Майже 30 років тому в Черкасах з’явилась газета «Уют». Її засновник, Сергій Айсінов, – колишній військовий, а на той час керівник будівельного підприємства, створив її, як-то кажуть, для власного задоволення. Конкурентами «Уюту» були найтиражніші ЗМІ області. Сьогодні багато з них зникли з мапи Черкащини, а «Уют» був і залишається одним із найбільш шанованих, а головне – прибуткових видань.
Про секрети успіху свого дітища Сергій Айсінов розповів пресслужбі Національної спілки журналістів.
«У мене вдома зберігається дуже багато різних матеріалів, які цікаві людям, – каже Сергій Михайлович. – Журнали, газети, унікальні видання. Я настільки любив книги, що після одруження купив не ліжко й не диван, а тахту і величезну книжкову шафу. Ми з дружиною по черзі перевертались на інший бік, коли спали. І вже пізніше у нас з’явився великий диван».
Книги в їхній квартирі просто нікуди було дівати. Вони переїздили разом із господарями з Харкова до нижнього Тагілу, потім до Черкас, і завжди були ніби членами родини. Тесть жартував: за ці гроші можна купити «Жигулі!», зять пропонував здати книжки в макулатуру. Але господар ні за що не бажав з ними розставатися.
«У мене завжди було бажання ділитися з іншими тим, що знаю, – розповідає Сергшій Айсінов. – Саме це і спонукало мене створити газету корисних порад під назвою «Уют». Через декілька років, у 2004-му, народилася газета для ветеранів «Погляд часу». Спочатку це було політичне видання, я як член соціалістичної партії випускав його для дітей війни та ветеранів. Тираж був достатньо високий, хоча найвищий має «Уют»: 52 тисячі. Ми обійшли навіть найбільш тиражну молодіжку. Коли почали видавати газету, нас дуже сильно критикували: що ми все неправильно робимо, не по газетних канонах. Там же всі журналісти-професіонали, а у мене всі мої помічники – учорашні будівельні працівники.
Якось після виходу розгромної статті я повернувся в редакцію і застав своїх дівчат у сльозах. Але замість горювати порадив їм швиденько купити ящик шампанського, цукерки – і бігом у «Молодь Черкащини»! Ну, як не виставитись за таку рекламу нам, виданню на двох листах А3 і накладом чотири тисячі – у найбільш тиражній газеті області? Після цього у нас і справді все пішло вгору. Пізніше, коли «Молодь Черкащини» розвалювалась, звідти до мене перейшли деякі парцівники. Отож, починалося все з політичного проекту, а перетворилося на гарну прибуткову газету, яку всі дуже люблять», – каже Сергій Айсінов.
Як ви вирішуєте фінансові питання? Адже не секрет, що для багатьох регіональних видань саме вони є каменем спотикання.
«Я не працюю з бюджетом. Статті мені не дають. Я навіть у виборах не беру участь. Мені головні редактори інших видань кажуть: «На виборах можна заробити автівку». Так, заробить можна, а потім закритися і чекати наступних виборів. Тому, коли мені приносять рекламу, я відмовляю, і так рекламу особливо не долучаємо. Ми живемо за рахунок накладу. За рахунок великого накладу я домовляюся з друкарнями про знижки. Часто змінювали друкарні, але з 2012 року зупинились на співпраці з «Мега-Поліграф». Їхні редактори кажуть: «Ми вражені, що якась газетка з Черкас – і так читають!».
Як ви підтримуєте зв’язок зі своєю аудиторією?
«Я для них працюю, і вони це відчувають. До нас приходить, телефонують, пишуть і приїздять. Приносять мед, квіти, пиріжки, навіть із пляшкою оковитої заходять, доводиться приймати ці знаки уваги, щоб люди не ображалися. Бо тут вони завжди знаходять підтримку й розуміння. Один наш читач і дописувач жив на Кіровоградщині, то як приїздив, брав із собою пачку газет і рекламував їх в електричці. Часто нам надсилають свої твори самі читачі. Звісно, ми не завжди маємо змогу їх друкувати, але для людей головне – увага і спілкування, і вони їх отримують».
Як на ваш колектив вплинула коронакриза?
«Взагалі ніяк не вплинула. Єдине, що реклами не стало. А по накладу ми нічого не втратили, як було, так і лишилося. Чесно кажучи, я переживав, бо Укрпошта нас сильно підводила зі своїми вибриками. Та й контакт із людьми вже не той, вони нікуди не ходять. Та все ж я очікував, що справи будуть геть кепські. Але ні.
Рекламні надходження впали удвічі, бо всі рекламодавці пішли в інтернет. Я не хочу сказати, що ми жили за рахунок реклами. Це маленька часточка від усього іншого, але, тим не менш, це копійка до спільної скарбнички. У кращі часі в редакції працювало до двадцяти осіб. Зараз лишилось одинадцять.
З початку карантинних обмежень упала реалізація через розповсюджувачів у кіосках, але це тривало місяць – два, не більше. А стосовно змін накладу мені навіть друкарня не встигла зателефонувати. Але це через реалізаторів. Бо ринки закрили, автобуси зупинили, електричками ходити не можна. Але потім усе знов налагодилося. Нещодавно я дав згоду на розкладку газет у відомій торговельній мережі. З ними я свого часу відмовився співпрацювати, бо постійно доводилося вибивати гроші від продажу. А у нас відсотків 70 розповсюджувачів беруть газету за попередньою оплатою. Ми поставили себе так: багато повернень – до побачення. То ніби отак усе й тримається».