«Витримали удар коронавірусу, який тепер, порівняно з нинішніми воєнними подіями, здається квіточками. Боремося і робимо все можливе, щоб газета вижила, зустріла перемогу разом зі своїми читачами», – каже головна редакторка газети «Маяк» з Харківщини Тетяна Лучинська.
Інтерес до газети підживлюють завдяки інтернету
Ще до великої війни, в результаті територіальної реформи Богодухівський район залишився в своїх межах, приєднавши до себе кілька сусідніх. Отже, «Маяк» свого передплатника не втратив: тираж як тримався в межах 2000-2300 примірників, так і залишився.
Проблеми виникали через пошту, коли стаціонарні відділення в районі замінили пересувними: втрати для газети, що на 99 відсотків поширюється через передплату, були доволі суттєвими.
До цього додалося й те, що народ активніше став користуватися інтернетом. Коли матеріали друкованого «Маяка» стали розміщувати на сайті Богодухова, в редакції помітили, що знову починають втрачати свого читача. Тому й зі створенням власного сайту в редакції не поспішали.
У нашій розмові про справи газетні Тетяна Лучинська розповіла:
«Прикро про це думати, але, схоже, друкована газета поступово втрачатиме свою значущість. У нашого головного читача – старших людей – не завжди при їхніх малих пенсіях вистачає коштів на передплату, а молодь все більше віддає перевагу інтернету.
Зараз у нашій фейсбук-групі близько 12000 учасників, є своя аудиторія в інших соціальних мережах. У соцмережах поряд з оперативними матеріалами подаємо короткі відео-, фотоанонси газетних публікацій, зацікавлюючи людей до читання друкованого «Маяка». І трапляється, що люди приходять і кажуть, що хочуть передплатити газету саме після прочитаних анонсів у фейсбуці».
У штаті – лише двоє
З семи співробітників довоєнного штату в газеті наразі працюють двоє: разом з редакторкою залишилася тільки бухгалтерка. Рекламістка, верстальник працюють на договірних засадах.
Фінансово при тотальній економії в редакції «Маяка» сутужно, і кошти, що виділили Національна спілка журналістів України та Українська асоціація медіа бізнесу тут були дуже в пригоді. Усі вони поряд з передплатними грошима пішли на виплати працівникам під час оформленого з початком широкомасштабної війни простою підприємства, а потім на виплати тим, хто виїхав у евакуацію або звільнився і зареєструвався в центрі зайнятості.
Зараз поступово повертаються рекламодавці. З кількома підприємцями укладено угоди на співробітництво, запропонувавши їм пакет послуг: за посильну для підприємця суму в газеті подається невеличка іміджева публікація, а також розміщується реклама в тіктоку, телеграмі, фейсбуці. Відео для соцмереж Тетяна сама знімає, сама ж монтує і викладає. Судячи з того, що підприємці задоволені і продовжують співробітництво, відео виходять у неї не гірше за іміджеві інформації в газеті.
Фронтова газета
Останній номер, підготовлений ще до війни й датований 25 лютого, у прифронтовому Богодухівському районі пошта доставити не змогла. І потім – у березні-квітні, поки не працювала пошта – газета «Маяк» не виходила. Але без інформації людей не залишили: в ці місяці Тетяна Лучинська випускала фронтову газету.
200-300 примірників форматом А4, в кольорі роздруковували на принтері. Обходилося це не дешево: друк кожного примірника обходився в 10 гривень, але користь від газети була того варта. По 10-20 примірників передавала в сільради, бібліотеки, розносила по магазинах, на ринок і при цьому просила, щоб газету не розбирали по домівках, а читали на місці. Так люди не забували, що є у них «Маяк», що він про своїх людей пам’ятає.
Про те, що вимушені перейти на формат фронтової газети, Тетяна розповіла у відеозверненнях до читачів через фейсбук, у самій фронтовій газеті. Люди редакторку зрозуміли. Як розуміють, що через подорожчання паперу, друкарських послуг і повноформатний «Маяк» змушений виходити з меншою кількістю сторінок. Був тільки один випадок, коли чоловік (судячи з усього не бідний) приїхав у редакцію і стребував гроші, що заплатив за оголошення-вітання, яке не вийшло через вимушене призупинення випуску газети.
Передплатникам газету доправляли волонтери
На початку травня було вирішено видати повний тираж «Маяка» (щоправда на чотирьох сторінках замість стандартних 12). Через обстріли харківська друкарня не працювала, отже довелося друкувати у Вінниці, а звідти «Новою поштою» за майже тиждень газету привезли в Богодухів. А тут, на місці, «Укрпошта» знову була не готова доставляти «Маяк» читачеві.
На допомогу прийшли волонтери, жителі сіл, які відгукнулися на прохання редакторки допомогти доставити газету передплатникам. Люди, яким було по дорозі, забирали примірники і везли до сіл, а там ентузіасти її розносили за адресами. В самому Богодухові поряд з волонтерами допомагали колишні листоноші-ветерани.
Перший воєнний номер справжнього «Маяка» передплатникам доставили. Але Тетяна розуміла, що так доставляти номери кожного тижня вона не зможе, тому щодня разом з колегами з інших газет намагалася достукатися до керівника обласної дирекції «Укрпошти» з проханням поновити доставку газети. А той тільки посилався на неможливість роботи пересувних відділень через близькі воєнні дії.
Справа зрушилася відразу після травневої онлайн конференції НСЖУ «Війна та економічна криза в українських медіа». Буквально наступного дня Тетяна Лучинська отримала повідомлення, що «Укрпошта» з середини травня відновлює доставку газети передплатникам.
Щодо тиражу, то у «Маяка» він тримається у межах постійних близько 2200-2300 примірників. Оскільки більшість передплатників виписали газету на рік, то й у другому півріччі великих втрат не сталося. А до того ж, бувають тиражні сплески: це коли, наприклад, одне з господарств району передплатило газету своїм пайовикам на три місяці. Цікаво, що передплата була проведена не на три місяці підряд, а дивним чином – на квітень, липень, вересень. Та як би там не було, а додаток до тиражів (а значить – і до коштів) цих трьох місяців вийшов суттєвий.
Мед і цукор для фронту
Богодухівщина, що лише за 70 кілометрів від жорстоко обстрілюваного Харкова, сьогодні приймає тисячі біженців. Так, при населенні 35000 осіб тут знайшли прихисток більше 14000 вимушених переселенців.
І вже з першого дня вторгнення російських військ в Україну в редакції «Маяка» організувався волонтерський центр. Тетяна Лучинська багато розповідала і розповідає про нього в соціальних мережах, у друкованих газетах, тим самим нагадуючи землякам: їхній «Маяк» війна не вимкнула, він залишається потрібним людям. Постійними стали на сторінках видання оголошення про потребу для армії, потребу в житлі для переселенців, в ліках, якихось речах.
Свій внесок зробила і редакція газети: мед і цукор, необхідні речі, що залишилися від розіграшу призів передплатникам, передали волонтерам для армії. Те, що військовим не знадобиться, роздали переселенцям. Тут збирають необхідні для ЗСУ і цивільних речі, сюди приходять люди, щоб не тільки отримати необхідне для виживання, а й щоб поспілкуватися, виговоритися, поділитися пережитим і наболілим.
Найбільш вражаючі розповіді Тетяна записує, а потім викладає в соціальних мережах, друкує на газетних сторінках. Судячи з отриманих відгуків, ці історії змушують співпереживати, допомагають людям ставати добрішими.
Була, наприклад, історія з переселенцями з Ізюма. Жінка прийшла отримати гуманітарну допомогу для маленьких дітей, а потім її чоловік зателефонував і попросив дати оголошення про те, що їм для облаштування потрібні двері в хату та хоча б якесь ліжко.
Богодухівці на те оголошення відгукнулися всім серцем – принесли і привезли не тільки двері та ліжко, а й ковдри, речі, дитячі ліжечка і ванночку, домашню консервацію, продукти. А потім знайшлися люди, які своєю бригадою допомогли відремонтувати хату, де мешкала ця сім’я: з доброї волі, на волонтерських засадах вони штукатурили, білили, ремонтували покрівлю, вікна, двері.
Час від часу й сама редакторка «Маяка» долучається до вирішення проблем переселенців і земляків, коли ті самі не можуть розібратися, як діяти, не можуть достукатися до влади і чиновників. І головна її мрія – перемога, щоб знову зібрався весь дружний колектив у редакції, щоб знову виходив «Маяк» у світ на своїх 12 шпальтах і зростала кількість користувачів «маяківських» інтернет-платформ.
