Ця зима в Україні стала черговим суворим випробуванням. Масштабні російські атаки на енергетичну інфраструктуру спричинили постійні відключення електроенергії та перебої з опаленням, а температура опустилася до −25 °C. Ці умови зробили повсякденне життя надзвичайно складним і змусили людей шукати способи зігрітися та задовольнити базові потреби. Для журналістів у Києві така реальність створює додаткові перешкоди під час роботи на вулиці, підготовки матеріалів та підтримання зв’язку.
Сайт Європейської федерації журналістів публікує статтю: Валерії Мусхаріної з інформаційної служби Національної спілки журналістів України.
…Рутинні завдання, такі як зарядка обладнання чи зйомка сюжету, перетворилися на випробування на витривалість. Щоб допомогти журналістам продовжувати свою роботу в таких екстремальних умовах, Національна спілка журналістів України (НСЖУ) адмініструє загальнонаціональну мережу Центрів солідарності журналістів у прифронтових та високоризикових регіонах, включаючи Київ, Харків, Запоріжжя та Дніпро. Центри надають безпечні робочі простори, доступ до електрики та інтернету під час блекаутів, захисне спорядження, екстрену допомогу та координаційну підтримку для місцевих медіакоманд. З початку повномасштабного вторгнення тисячі журналістів покладалися на цю мережу, щоб продовжувати висвітлення подій, незважаючи на війну та руйнування інфраструктури.
У розмовах з НСЖУ працівники київських медіа описали ситуацію у своїх домівках і те, як вони адаптуються до холоду та нестабільної реальності.
Ян Доброносов, фотожурналіст онлайн-видання «Телеграф», живе на Троєщині – у великому житловому масиві на лівому березі Дніпра, який отримує електроенергію від ТЕЦ-6, найбільшої теплової електростанції України. Об’єкт зазнає повторюваних російських дронових і ракетних атак протягом місяців. У результаті район регулярно зазнає відключень опалення та нестабільного постачання електроенергії.
«Мороз і ворожі обстріли впливають на нашу роботу. Робота стає набагато важчою, і ти втрачаєш енергію та сили набагато швидше через холод», — каже Ян. У його квартирі немає термометра, тому важко визначити точну температуру в приміщенні. Під час суворих морозів він намагається мінімізувати час, проведений на вулиці, коли температура опускається нижче −15 °C. Незважаючи на все, він продовжує висвітлювати важливі історії.
Зимова робота на місцевості створює серйозні технічні виклики: батареї швидко розряджаються, руки мерзнуть, а об’єктиви камер запотівають при переміщенні між холодним повітрям і теплими приміщеннями. Проте Ян залишається мотивованим. «Це те, що мене рухає, бо я відчуваю себе реалізованим у своїй роботі. Це мій головний обігрівач і мотиватор», — пояснює він.
Подібні виклики існують серед журналістів, які живуть на Русанівці, у ще одному житловому районі на лівому березі Дніпра, який також постраждав від пошкоджень внаслідок обстрілів. Професорка Вікторія Шевченко, кандидатка наук із соціальних комунікацій та членкиня НСЖУ, каже, що кілька сусідніх будинків мають розбиті вікна та порушене електро-, тепло- та газопостачання.
«Ми були без електрики близько 12 днів. Ні світла, ні опалення, нічого», — згадує вона. У її багатоповерхівці опалення залежить від електрики, тому відключення електроенергії залишили радіатори повністю холодними.
Нещодавно радіатор у її квартирі прорвало, затопивши меблі та стіни. За допомогою депутата місцевої ради, який організував генератор для будинку, опалення нарешті було частково відновлено. Електрика доступна лише одну-дві години на день.
«Я думаю, ситуація приблизно однакова по всьому Києву: у когось немає постійної електрики, у когось опалення, у когось води, а в когось немає нічого взагалі», — каже Вікторія.
Робота в таких умовах вимагає додаткової організації. Вікторія проводить лекції в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка онлайн, використовуючи портативні зарядні пристрої та відвідуючи так звані «пункти незламності», громадські локації, де люди можуть зігрітися та зарядити обладнання. «Це психологічно важко, бо постійно треба думати про базові потреби, але ми продовжуємо працювати і намагаємося підтримувати бойовий дух», — додає вона.
Журналістка Катерина Малофєєва, яка також живе на Русанівці, каже, що їй довелося обігрівати квартиру за допомогою газу та свічок і закривати вікна ковдрами та подушками. «Це таке дивне відчуття — коли не твій дім тебе гріє, а ти його», — каже вона. Через прорив труби в підвалі вологість поширилася по стінах, а стрибки напруги змусили її відключити побутову техніку. Їжу часто зберігають на балконі, оскільки купівля нового обладнання не має сенсу, поки не стабілізується постачання електроенергії.
Подібні виклики стоять перед переміщеними журналістами. Анна Сердюк, головна редакторка “Вільного радіо” з Бахмута Донецької області, описує цю зиму в Києві як поєднання фізичного холоду та постійної імпровізації в повсякденному житті.
«За минулий тиждень я познайомилася з 25 сусідами та маю їхні номери телефонів із мого будинку та сусідніх. Це допомагає, коли можеш комусь подзвонити і попросити зарядити пристрої», — каже вона. Анна порівнює зиму з дитячими спогадами про сильний сніг і мороз, за винятком того, що тепер виживання вимагає постійного розв’язання проблем. Маленький намет, розміщений у її квартирі, слугує як ізоляцією, так і імпровізованим робочим простором.
Інфраструктурні збої також впливають на редакції. Редакція переміщеної «Реальної газети» з Луганська нещодавно була затоплена після виходу з ладу системи опалення. Будівля була без опалення з початку січня, і під час суворих морозів стало неможливо перебувати всередині більше кількох хвилин. Головний редактор Андрій Діхтяренко сказав, що радіатори прорвалися, оскільки воду не було вчасно злито. Хоча студійне обладнання ще не пошкоджене, команда готується терміново переміщувати обладнання у разі подальшого падіння температури.
Подібні збої опалення спричинили затоплення в офісах Інституту масової інформації та Центру свободи преси «Репортери без кордонів», пошкодивши приміщення та технічне обладнання, що використовується для підтримки журналістів.
Голова НСЖУ та член Керівного комітету ЄФЖ Сергій Томіленко зазначає, що навіть професійні організації, які підтримують журналістів, стикаються з серйозними операційними труднощами. У січні офіс НСЖУ в центрі Києва на Хрещатику залишився без електрики більше доби, а аварійні відключення води залишили будівлю без води та опалення майже на тиждень.
«Щоб відновити опалення та водопостачання, нам потрібна була стабільна електрика, якої не було в нашому районі», — пояснює він. У результаті НСЖУ довелося тимчасово призупинити публічні заходи та відкласти ініціативи підтримки місцевих медіа. Водночас Томіленко підкреслює, що НСЖУ продовжує свою роботу віддалено, через коворкінги та через свою мережу Центрів солідарності журналістів, надаючи допомогу з безпеки, екстрену підтримку та професійну координацію для прифронтових і місцевих журналістів, а також підтримуючи родини журналістів, яких незаконно утримує Росія.
В останні дні січня та на початку лютого ситуація в Києві погіршилася ще більше. Аварійні блекаути поширилися містом та навколишнім регіоном, зачепивши житлові райони та громадську інфраструктуру. Київське метро тимчасово зупинило рух поїздів та ескалаторів через відключення на зовнішніх центрах електропостачання. Опалення та водопостачання також почали давати збої в кількох районах, створюючи додаткові виклики для мешканців та журналістів.
Незважаючи на морозні температури, блекаути та постійні ризики безпеки, українські журналісти продовжують документувати війну та інформувати суспільство. Підтримка, що надається через НСЖУ та її мережу Центрів солідарності журналістів, разом із міжнародною професійною солідарністю, залишається вирішальною для забезпечення того, щоб незалежна журналістика виживала та продовжувала працювати в умовах воєнного часу.
