Газета «Народна думка» вже понад тридцять років залишається вісником Городоччини. Попри війну, економічні труднощі та кризу друкованих медіа, видання продовжує виходити щотижня. На її сторінках зберігається літопис життя громади – від розповідей про захисників і волонтерів до подій, які щодня творять історію краю. Про те, що допомагає редакції працювати, чому друкована преса досі потрібна громадам та чи може інтернет замінити місцеву газету в інтервʼю розповів редактор «Народної думки» Роман Смілка.
– Газета «Народна думка» друкується вже понад тридцять років і не припинила виходити навіть після початку повномасштабного вторгнення. Що, на вашу думку, найбільше допомогло редакції втриматися в цей період?
– Насамперед відчуття відповідальності перед нашими краянами, читачами та українською журналістикою. Ми розуміли, що у час війни місцева газета потрібна навіть більше, ніж у мирний період. Люди чекають інформації про життя громад, захисників, волонтерів, школи, лікарні, підприємства. Саме це не дозволило нам опустити руки.
Допомогли також підтримка читачів, передплатників та окремих органів місцевого самоврядування. Якщо локальна газета перестане виходити, відновити її буде набагато важче, ніж зберегти. Адже за нею стоять довіра людей, багаторічна співпраця з авторами, віддані передплатники і понад три десятиліття історії.
– Раніше ви говорили, що найбільшими проблемами були падіння доходів, зростання вартості друку та труднощі з розповсюдженням…
– На жаль, практично всі ці проблеми залишаються актуальними. Вартість друку й паперу продовжує зростати, дорожчає доставка, скорочується мережа листонош, а разом із нею – можливість донести газету до читача. Значна частина рекламного ринку перейшла в інтернет, а коштів від передплати вже давно недостатньо, щоб покрити навіть елементарні витрати на випуск газети.
На мою думку, найбільша проблема навіть не економічна, а відсутність усвідомлення того, що локальні друковані медіа є частиною інформаційної безпеки держави. Коли закривається місцева газета, громада втрачає не просто ще одне медіа, а власний літопис, пам’ять про себе і майданчик для чесної суспільної розмови.
Ми бачимо, як останнім часом одна за одною припиняють вихід районні газети. Це дуже тривожна тенденція.
– Чи змінився за останні роки наклад газети та спосіб її поширення?
– Так, наклади поступово зменшуються, і це загальноукраїнська тенденція. Але водночас маємо дуже віддану аудиторію, для якої друкована газета залишається авторитетним джерелом інформації.
Варто зрозуміти просту річ: локальна газета не може конкурувати з інтернетом у швидкості. Її сила у глибоких матеріалах, перевіреній інформації, місцевих історіях і людях, яких читачі знають особисто.
– У своїх матеріалах «Народна думка» багато уваги приділяє історіям військових, ветеранів, волонтерів і життя громад. Як змінилися редакційні пріоритети порівняно з довоєнним періодом?
– Війна змінила все. Сьогодні в центрі нашої уваги – люди, які захищають Україну. Це історії військових, ветеранів, родин полеглих Героїв, волонтерів, усіх, хто наближає перемогу.
Водночас ми не можемо дозволити, щоб війна витіснила саме життя. Тому продовжуємо писати про освіту, культуру, спорт, дітей, розвиток громад. Бо саме заради такого мирного життя сьогодні воюють наші Захисники і Захисниці.
Дедалі більше усвідомлюємо й те, що фактично документуємо сьогодення. Через десятки років саме ці публікації допоможуть майбутнім поколінням зрозуміти, як жила Городоччина у час боротьби за вільну Україну.
– Ви зазначали, що найважче працювати над матеріалами про полеглих захисників. Як журналістові знайти баланс між професійністю та людським співпереживанням?
– За кожною такою публікацією є людський біль. Найважче – розмовляти з матерями, дружинами, дітьми загиблих чи зниклих безвісти. У такі хвилини журналіст відкладає блокнот і просто слухає. Лише після цього можна починати писати.
Ми завжди пам’ятаємо, що пишемо не про статистику, а про людину. Тому головне – повага, тактовність і правда. Кожен Герой заслуговує, щоб його пам’ятали.
– Чи змінилися за роки війни інформаційні потреби ваших читачів?
– Краяни дедалі більше цінують перевірену інформацію. Вони втомилися від того шуму, який щодня бачать у соціальних мережах.
Найбільший відгук отримують матеріали про захисників, ветеранів, місцеві історії успіху, волонтерів та розвиток громад. Люди хочуть бачити на сторінках газети себе, свої родини і населені пункти.
– Багато локальних газет поступово переходять у цифровий формат. Чи може інтернет повністю замінити районну пресу?
– Я переконаний, що вони повинні доповнювати одне одного. Інтернет перемагає у швидкості, але газета має іншу місію.
Соціальні мережі дають новину лише на кілька хвилин. Газета залишає її в історії. Через п’ятдесят років ніхто не шукатиме допис у Facebook чи Telegram. Натомість відкриють підшивку районної газети і побачать, чим жила Городоччина, кого втратила, чим пишалася, про що мріяли її мешканці.
– Кілька років тому ви говорили, що без державної підтримки місцевій пресі буде важко вижити. Чи змінилося щось відтоді?
– На жаль, системних змін поки що немає. Є окремі позитивні приклади, коли громади підтримують свої видання, але загальнодержавної політики щодо збереження локальної друкованої преси досі не сформовано.
На Львівщині був чудовий конкурс для місцевих медіа «Четверта влада», який підтримував розвиток регіональної журналістики. На жаль, уже кілька років його не проводять. Хотілося б, щоб місцеві медіа розглядали не як звичайний бізнес, а як суспільно важливу інституцію, що виконує інформаційну, культурну й історичну місію.
– «Народна думка» фактично є вісником Городоччини. Як ви визначаєте, які події мають залишитися на сторінках газети для майбутніх поколінь?
– На сторінках газети мають залишитися не лише великі події, а й повсякденне життя краю – історії людей, шкіл, підприємств, культурні заходи, спортивні перемоги. Саме з таких, на перший погляд, звичайних подій і формується пам’ять про країну та її людей.
– Що сьогодні є найбільшою цінністю місцевої газети для громади?
– Найбільша цінність – довіра. Ми відповідаємо за кожне надруковане слово.
І ще одна важлива річ: локальна газета об’єднує громаду. Люди впізнають на її сторінках себе, своїх сусідів. Соціальні мережі часто роз’єднують, а місцева газета допомагає відчути, що всі ми є частиною однієї спільноти.
– Яку пораду ви дали б молодим журналістам, які хочуть працювати саме в місцевих медіа?
– Не лютуйте словом, будьте відповідальними за нього. Пам’ятайте: чесне ім’я – найголовніший професійний капітал журналіста. Не думайте, що велика журналістика починається лише у столиці. Саме в місцевій пресі журналіст вчиться бачити людину, слухати, перевіряти факти й нести відповідальність за сказане і написане.
Щороку в редакції проходять практику студенти факультетів журналістики. Для багатьох саме «Народна думка» стає першим місцем, де вони публікують свої матеріали, вчаться працювати, шукати теми й відповідально ставитися до професії. Найбільше тішить, коли згодом вони залишаються в журналістиці.
Один із таких прикладів ‒ Орест Дрималовський. Свій шлях у журналістиці він розпочинав із публікацій у «Народній думці», а згодом став телеведучим. Після початку повномасштабної війни вступив до лав Збройних сил України, був нагороджений медаллю «Хрест Доблесті», був речником Міністерства оборони України. Для нас це особлива гордість.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти об’єднаного Центру журналістської солідарності Львів-Суми: 097 907 97 02 (Наталія Войтович, координатор Львівського центру, Володимир Садівничий – координатор Сумського центру, +0505822517).
Остап Старчак, студент-практикант Львівського ЦЖС
Дискусія з цього приводу: