У чернігівській «Вісті» журналіст може написати матеріал, опублікувати на сайті, а потім текст прозвучить… його ж голосом. Для цього редакція використовує штучний інтелект, який навчається на записах журналістів і автоматично озвучує опубліковані матеріали.
Локальне медіа «Вість» одночасно працює у кількох форматах: друкована газета, сайт, Facebook, YouTube і TikTok. Команда освоює цифрові інструменти, використовує ШІ для озвучення матеріалів та створення інфографіки, подає грантові заявки і водночас щотижня випускає друкований номер. «Вість» є учасницею проєкту Frontline Press – ініціативи Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації Tidningsutgivarna (TU).
Аудіоформат для невеликого локального медіа – не просто технологічний експеримент. Він робить журналістські матеріали доступнішими для людей із порушеннями зору, для тих, кому складно довго читати великий текст, а в умовах війни – і для читачів, які перебувають в укриттях.
Від «олдскульної журналістики» – до правил роботи із ШІ
– Донедавна в редакції про штучний інтелект особливо не замислювалися, бо звикли до олдскульної журналістики: якщо відбулася подія, наші журналісти їдуть на місце, говорять з людьми, роблять власні фото та відео. Але розвиток сайту і соцмереж поступово поставив перед редакцією нові запитання: що робити з можливостями штучного інтелекту і, головне, де провести межу між корисним інструментом та неприйнятною підміною журналістської роботи, – каже головна редакторка «Вісті» Ольга Макуха.
Для неї власна фотографія з місця події – не просто ілюстрація до матеріалу, а частина журналістського свідчення, що викликає довіру.
– Коли журналісти приїжджають на місце прильоту, для них важливо показати не просто зруйновану будівлю, а людину, яка її пережила, назвати ім’я, почути історію. Тому ШІ може допомогти нам донести створену журналістську історію до читачів у іншому форматі. Але штучний інтелект не повинен створювати замість журналіста свідчення про подію. Це, на мою думку, і є головна різниця між технологією як помічником редакції та технологією, яка починає підміняти саму журналістику. Не припускаю й думки, щоб фото з місця прильоту було створене ШІ, – наголошує Ольга Макуха.
Редакторка переконана: згенероване зображення, яке може виглядати як справжня фотографія, здатне створити в читача хибне уявлення про те, що саме побачив журналіст на власні очі. Тому в редакції вирішили не залишати питання використання ШІ на рівні ситуативних рішень, а розробили редакційну політику. Вона допомагає команді заздалегідь визначити, що є допустимим інструментом, що потребує маркування, а що суперечить редакційним принципам.
Ще один напрям – інфографіка для соціальних мереж. Якщо йдеться, наприклад, про матеріал міської чи обласної ради, де цифри та факти вже перевірені, редакція може передати ці дані ШІ й попросити на їхній основі створити інфографіку, аби аналітика відображалася доступно. За словами Ольги Макухи, без штучного інтелекту самостійно впоратися з таким обсягом завдань редакції було б складно.
Отже, для «Вісті» ШІ не став заміною журналістської роботи. Його використовують там, де він може допомогти невеликій команді впоратися з додатковими форматами та завданнями, які з’явилися разом із розвитком цифрових платформ.
Однією з таких новацій стала ідея озвучувати журналістські матеріали голосами самих журналістів.
Коли текст говорить голосом журналіста
На сайті «Вісті» матеріали можна не лише прочитати, а й прослухати. У редакції відмовилися від типового механічного синтезованого голосу. Натомість ШІ озвучує тексти голосами самих журналістів.
– Ми знімаємо відео, які озвучують наші журналісти, на підставі записів спільно визначилися, чий голос найприємніше слухати. Тож у нас ШІ говорить голосом журналістів редакції. Часто озвучка текстових матеріалів робиться голосом Юлії Смоляр. Якщо, наприклад, публікацію підготувала журналістка Олена Васюк, штучний інтелект може озвучити її голосом. ШІ попередньо послухав, як вона озвучувала ролик, і вже сам може відтворювати інтонацію, манеру говорити, коли озвучує текст. Читач чує не абстрактний голос цифрового диктора, а голос людини, яка працює в редакції, – пояснює Ольга Макуха.

Технічну частину процесу пояснює працівник, який відповідає за сайт «Вісті» Михайло Власенко. Редакція використовує спеціальне платне програмне забезпечення. За його словами, систему налаштували один раз, після чого процес максимально автоматизований.
– Я, наприклад, ставлю на сайт текст статті, як зазвичай. І далі ШІ автоматично озвучує матеріал, зверху додає плашечку, що публікацію можна прослухати. Використовуємо цю систему понад два місяці. Озвучка чується дуже природно, її майже неможливо відрізнити від голосу реальної людини, – розповідає він.
Програма має різні рівні підписки: найдешевший варіант коштує близько шести доларів на місяць, а загалом вартість тарифів може сягати тисячі доларів. Для невеликої редакції важливо, що після налаштування не потрібно щоразу вручну готувати аудіофайл.
Слухати матеріал, коли зручно
Чи збільшує аудіоверсія аудиторію? Точної відповіді в редакції поки немає. Спеціального порівняльного аналізу переглядів до та після запуску озвучки не проводили. Водночас журналісти суб’єктивно помітили певне збільшення інтересу. Причина, на думку працівника редакції, проста: аудіоматеріал можна слухати тоді, коли зручно.
– Наша читачка може ввімкнути плиту, варити борщ на кухні й одночасно слухати матеріал, який її зацікавив на нашому сайті. Можна займатися домашніми справами й отримувати новини. На мій погляд, така подача матеріалів має великі перспективи для локальних медіа, для людей поважного віку це теж хороший варіант, бо поліпшує доступ до інформації, – зазначає Михайло.
У «Вісті» кажуть, що аудіоформат особливо зручний для великих текстів – він нагадує аудіокнигу чи подкаст. При цьому автоматично озвучуються всі матеріали, а не лише найдовші.
Журналістика інклюзії
В редакції називають новий формат журналістикою інклюзії.
– Ми зробили цей експеримент з озвучуванням й побачили, що це дійсно полегшує роботу журналістів: їм не потрібно окремо записувати начитку кожного матеріалу. Такий підхід називаємо журналістикою інклюзії. Для Чернігова це не абстрактне питання доступності. В умовах повітряних тривог і загроз люди можуть тривалий час перебувати в укриттях, де читати великий текст із телефона не завжди зручно. А так людина вставляє навушники і слухає, – говорить Ольга Макуха.
Саме тому редакція хоче продовжити експеримент. Редакторка підготувала і подала грантову заявку на фінансування аудіоформату. Йдеться про програму Thompson Innovation і грант у три тисячі євро. Вона зізнається, що з острахом очікує відмови, але водночас дуже сподівається, що грантодавці підтримають їхній проєкт. Для «Вісті» дуже важлива підтримка НСЖУ.

– Неоціненну підтримку ми маємо від Національної спілки журналістів України. Участь у проєкті Frontline Press дала можливість нашій команді, а вона у нас невелика – вісім працівників, почуватися набагато впевненіше, зосереджуватися на розвитку, – каже Ольга Макуха. – Поява аудіоверсій потребує додаткових витрат, які вдалося вивільнити завдяки підтримці Frontline Press. Їх редакція і спрямувала саме на цю інновацію – озвучення матеріалів.
Голос журналіста – теж відповідальність
Використання власних голосів породжує і питання безпеки. Якщо штучний інтелект може відтворити голос журналіста, теоретично його можна використати і не в редакційних цілях.
Михайло Власенко визнає, що певний ризик існує. Адже якщо штучний інтелект може клонувати голос журналіста, теоретично його можна використати і не в редакційних цілях. Водночас журналісти й раніше записували відео з власною озвучкою, тому їхні голоси вже присутні у відкритому доступі.
– Додаткова аудіоверсія матеріалів не виглядає принципово новою загрозою. Водночас ми чітко розділяємо використання ШІ. Бо одна справа, коли штучний інтелект працює задля доступності матеріалів, а зовсім інша, коли йдеться про створення контенту, який може вводити читача в оману, – наголошує він.
Саме тому в редакції діє принцип, який Ольга Макуха сформулювала дуже коротко: «Нічого без людини».
Четверговий ритуал: як «Вість» тримає газету, сайт і читача
Цифрові формати для редакції – це спосіб залишатися на зв’язку з аудиторією, яка звикла читати й дивитися все онлайн. Сайт «Вісті» щомісяця має до 30 тисяч переглядів. Facebook-сторінка, за словами редакторки, налічує 229 тисяч читачів, YouTube – 18 тисяч глядачів, TikTok – 28 тисяч підписників. До Instagram і Telegram руки поки не доходять, визнає Ольга Макуха.
Але водночас редакція продовжує щотижня випускати і друковану газету.
– Для когось читання – це вже майже старомодна звичка. Але вона є однією з причин продовжувати щотижня випускати газету «Вість». Для багатьох чернігівців четвер – це певний ритуал. Вони йдуть до поштової скриньки або поштового відділення, забирають газету і вже потім сідають пити чай, – розповідає Ольга Макуха.
Видання виходить друком з 2002 року. У травні 2022 року, після місячної перерви під час облоги Чернігова, газета відновила вихід. Тижневик має 12 шпальт, а наприкінці місяця – 16. Нині наклад становить 3400 примірників. Більша частина розповсюджується за передплатою, решта продається вроздріб. Основа газети– місцеві новини та історії людей. Редакція реагує на резонансні події міста: обстріли та їхні наслідки, обміни полоненими,відкриття бізнесу, а також весілля, поховання – усе, що відбувається поруч із читачем.
«Вість» друкують у Чернігові. Частина накладу, яка розповсюджується через «Укрпошту», проходить довгий логістичний маршрут: газету везуть до Києва, там розподіляють за поштовими дільницями, а потім повертають у Чернігів і доставляють читачам. Ольга Макуха зауважує: така система може здаватися дивною, але наразі вона працює, і газета майже завжди доставляється вчасно. Для роздрібного продажу у «Вісті» інший маршрут. З друкарні видання забирає місцевий «Медіасервіс» і вранці у четвер розвозить по магазинах. У Чернігові досі збереглася мережа газетних кіосків «Медіасервісу», де продають газети, журнали, календарі та транспортні картки.
– Образно кажучи, у Чернігові існує свій заповідник друкованої преси. Чотири газети виходять друком у місті, маємо до тридцяти районок, є конкуренція, стояти на місці просто неможливо, – вважає Ольга Макуха.
За її оцінкою, «Вість» нині, мабуть, на третьому місці за охопленням аудиторії.
Досвід «Вісті» – для колег, учасників проєкту Frontline Press
Про свій досвід використання штучного інтелекту Ольга Макуха розповіла і під час підсумкової наради учасників Frontline Press на майданчику НСЖУ. Для редакції ШІ залишається саме допоміжним інструментом, який не підміняє журналіста. Вона розповіла, що перший практичний досвід отримала наприкінці 2024 року, коли готувала грантову заявку англійською мовою. Ідею сформулювала сама, а чат допоміг структурувати її, звернув увагу на недоліки. Тепер ШІ використовують також для перевірки заявок і звітів – він може помітити невідповідність цифр чи фактів, пропущені фрагменти, допомогти перевірити логіку викладу.

– Я не вірю в те, що може виграти заявка, ідею для якої запропонував чат. Тільки наші оригінальні ідеї, журналістські, редакційні, творчі мають шанс, –наголошує Ольга Макуха.
За таким самим принципом у медіа працюють із текстами: ШІ може запропонувати варіанти заголовків, але матеріали за журналістів не пише.
– У нас залізний принцип щодо текстів: ми пишемо самі, фотографії з місця подій теж ми робимо самі, – пояснює медійниця.
Тому у «Вісті» краще відмовляться від фотографії в друкованому матеріалі, ніж поставлять згенероване зображення реальної людини чи події. Для сайту ШІ може бути використаний для окремих ілюстративних рішень, але не для імітації фотографій із місця подій.
Детально Ольга Макуха розкрила напрям інклюзивності. У «Вісті» не лише озвучують тексти за допомогою ШІ, а й обов‘язково додають субтитри до відео. Так редакція намагається зробити свої матеріали доступнішими для людей із різними потребами.
– ШІ у нас – це додатковий інструмент, наш друг, який помічає помилки і щось іноді підказує, – підсумувала редакторка.
Ольга Макуха прийшла у журналістику в 1992 році. У Чернігові вона працює з 2002-го – відтоді, як очолила «Вість». За два десятиліття змінилося майже все: технології, способи поширення інформації, рекламний ринок, читацькі звички. Але для локального медіа, на її думку, залишається незмінним головне – бути близько до людей. Саме для цього «Вість» сьогодні використовує папір і сайт, соціальні мережі та штучний інтелект. Технології змінюються, формати стають іншими, але журналістика починається і закінчується людиною.
***
Frontline Press – спільна ініціатива Національної спілки журналістів України та Шведської медіабізнес-асоціації Tidningsutgivarna (TU), започаткована наприкінці 2025 року для підтримки незалежних локальних і прифронтових газет. До програми увійшли 25 редакцій із Харківської, Донецької, Сумської, Запорізької, Херсонської, Дніпропетровської та інших областей. Редакції отримують фінансову підтримку, менторський супровід і консультації щодо розвитку.
Людмила Мазнова
Фото з архіву Ольги Макухи













Дискусія з цього приводу: