з нинішніми і потенційними передплатниками.
Необхідно, вважають, лише контролювати цей процес відповідальними керівними особами та забезпечити не міфічне, а реальне матеріальне заохочення листоноші за передплату періодики. Щоб не було таких випадків, як у селі Новотавричеське Комишуваської громади колишнього Оріхівського району, де одній з передплатниць на її законну претензію з приводу недоставки номера газети за 1 грудня відповіли: «Не передплачуйте!».
***
І колишнім листоношам, і новонабраним однаково не до передплати.
Села в цьому регіоні Запорізької області невеликі, отже стаціонарних відділень на весь колишній район залишилося менше десяти. У більшості населених пунктах з 1 грудня працюють пересувні відділення.
Світлана Карпенко каже:
– Ми говорили про те, щоб пересувні відділення починати вводити з січня нового року, та до нас не дослухалися. До того ж, утворилася заплутано-невизначена ситуація: ще продовжують працювати колишні листоноші, а поряд з цим почали набирати нових. Колишнім уже не до передплати, новонабрані ще не розібралися що й до чого, їм також не до передплати.
На запитання: «Як тепер відбувається? Привозять газети в село пересувні відділення, а розносять листоноші, які працювали у стаціонарних відділеннях?» – редакторка «Трудової слави» розповідає:
– Добитися якоїсь правди, що відбувається з доставкою, наразі неможливо, Від регіонального відділення «Укрпошти» не можемо навіть дізнатися про графіки руху пересувних відділень. Я вже не кажу про те, що ніхто з нами не радився, коли складали ці графіки руху. Відправили їм запит, щоб повідомили про зміни в графіку доставки нашого місцевого видання, але відповіді поки що за кілька днів так і не отримали.
Наприклад, ми виходимо двічі на тиждень, а є села, куди поштова машина приїжджатиме раз на тиждень (і то, якщо вона туди доїде).
За роки роботи в редакції склалися добрі відносини з читачами практично у всіх селах. Зараз телефонують, цікавляться, як сьогодні доставляють газету. Днями, наприклад, зателефонували в село Микільське Преображенської ОТГ і пораділи: читачка повідомила, що пересувне відділення привозить газету до двору. Так, як, власне, і обіцяли працівники пересувних відділень в інтерв’ю журналістам газети, коли розповідали, чого чекати від новацій «Укрпошти» читачам в селах.
Але був випадок, коли кілька газет передплатників з цієї вулиці віддали одній сусідці, а та вже розносила кореспонденцію людям.
– Не всім це сподобалося, – каже Світлана Карпенко. – Сердилися, що, мовляв, хто вона така, що їй довіряють пошту? Напевно ж не зажди в селі є добросусідські відносини і треба до цього ставитися обережно. А ще траплялося, що взагалі газети десь губляться. Тоді кладемо з редакційних примірників газету в конверт і відправляємо передплатнику.
***
Люди платять не за папір, а за інформацію.
Коли газету доставляють із запізненням, в редакцію телефонують і кажуть: «Я плачу не за папір, а за інформацію. А інформація, яка до мене доходить за тиждень після виходу газети, уже якось і не дуже цікава!».
Такі дзвінки болючі, бо задля того, щоб давати людям свіжі новини, газету випускають двічі на тиждень. Адже місцева газета – єдине джерело інформації на теренах Оріхівщини. Інших газет немає, проводове радіо вже забули, коли й чули.
Населення в селах – це, в основному, люди середнього і старшого віку, у багатьох, як було сказано, немає ні комп’ютерів, ні сучасних телефонів, які б «ловили» інтернет. Залишається телебачення, яке при сьогоднішньому засиллі негативу і політичних чвар всеукраїнського масштабу не всі старші за віком люди сприймають.
А оскільки місцева інформація потрапляє на всеукраїнські і навіть у передачі обласних телеканалів украй рідко, то люди й поготів втрачають інтерес до телевізора. Подеколи журналісти чують: «Я радше книжку почитаю, ніж сьогоднішній телевізор дивитимусь».
