Артем Деркачов – телевізійний журналіст з Бахмута – 24 лютого 2022 року мав стажуватися на одному з київських каналів, а натомість довелося сидіти в укритті. А потім замість роботи в кадрі пакувати їжу для військових, ТрО і пересічних киян.
Артем Деркачов народився у містечку Бахмут Донецької області. Зі шкільних років хлопець захоплювався журналістикою, а згодом дитяча мрія стала реальністю. Спочатку писав статті для місцевої газети, а пізніше став кореспондентом на відомому в регіоні каналі «Бахмут ТВ». За декілька тижнів до повномасштабного вторгнення Артем вирушив на стажування до столиці.
– 24 лютого в мене мав бути перший робочий день. Дуже символічно, що я мав знімати сюжет про укриття, та замість того, щоб їхати на зйомку, я пішов в укриття, щоб врятувати своє життя. Скажу чесно, було страшно. У 2014 році мій Бахмут обійшовся «невеликим переляком», а цього разу все було по-іншому, – починає розповідь Артем.
Співпраця з телеканалом так і не склалася, бо через бойові дії його закрили. Артем став волонтером: пакував і роздавав їжу в одному із закладів швидкого харчування в Києві. Паралельно не припиняв пошуки роботи і згодом влаштувався кореспондентом на загальнонаціональний телеканал «Рада». У перші місяці повномасштабної війни жив на роботі.
– У нас на офісі утворився такий собі табір. Ми тут працювали, жили, готували їжу, дехто забирав сюди дітей, бо є підземний паркінг і це було чудове укриття, – розповідає журналіст. – Там же зробили студію, щоб можна було вести мовлення навіть під час повітряної тривоги. Чергували позмінно: 5 днів – одна команда, 5 днів – інша, але були й ті, хто жив тижнями, оскільки добиратися було далеко і часто небезпечно.
Чимало його колег стали воєнними кореспондентами, були й ті, хто замість камер і мікрофонів взяв до рук зброю.
– Наш оператор пішов на фронт. Його ніхто не змушував, він сам вирішив. Просто відчув, що зараз потрібен там. І таких історій багато. І це неоціненно, ми маємо боротися за наші права, свободу і наші міста, – каже наш співрозмовник.
Його рідний Бахмут зруйнований майже вщент. Відколи там почалися масовані обстріли, Артем не знаходив собі місця, адже там залишалися його батьки.
– Болить і дуже сильно. Я ніколи не думав, що дивитимуся новини і побачу своє зруйноване місто. Можливо, про Бахмут не дуже знали в Україні, та його добре знали жителі Донецької області, бо це був культурний центр. Там було затишно, особливо радували око наші трояндові алеї. Тепер про Бахмут знає весь світ, але якою жахливою ціною! – розповідає пан Деркачов. – Страшенно боляче бачити, як обстрілюють житлові будинки, в яких умовах живуть люди… Я знаю, що там залишаються понад 8-10 тис. людей, і серед них є діти. Мені дуже пощастило, бо я зміг забрати батьків, і зараз вони живуть у Броварах. Тут є лікарня, де можуть працювати медики з Бахмута, і мої батьки теж туди влаштувалися. Наша сім’я дуже хоче повернутися додому, але ж ми розуміємо, що зробити це вдасться ще не скоро.
Зараз журналіст завершує навчання у виші, бере участь у різних грантах на підтримку молодих фахівців і вірить у Перемогу.
– Впевнений, люди виходитимуть на вулиці, обійматимуться, співатимуть. Я дуже хочу продовжувати роботу саме в журналістиці, бо живу цією справою. Мені доводилося працювати не за фахом, і тоді я розумів, що обов’язково повернуся в журналістику, адже це дуже крута і багатогранна професія, і вона справді дуже важлива. Сьогодні пишемо про те, як захищають країну, а потім разом розповідатимемо про те, як відбудовується і відроджується наша Україна, – з упевненістю наголосив Артем Деркачов.
«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни» – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
