Редактори регіональних видань уже звикли працювати в умовах постійного стресу. Окрім коронакризи, додають оливи у вогонь і стосунки з національним поштовим оператором, який то вартість своїх послуг несподівано піднімає, то моделює загрозливі для існування вітчизняної преси ситуації. Ще два місяці тому газетярі не знали, що буде з передплатою на друге півріччя. Адже уряд збирався у вересні запровадити примусове переведення виплати пенсій та соцдопомоги на картки, що автоматично перекреслило б роками напрацьовані схеми і звело передплату нанівець. Така далеко не райдужна перспектива стривожила медійну спільноту, а Національну спілку журналістів змусила скликати у квітні екстрену Всеукраїнську нараду.
На щастя, минулося. Після гарячих дискусій уряд таки відмінив, вірніше – відтермінував свій намір загальної картизації пенсіонерів. Відтак і редактори з полегшенням зітхнули: слава Богу, вартість переплати посеред року не зміниться.
Пресслужба НСЖУ дізнавалася, як проходила передплата на друге півріччя в регіонах. Зокрема, на Вінничині ми поспілкувалися з двома виданнями: комунальне підприємство “Редакція газети “Колос” і ефірного радіомовлення Погребищенської районної ради” (керівник – Микола Маценко) та редакція газети «Чечельницький вісник» (головний редактор – Лариса Щабельник). Розмова відбулася тоді, коли редактори ще не знали конкретні цифри – передплата ще підбивається.
Микола Маценко: «Сьогодні не знаємо, що буде завтра»
«Зараз у нас тираж 2740, і він стабільно тримається на одному рівні, – зазначає Микола Маценко. – Плюс-мінус 100 примірників – я вважаю, що це нормально. У минулому році, наприклад, мали 2869.
Нещодавно був один неприємний випадок, пов’язаний із виїзними відділеннями зв’язку Укрпошти. Зателефонував чоловік, поважна людина, яка свого часу була державним службовцем у Київській області. Зараз він живе у рідному селі та приїхав передплатити не тільки районку, а й інші видання – всеукраїнські, зарубіжні. Однак начальник пересувного відділення зв’язку йому відмовила, мотивуючи це тим, що «ми ще не знаємо, що буде після першого вересня!». Хоча це після того, як владналося, що і пенсії залишаються за Укрпоштою, і все, здається, стало на свої місця. А вона заявляє: «Ми не приймаємо передплату». Він каже: «Добре. А якщо я передплачу електронним способом? Як людина продвинута, я це зроблю. Хто її буде носити?»…
Поштарі пиляють гілляку, на якій сидять. Не знаю, чим все закінчилося, бо я зателефонував на обласне відділення Укрпошти. Вони, видно, заходи вжили, бо вже передплата пішла. І село, слава Богу, яке вони обслуговують, – населення ще є! Тож висновок такий: або в них просвітницька робота, м’яко кажучи, не проводиться, або ми чогось не знаємо. Я розумію, що вони там не гребуть лопатою ці гроші. Але жіночко, де ти ще візьмеш гроші, навіть ці?».
Як на редакцію вплинув COVID-19?
«Думаю, що ми до Нового року протримаємося. Нашому виданню п’ятого грудня виповнюється 95 років, то ми хочемо зустріти цю дату на рівні. Зараз лишилося нас четверо, було семеро. З нового року трьох чоловік скоротив. Із творчих працівників лишилися я, редактор, і мій заступник. А ще бухгалтер і відповідальний секретар, яка відповідає і за газету, і за рекламу. Звичайно, хтось хоче піти у відпустку. Якщо піде бухгалтер чи відповідальний секретар – я сідаю і працюю за них. А як піде заступник редактора, і мені треба чимось заповнювати газетну площу – це ж не так просто. Але не жаліємося, поки працюємо».
Після появи об’єднаних громад народилися їхні інформаційні вісники. Чи не відволікають вони увагу від вашого видання?
«У нас склалося ще по-божому. В межах району збереглася громада. Було 26 сільських рад, і всі вони об’єдналися в одну міську громаду. Тобто сфера розповсюдження нашої колишньої районної газети практично не постраждала. Це великий плюс для нас. Бо є такі громади, що подрібнилися надвоє, натроє, і сьогодні незрозуміло, хто там має про них писати? У нас влада до інформаційних вісників поки що не дійшла. Не знаю, з чим це пов’язано, але поки що вони спираються на нашу районну газету.
Суми виділили спочатку космічні, як для нашої газети. Обіцяли одне, а потім сказали: «Ви знаєте, це ж тендер, виграє хтось інший, а ці гроші пропадуть, підуть до обласного видання чи якогось іншого, комерційного». Тому нам зробили порогові закупівлі до 50 тисяч гривень. Отак ми й друкуємо. А що таке 49 900 грн? Нічого.
Але поки тримаємося. Так, реклама впала. Навіть у березні – квітні було більше реклами, ніж зараз. Влітку завжди була реклама, а це немає. Так, ми дивимося, те, що нас годувало – «продається хата, корова, машина» – зараз воно все перекочовує на сторінки фейсбуку і телеграм. Яка буде перспектива? Живемо сьогодні, бачимо на два – три місяці наперед. А як буде далі – не знаю. Все вирішить цифра тиражу».
Лариса Щабельник: «У відпустку ходимо тільки на папері»
«Тираж тримався в середньому на рівні 1000, передплата на друге півріччя трохи менша, ніж у першому, – зазначає Лариса Щабельник. – Я питала у своїх листонош, то у них все лишається на попередньому рівні. Але я розумію, що цього разу буде набагато менше. Коли поштарки передплачують більше газет, ми їх самі стимулюємо невеличкими преміями. А загалом нас хто передплачував, той і лишився. А меншає наклад у зв’язку зі зміною територіального устрою. Менше працюючих, менше організацій, більше безробітних.
Доходу як такого немає. Якщо до об’єднання громад у нас була підписана угода з районною державною адміністрацією, то зараз із нами угод не підписують. Раніше у нас був Чечельницький район, а тепер Гайсинський. Стало дві громади. Поки що вони давали оголошення про свої вакантні посади, а угоду на висвітлення своєї діяльності з нами не укладали. Сказали, якщо їм буде потрібно – працюватимуть по акту виконаних робіт. Те ж саме з районною радою. Вони взагалі з нами не співпрацюють.
Маємо свій сайт, я розробила його власноруч, працюємо в соціальних мережах. Грантів поки що ніяких не вигравали, але не втрачаємо надію.
Рекламні надходження суттєво впали, бо левова частка рекламодавців орієнтовані на район. У редакції працює дві особи: я і бухгалтер. У відпустку ходимо тільки на папері, бо хто ж нас замінить? Підігнали випуск газети, і швиденько на відпочинок, щоб до наступного виходу газети вже й повернутися. Їду в Карпати на три дні, перезавантажуюсь і повертаюся назад з новими силами».