Фотокореспондент Анатолій Степанов повернувся з чергового відрядження на Донеччину. Цього разу, крім бронежилета й каски, він мав детектор дронів, який йому надала Національна спілка журналістів України. Лише в Краматорську прилад щонайменше тричі попереджав про ворожі безпілотники поруч. Проте фотограф наголошує: детектор не панацея. Він допомагає, але безпеки не гарантує.
Анатолій Степанов знімає війну тринадцятий рік і нині співпрацює з агентством Reuters. У серпні в інтерв’ю НСЖУ він говорив, що для фотографа сьогодні немає безпечної відстані на фронті.
Найнебезпечнішою частиною роботи тоді він назвав дорогу. Власного детектора дронів у нього на той час не було. Нинішня поїздка, яку він завершив 29 вересня, підтвердила обидві тези.
«Дрони там усюди»
– Краматорськ – це фактично суцільна кілзона, дрони туди залітають усюди. Їх, звісно, не стільки, як на лінії фронту, але в Краматорську вже повністю кругом дрони, – розповідає Степанов. – Я знімав наслідки того, як вони вбивали мирних людей в машинах, у районах, ближчих до Лазурного.
Небезпека давно вийшла за межі прифронтових околиць. Фотограф згадує, що нещодавно дрон на оптоволокні вбив поліцейського в машині на Ясногірці. Це вже передмістя Краматорська з боку Слов’янська, на пристойній відстані від лінії фронту.
За словами Анатолія, місто порожніє на очах. Ще під час його роботи там наприкінці вересня ходив громадський транспорт. Але згодом каб влучив біля зупинки саме тоді, коли там стояли автобус і маршрутка, тож тепер транспорт, імовірно, вже не ходить.
– Мікрорайон Даманський, район біля Критого ринку і далі – це вже фактично мертва, вимерла зона. Людей на вулицях мало: одного-двох зустрінеш, та й то військових. Краматорськ вмирає, така ситуація, – каже фотограф.
Найсильнішими і найскладнішими враженнями від поїздки фотограф називає репортаж про порятунок двох жінок, затиснутих бетоном у зруйнованому будинку в Краматорську: перекриття з четвертого поверху обвалилися до першого.
– Їх було видно, через проломи було видно голову, руку, але дістати людей поки не можна було. Їм боляче, вони стогнуть, плачуть. І їм в руку, яка стирчить з-під завалів, колють знеболювальне: поруч були військові медики. Слава Богу, цих жінок вдалося визволити з-під завалів. Не завжди так щастить, – каже він.
Не пощастило матері з двома дітьми в будинку в Олександрівці за 60 км від Краматорська, куди влучив каб. Анатолій був поруч, коли збирали їхні рештки…
«Запищав детектор – голову в плечі, газ у підлогу»
Інформацію про місце удару в Краматорську журналіст отримував від поліції або бачив, моніторячи телеграм.
– Виїжджаєш на свій страх і ризик. Ховаєш машину десь під деревами у дворах, виходиш, працюєш і так само швидко тікаєш. Вмикаєш дрон-детектор і поїхав, – описує він.
Як пояснює фотограф, детектор показує, що поблизу є дрон: прилад пищить. Якщо на екрані з’являється картинка, це означає сталий прийом сигналу, тобто дрон ще ближче.
– А якщо ти бачиш на екрані свою машину, значить, він уже на тебе націлився, – пояснює Степанов.
Утім, детектор – не панацея. Дрони на оптоволокні, яких стає дедалі більше, він не фіксує взагалі. Важко стежити за ним і тоді, коли ти сам за кермом.
– Їдеш – детектор мовчить, добре. Оп, запищав – ну, голову в плечі, газ у підлогу і поїхав далі, що ти зробиш, – каже фотограф. – Дрон-детектор морально трохи допомагає, можливо, щось і покаже. Але повністю він тебе все одно не інформує.
На позиціях, за спостереженнями Анатолія, детектори мають інше значення. Військових попереджають по рації, а дронів там стільки, що їх постійно чути й видно над собою. Бійці або збивають їх, або пропускають, щоб не демаскувати себе.
– Там уже працюють по візуальному контакту, – пояснює він.
Окремо фотограф звертає увагу на те, як швидко розвиваються самі детектори.
– Вони дуже швидко оновлюються. Є вже моделі з можливістю програмного оновлення, коли прилад можна «апгрейдити», завантажити нові дані, – наголошує Степанов.
«Наче фантастичний фільм жахів»
Найважчі враження в Анатолія від Дружківки і дороги до неї.
– Дорога на Дружківку перетворилася на суцільне пекло. Багато підбитих машин, охоплених полум’ям наземних роботизованих комплексів (НРК). Наче фантастичний фільм жахів, – розповідає він. – Найскладніше – заїхати в місто і виїхати з нього. У самому місті навіть простіше, хоча туди залітають і каби, і FPV. А дорога – жах. Запам’яталося, як нам назустріч їхав НРК, який віз двох наших «двохсотих».
Дружківка, за словами журналіста, в жахливому стані. Одного разу каби впали за пів кілометра від знімальної групи, іншого разу поцілили в сусідній будинок.
– Так шурхотить по асфальту, що складається враження, ніби йде дощ, але це не дощ, а сиплеться бетонна крихта, – згадує фотограф. – І бреде людина, старий чоловік, видно, що він уже втратив орієнтацію в просторі. Обличчя подряпане, говорить щось невиразне. Ми намагалися направити його куди треба, але він пішов, куди його вело…
У місті вже повно FPV-дронів, а в квартирах лежать тіла загиблих, які ніхто не може забрати. На свій страх і ризик в місто заскакують волонтери з продуктами для ще живих. На очах у фотографа дрон намагався поцілити у волонерську машину, але, на щастя, влучив в асфальт і лише пробив колеса.
– Вони поїхали звідти на ободах. Потім дивлюся: «газелька» вже знову на колесах стоїть, вони їх швидко поміняли, – розповідає Степанов. – Загалом відчуття таке, як, мабуть, на сафарі… тільки полюють на тебе.
… Ще один виїзд Анатолій здійснив із десантниками: знімав їхній вихід у сірій зоні неподалік Краматорська.
– Туди летять і «урагани», і каби, і FPV-дрони. Дух небезпеки, який там відчувають люди, і близько не порівняти навіть із тим, що ми зараз маємо навіть у Києві, – каже він. – Там суцільна кілзона, жодного відчуття, що тут чи там ти можеш бути в безпеці. Все на нервах. Швидко заїжджають на багі, розвантажуються і швидко від’їжджають у безпечнішу зону…
* * *
Від початку повномасштабного вторгнення НСЖУ зробила безпеку медійників одним із пріоритетних напрямів своєї роботи. З масовим застосуванням російських безпілотників журналісти дедалі частіше стають мішенню навіть далеко від лінії фронту. Відповіддю на цю загрозу стало забезпечення воєнкорів детекторами дронів. Частину приладів передано журналістам, які працюють у зонах підвищеного ризику, частину – Центрам журналістської солідарності для ротаційного використання. Там медійники також можуть отримати захисне спорядження, консультації з безпеки та психологічну підтримку.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: