Шведська медіасистема вважається однією з найпрогресивніших у світі через унікальний баланс: готовність аудиторії платити поєднується із системною підтримкою держави без жодного втручання чиновників у редакційну політику. У жовтні делегація НСЖУ відвідала Швецію, щоб на власні очі побачити, як працюють провідні конгломерати, таблоїди, фриланс-хаби та унікальна система медіасубсидій. Під час самого візиту в окремих репортажах ми вже розповідали про зустрічі в деяких редакціях. Тепер же пропонуємо оглядовий матеріал за підсумками поїздки, спробувавши, так би мовити, розкласти наші враження, так би мовити, по поличках.
Продовжимо нашу розповідь про оновлену систему субсидування медіа державою. Важливим елементом цього оновлення є чіткі критерії та незалежність медіа, або ж принцип “Arm’s length”.
Що таке Arm’s length і трохи про ПДВ
Щоб отримати допомогу, медіа має довести, що воно створює унікальний редакційний контент широкого спектра (а не просто репостить новини), має власного відповідального редактора та дотримується журналістської етики.
Найважливіше: рішення про виділення коштів ухвалює незалежна Медіа-рада, куди входять експерти галузі, а не чиновники. Політичний вплив на контент виключений законодавчо.
Нарешті, є й непряма підтримка медіа державою у Швеції. Окрім прямих грошових вливань, для всіх зареєстрованих новинних медіа діє пільгова (знижена) ставка ПДВ на підписку та продаж, що суттєво полегшує фінансовий стан компаній.
Зайве казати, чому ця модель цікава й важлива для України. В умовах війни, коли українські локальні та прифронтові медіа повністю втратили ринок реклами, шведський досвід засвідчує, що держава може бути вагомою підтримкою для медіа, якщо вона хоче зберегти демократію. В нашому ж випадку, коли ми у війні, фактично йдеться не лише про демократію, а й про саму державу. При цьому, звісно, держава за традиційними підходами європейської демократії з усталеною репутацією фінансує не «державні рупори», а створює умови для незалежної журналістики через прозорі, технологічно нейтральні грантові інструменти.
Цікавим є досвід Швеції і в тому, як організована робота фрилансерів. Організована – тут доволі точне слово. Однак не “згори”, не кимось, а насамперед самим фрілансерами. Так би мовити, справа рук тих, хто потопає… Може, тому тут вони точно не потопають.
Спільний офіс, сніданки й дисципліна: досвід шведських фрилансерів
Фредрік Нейман нині працює фрилансером, раніше був газетярем.
Він розповів, як влаштований їхній простір. Фрилансери орендують офіс, розрахований на 30–35 людей. Тут 28 столів, і зараз вільні лише два. Робоче місце коштує близько 400 євро на місяць, у цю суму входять стіл, інтернет і кава. Половину часу можна “взяти” приблизно за 220 євро. Свій стіл можна мати окремо або ділити з колегою, домовившись про графік. Комп’ютер кожен приносить власний. Усі орендарі працюють як підприємці.
«Не всі фрилансери хочуть працювати з дому», – пояснив Фредрік Нейман. Офіс за цих обставин стає не лише робочим місцем, а й простором для спілкування. Тут проводять семінари, зокрема нещодавно відбувся семінар про використання штучного інтелекту. Також організовують відкриті для всіх зустрічі за сніданком і щорічну різдвяну вечірку. Колеги разом їздили на журналістську конференцію до Італії, в Перуджу. Приблизно половина групи отримала на цю поїздку стипендію. Треба подаватись на конкурс, конкуренція велика, але у кожного є реальний шанс вибороти цю стипендію.
Якщо загалом, до Спілки журналістів Швеції належить близько 10 тисяч журналістів, приблизно 1500 з них є фрилансерами. І, за словами Фредріка Неймана, людей із постійними контрактами в медіа стає дедалі менше. Скорочення торкнулися навіть суспільних мовників.
Фотограф Магнус Лейгал працює в журналістиці з 1983 року і майже весь цей час на фрилансі. Він один із нових орендарів офісу і співпрацює з кількома виданнями.
Сара Пальмквіст працює фрилансеркою вже 15 років. «Дім має бути домом, а робота – роботою», – вважає вона. Спільний офіс, на її думку, дає журналістам те, чого бракує вдома: робочий ритм, обмін контактами й замовленнями, професійне середовище для навчання та підтримки.
Не маючи “прив’язки” у вигляді контракту до конретного медіа, у Швеції водночас далеко не всі фрілансери почувають потребу в тому, щоб шукати захисту, скажімо, в профспілці. Відповідно, лише частина фрілансерів є членами тієї чи іншої профспілки. Однак загалом профспілки традиційно залишаються потужною силою в країні. Побувавши в Швеції, гріх було б не поговорити на цю тему.
Скільки, гадаєте, профспілок у Швеції? І скільки, гадаєте, з них мають свої медіа?
Профспілки як власники медіа
Для прикладу. У Швеції працівники готелів і ресторанів мають власне медіа, яке розповідає про їхні трудові права, умови роботи та професійні проблеми. Журнал Hotellrevyn видає профспілка працівників готелів і ресторанів (HRF).
Про роботу редакції нам розповів її головний редактор Йонас Нордлінг (Jonas Nordling), президент Спілки журналістів Швеції у 2011-2019 роках.
Hotellrevyn висвітлює життя працівників готелів, ресторанів та інших закладів сфери гостинності. Журнал виходить друком вісім разів на рік, також редакція працює із сайтом, розсилкою та соціальними мережами. Попри те, що видання належить профспілці, редакційні рішення залишаються за журналістами.
«Я – головний редактор. Саме я ухвалюю рішення про те, що друкувати й публікувати. Керівництво профспілки, хоча воно і є власником видання, не вирішує, що має бути опубліковано. Це відповідальність моя та моєї команди», – наголосив Йонас Нордлінг.
Один із найбільших викликів для редакції – знайти людей, готових відкрито розповідати про проблеми на робочому місці.
За словами Нордлінга, працівники нерідко відмовляються від інтерв’ю, побоюючись втратити роботу, навіть коли йдеться про видання їхньої ж профспілки. Анонімність теж не завжди розв’язує проблему: у невеликих колективах роботодавець може здогадатися, хто саме поділився інформацією. Якщо ж людина просить не називати ані її імені, ані місця роботи, підготувати повноцінну журналістську історію стає складніше.
Ще один виклик – фінансова стійкість. За словами головного редактора, доходи від реклами суттєво скоротилися порівняно з попередніми роками. Тому команда уважно обирає, на які канали комунікації спрямовувати ресурси. При цьому Йонас Нордлінг досить скептично ставиться до ідеї активно розвивати присутність у кожній соціальній мережі. Для редакції, каже він, важливо працювати з аудиторією через власний сайт, соцмережі ж не завжди зацікавлені спрямовувати користувачів на сайти медіа. Тож редакція оцінює, чи виправдовують результати час і ресурси, вкладені в роботу для тієї чи іншої платформи.
Водночас попри всі ці труднощі, профспілка продовжує фінансувати видання, вважаючи це ефективним. Якщо ж говорити загалом, у Швеції, за словами головреда видання, діє 60 крупних профспілок. І 50 з них мають свої журнали. Факт, здається, більш ніж промовистий про те, що ми називаємо шведським соціалізом, а також про те, що є шведським медіа-ринком.
Якщов вже загадали про соціалізм, час поговорити і про соціальні права медійників у Швеції. Це, звісно, тягне на окрему розмову, але деякі штрихи позначимо.
Вигорання – офіційний діагноз, або соціальні аспекти в шведських медіа
Анна Герденстам розповіла, з якими проблемами до Спілки звертаються журналісти. Найчастіше це перевантаження, складні теми, що лягають на одну людину, і вигорання. У Швеції вигорання є офіційним діагнозом, і з ним можна перебувати на лікарняному до півроку, отримуючи 80 відсотків зарплати. Перші два тижні лікарняний оплачує компанія, далі – держава. Головне завдання Спілки – не допускати таких ситуацій.
Журналісти мають 25 днів оплачуваної відпустки на рік. Відпустка по догляду за дитиною триває до року й оплачується в розмірі 80 відсотків зарплати. Частину її, загалом до трьох місяців, обов’язково має взяти батько дитини.
Але час нарешті поговорити не лише про права медійників, а й про їхні обов’язки. Чи не найголовніший з них – об’єктивно інформувати читачів, глядачів, слухачів про події в цьому світі. Хто, зокрема, стежить за цим? У Швеції – медіаомбудсмен.
Медіаомбудсман: «прокурор», а не цензор
Про шведську систему саморегулювання медіа розповів Каспар Опітц, який понад п’ять років обіймав посаду медіаомбудсмана. Він нагадав, що ще 1766 року Швеція ухвалила Акт про свободу друку. Саме він заклав основи шведської свободи слова, яка й сьогодні є найважливішою складовою конституції країни. «Коли маєш велику свободу, несеш і велику відповідальність», – наголосив Каспар Опітц.
Посаду омбудсмана з питань преси запровадили 1969 року. В основі був простий принцип: якщо медіа помиляються, вони самі мають ці помилки виправляти. Етичні правила розробили самі журналісти, а практика їх вдосконалила. Новини мають бути точними, представляти позиції обох сторін і не ображати аудиторію.
Омбудсман виконує роль «прокурора», а «суддями» є етична комісія з 32 представників медіа та суспільства. Остаточне рішення ухвалює саме комісія. Омбудсман при цьому має стояти посередині між медіа, аудиторією та державою. Якщо медіа визнають винним, воно мусить опублікувати рішення там само, де вийшов сам матеріал. Чи достатнє таке покарання, досі тривають дискусії, але Каспар Опітц вважає, що так. У дев’яти випадках із десяти медіа виконують рішення й визнають свої помилки, адже це частина їхнього іміджу та довіри до них. «Медіа може бути незгодним або сердитим, але рішення воно виконати мусить», – підкреслив він. На його думку, саме відповідальність відрізняє професійні медіа від усього іншого, що є в інтернеті.
Як приклад складного етичного питання Каспар Опітц навів випадок із футболістом Кіліаном Мбаппе. Шведські медіа повідомляли про звинувачення його у зґвалтуванні, яке згодом не підтвердилося. Чи мали журналісти право називати його ім’я? Однозначної відповіді немає.
Замість післямови. Звісно, шведська модель субсидій має й критиків, і їх немало. Деякі експерти вважають, що вона консервує неефективні медіа. Однак для початку важливо було більше розповісти, як вона працює. Далі можемо обговорити не лише плюси, а й мінуси цієї системи. Але це вже тема окремої розмови. Готові продовжити її.
Олександр Харченко, Наталя Назарова, Наталка Войтович, Дарія Зирянова, Анна Черненко, Марина Тепленко, Олександр Кульбака, Володимир Садівничий
Фото: НСЖУ
Дискусія з цього приводу: