Слухаючи розповідь Майє про поневіряння її чоловіка, хочеться себе вщипнути: невже це XXI століття, а не 1937 чи 1944 рік? Обшуки на світанку, абсурдні звинувачення у тяжких злочинах, роки за ґратами в очікуванні суду, столипінські вагони, колонія – вважай, тюремний табір – за півтори тисячі кілометрів від дому. Але це нинішня кримська і російська реальність, яку недооцінювали до 2022 року в Україні.
14 років ув’язнення без жодних реальних доказів
– Минуло понад чотири роки, але коли згадую ту дату, наче все перевертається всередині, – схвильовано говорить 35-річна кримська татарка з Бахчисарая. – 21 травня 2018 року. Тоді в нас, мусульман, саме був місяць Рамадан, коли протягом дня ми тримаємо піст, а вночі споживаємо їжу. Щодня Сервер рано-вранці їздив до мечеті, і цього дня також. Повернувся о п’ятій ранку. І тільки-но ми поїли і лягли поспати, як до нас увірвалися (співробітники ФСБ –Прим. ред.). Я прокинулась від того, що в будинку ледь не вибивали двері. Крізь скляні двері було видно силуети у балаклавах. Чесно кажучи, страшно згадувати. Першим тоді вийшов батько Сервера. Свекра повалили на підлогу, пошкодили руку – потім він протягом місяця носив гіпс. Після обшуку, який тривав чотири години, Сервера забрали. Йому висунули звинувачення у тероризмі: стаття 205.5.2 Кримінального Кодексу РФ («Участь у діяльності організації, яка у відповідності до законодавства Російської Федерації визнана терористичною» – Прим. ред.). І Сервер був такий не один: у нас в Бахчисараї і районі заарештували, здається, двадцятьох людей. У кримінальній справі їх приєднали до «другої бахчисарайської групи».
З того часу Мустафаєв перебуває за ґратами: спочатку в різних СІЗО, а з вересня 2022 року – у виправній колонії №1 міста Тамбова. Після трьох з половиною років слідства, 16 вересня 2021 року, Южний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс Серверу Мустафаєву вирок: 14 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму.
«Друга бахчисарайська група» – так географічно класифікують учасників організації «Хізб ут-Тахрір», забороненої в Росії через начебто прояви екстремізму й тероризму. Влада намагається винищити «Хізб ут-Тахрір» у Криму з 2014 року. Цей міжнародний політичний рух має на меті об’єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, проте самі її учасники відкидають будь-які насильницькі методи досягнення цього.
– При обшуку в нас нічого забороненого не знайшли, хоча й перевернули все, кожен клаптик паперу, – говорить Мустафаєва. – Їм трапилася до рук книга про те, як правильно здійснювати намаз, і вони вчитувались у кожне слово, показували одне одному – мовляв, дивись, дивись! Прискіпувалися до незнайомих слів, начебто це якась доказова база злочину.
Активіст, громадянський журналіст, письменник
Сервер Мустафаєв, що народився у 1986 році, з дитинства всебічно цікавився історією свого народу, і ще старшокласником підготував самвидавну брошуру з цієї тематики. Ще до 2014 року Мустафаєв був учасником руху на захист прав кримських татар, допомагав їм з юридичних питань.
Після анексії Криму Росією на півострові утворили неформальну правозахисну організацію «Кримська солідарність». Згодом вона об’єднала не лише активістів, а й адвокатів і родичів кримських політв’язнів, бо їх кількість дедалі збільшувалась. Оскільки майже всі незалежні медіа в Криму були ліквідовані владою або просто не витримали її тиску, функцію правдивого інформування перебрали на себе громадянські журналісти, що вийшли з «Кримської солідарності». Тож закономірно, що Мустафаєв, один з координаторів організації, і відповідальний за зв’язки зі ЗМІ, почав фіксувати утиски, репресії свого народу. Вів стрими з місць обшуків, наповнював свою сторінку на Фейсбуці.
– Бувало так, що правоохоронці вибивали у нього телефон з рук, – згадує дружина. – Сервер повсякчас намагався першим показати несправедливість, яка відбувається у Криму щодо кримських татар. Людина, що показує правду, була помічена правоохоронними органами і не раз потерпала від тиску: за ним стежили, він отримував погрози від ФСБ.
Як активіст Сервер регулярно з’являвся в етері українських телеканалів UA: Перший Ukraine, він же потім UA: Крим, зараз «Суспільне. Крим»; ATR, «1+1», «Громадське телебачення», також арабського телеканалу «Аль-Джазіра». Співпрацював з проєктом «Крим. Реалії», започаткованим «Радіо Свобода», і національною агенцією кримськотатарського народу QHA (нині QIRIM.News). Тому на арешт Мустафаєва у 2018 році з обуренням відреагувала низка українських ЗМІ. Національна спілка журналістів України оприлюднила заяву з різким осудом наруги над своїм експертом уже в день обшуку, 21 травня: «Мустафаєв – один із яскравих представників громадянської журналістики в Криму. Він допомагав висвітлювати процеси в російських судах Криму над кримськотатарськими активістами, розповідати про обшуки, затримання на півострові. Те, що відбувається зараз з Сервером Мустафаєвим, – це спроба змусити замовкнути всі незалежні голоси в Криму, залякати кримських татар, позбавити їх найменших острівців вільного вираження думок».
Весь час протягом перебування в неволі Сервер за допомогою дружини та адвоката не полишає контакту зі Спілкою, наскільки це можливо. 5 січня 2022 року на сайті nsju.org процитували лист Мустафаєва до НСЖУ. В ньому кримський татарин висловлює вдячність усім медійникам за привернення уваги до долі політв’язнів та їхніх родин і закликає ЗМІ більше розповідати про тих, кому Росія «огульно навішує ярлики «терористів» і «екстремістів».
Трохи раніше, наприкінці 2021 року, Майє Мустафаєва взяла участь у відкритті фотовиставки «Громадянські журналісти важливі!» в головному офісі НСЖУ. Цю виставку портретів членів родин ув’язнених киримли українські журналісти організували на знак солідарності з ними.
Дружина Сервера досі з розчуленням згадує той візит до Києва:
– Коли, зайшовши до зали, я побачила свої фотографії, фотографії сімей інших громадянських журналістів, зрозуміла, що люди, які перебувають поза Кримом, не забувають про нас. Це були такі почуття, такі емоції… Виступаючи на відкритті виставки, я дуже розплакалася, не змогла зібрати себе докупи. Але всередині мене була така гордість, така вдячність…
Окрім правозахисної та журналістської діяльності, Сервер пише художні твори. Його не раз вшановували на українсько-кримськотатарському літературному конкурсі «Кримський інжир». У 2019 і 2020 роках він отримував особливі відзнаки конкурсу, а в 2022-му став лауреатом у номінації «Проза кримськотатарською мовою». Звісно, все це заочно.
Десять СІЗО і пів року етапу
– Коли сказати так по-простому, мій чоловік сидить за що? – розмірковує Майє. – За своє віросповідання, за свою громадянську позицію. За те, що відкрито говорив про репресії й тиск щодо нашого народу.
Кримінальна справа (понад 80 томів) щодо Сервера і його товаришів спирається на покази двох прихованих свідків.
– Мечеть – це відкрите для відвідування приміщення, туди може зайти будь-хто, будь-який житель Криму, – пояснює Мустафаєва. – Сервер з одновірцями там перебували і розмовляли про релігію. Прихований свідок увімкнув диктофон і записав їхні висловлювання. На записі чути, як хтось запитує Сервера: «Чи ти любиш когось заради Аллаха?». Той відповідає: «Так». І це підстава для обвинувачення у тероризмі?! Мій чоловік отримав 14 років позбавлення волі, інші – по 18, 19… У мене просто немає слів… Тероризм і іслам – принципово несумісні речі. Це ярлик, наклеєний на наш народ. Якщо у 1944 році ми були «зрадниками», то тепер стали «терористами» й «екстремістами».
Протягом слідства, суду і процесу етапування до колонії Сервера утримували в десяти різних СІЗО. Кожен слідчий ізолятор – це нові, втім, однаково нестерпні умови, які радше варто називати тортурами: щури в камері, погане освітлення, відсутність прогулянок. За словами дружини, політв’язень перебував і в камерах-одиночках, і, навпаки, у переповнених. За цей час у нього розладналося здоров’я: погіршився зір, почались перепади артеріального тиску тощо.
Окреме випробування – етапування засуджених. Для Мустафаєва етап тривав пів року: в березні його вивезли з Ростовської області, і аж у вересні довезли до Тамбова. Це знову СІЗО, транзитні пункти і вагони – здається, нескінченні.
Весь час з моменту арешту Сервер веде докладні щоденники. Їх уже сім. Один з них, «Життя в камері і під камерою», про слідчий ізолятор Сімферополя, побачив світ. Дружина за підтримки кримськотатарської спільноти сподівається знайти спонсорів для видання й решти нотаток.
Електронні повідомлення з неволі дозволено надсилати лише через спеціальну службу «ФСИН-письмо», всі листи проходять цензуру.
– Читаючи щоденники, розумію, як багато він замовчує, – переконана Майє. – Наприклад, чоловік описує, як їх везуть у столипінських вагонах: у купе, розрахованому на чотирьох, набивають по десять чоловік. Добу можуть не годувати, тільки раз давати окріп. Засуджених заводять у ці вагони у кайданках – на руках, ногах. При цьому треба нести свої речі і якось пересуватися. І, окрім цього, собаки. Великі гавкітливі собаки. І він пише, що збоку люди дивляться на них, немовби вони якісь клоуни…
18 травня 2022 року, в чергову річницю сталінської депортації кримськотатарського народу, Сервер разом з іншими засудженими кримцями їхав у вагоні до міста Уфа. Про свої відчуття того дня він згадує у листі до дружини за 23 травня: «Взагалі дуже символічно вийшло, що вивезли нас саме траурного дня 18 травня». «Сьогодні Едем–ага (один з засуджених активістів – Прим. ред.)і ми у місцях минулої депортації мого народу на Уралі, оспіваному в народних піснях… Не думав я, що побачу ці місця через ґрати тюрем і вагонів столипіна». Закінчується лист словами «Боротьба триває, залишилося зовсім небагато. Інша Аллах».
«Слідчий каже: «Закрийте занавіску, не дивіться у вікно». А надворі стоїть більше сотні моїх співвітчизників»
У Майє і Сервера четверо дітей: сини Юнус (12 років) і Юсуф (8 років), дочки Джемілє (11 років) і 5-річна Наджіє. Найменша знає тата лише за фотографіями – на час його арешту вона була ще немовлям.
Коли забрали Сервера, жінка залишилася з дітьми, та ще зі свекрами, які допомагають ростити онуків.
– Звісно, раніше нам було набагато легше навіть у побутовому плані, – зітхає Має. – Сервер дуже любить своїх дітей. Навіть якісь елементарні речі – закінчилися памперси, суміш для вигодовування – і я телефоную чоловікові: потрібно купити. Він міг поїхати й купити навіть уночі.
Але сім’ї Мустафаєвих, як і решті родин, що опинились у біді, дуже допомагає згуртована кримськотатарська спільнота. Ще в день обшуку Має була вражена увагою одновірців:
– Ніколи не забуду, як зайшла на кухню, а там сидить слідчий. Відсуваю занавіску, дивлюсь у вікно й бачу, що надворі зібралося дуже багато людей, точно понад сто. Слідчий каже: «Закрийте занавіску». – «Чому?». – «Не привертайте уваги». Я відповідаю: «Чому я мушу не привертати уваги? Я пишаюся тим, як люди з усього Криму прийшли нас підтримати». Про що свідчить така підтримка? Про те, що мій чоловік був з когорти тих, хто продовжує боротьбу тепер, один з багатьох громадянських журналістів. І на його місце зараз прийшли десятки таких, як він.
З першого ж дня люди, деякі абсолютно не знайомі мені раніше, почали допомагати. Хтось словом, хтось ділом. І так триває досі. Буває, вдома закінчуються якісь продукти, і тільки майнула думка про те, що треба купити борошна чи масла – і хтось вже це несе. У Криму вже понад сто родин політв’язнів. І ми тримаємося пліч-о-пліч як єдине ціле. Звісно, дітям ніхто не замінить батька, і в нас бувають дуже тяжкі важкі дні. Проте, як завжди каже Сервер, ми пишаємося тим, що є частинкою цього народу.
Сервер Мустафаєв з молодшою донькою Наджіє. Коли його позбавили волі, дівчинці було усього 3,5 місяців. / Родинний архів Мустафаєвих 
Молоді щасливі батьки з сином Юсуфом. / Родинний архів Мустафаєвих 
Сервер та Майє Мустафаєви зі старшою донькою Джемілє. / Родинний архів Мустафаєвих 
Майє Мустафаєва з дітьми. / Родинний архів
У листопаді 2022 року найближчим родичам Мустафаєва дозволили перше тривале, тобто триденне, тюремне побачення з ним. З Бахчисарая у Тамбов, за півтори тисячі кілометрів, вирушили батьки, дружина і сестра Сервера. А на місці з’ясувалося, що, за новим порядком, до засудженого пускають тільки двох осіб… Врешті-решт «пішли на поступки», дозволивши батькові і сестрі побути з рідною людиною дві години. Мама і дружина були у товаристві Сервера три дні.
Має може багато переповісти зі слів Сервера про упереджене ставлення адміністрації колонії до засуджених громадян України. Про регулярні незаконні стягнення, умисне погіршення умов утримання: «Він завжди прямо заявляє, що є громадянином України і політв’язнем. І йому прямо говорять: не забувай, за якою статтею ти сидиш».
Проте, навіть перебуваючи у місці несвободи, Сервер продовжує вести правозахисну діяльність. Виграв справу проти одного СІЗО і однієї медсанчастини про адміністративні правопорушення щодо власного утримання. Ще до трьох СІЗО подав судові позови.
– Перебуваючи за ґратами, він примудряється нас надихати, – крізь сльози посміхається Майє. – Він оптиміст із великою силою духу. А з свого боку я вестиму нехай маленьку, але боротьбу, за звільнення мого чоловіка і всіх політв’язнів. Кожен голос, кожне слово, сказане про нас, про наших чоловіків, – це крок до нашої перемоги. І ми боротимемося доти, доки на свободу не вийде кожен із них.
“ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ. Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
