«Я забираю із собою радість людського спілкування. Спілкування між людьми – це величезна цінність». Саме ці думки журналістки Світлани, озвучені наприкінці зустрічі групи підтримки для медійників, точно передають атмосферу, яка панувала нещодавно у центральному офісі НСЖУ на Хрещатику. Журналісти разом із психологинею Наталією Улько майже три години говорили про вторинну травматизацію, емпатію, втому від співчуття і те, як не загубити себе, коли щодня працюєш із чужим болем.
Кожен ділився власним досвідом, коли чужі історії не завершуються після роботи над матеріалом, а напруга, яка виникає під час його написання, накопичується у тілі.
Тож Наталія Улько запропонувала зупинитися і прислухатися до себе, подосліджувати і повивчати окремі частини тіла, щоб визначити рівень напруження та помітити тілесні відчуття. А щоб повернутися до стану «тут і зараз» психологиня радила використовувати техніку: “Безпечний простір і я у безпечному просторі”. Для цього потрібно знайти опору у приміщенні, де ви знаходитесь – вибрати котрийсь із предметів, що вас оточують, такий, що викликає приємні відчуття, та переключати на нього увагу щоразу, коли помічаєш тривогу чи напруження у тілі.
Розмова була і про те, що таке вторинна травматизація, як вона проявляється, чим відрізняється від емоційного вигорання і чому журналістам важливо розділяти власну історію та історію людини, яку вони слухають. З цією метою учасники переглянули мультфільм про різницю між емпатією та співпереживанням, а після – обговорювали, де проходить межа між цим співпереживанням і небезпечним емоційним «зануренням» у чужий досвід.
– Журналіст має навчитись розділяти своє і чуже. Він може бути поруч, може підтримати, але не має брати на себе роль психотерапевта, якщо для цього немає ресурсу, – стверджує психологиня. – У таких ситуаціях, чесно сказані слова: «Я поруч, проте не знаю, які слова підібрати, щоб підтримати», чітке окреслення меж відповідальності: «Я не психолог, але давайте подумаємо, як я можу вам допомогти» та емоційна присутність: «Я рада, що ти мені це розказав» інколи допомагають більше, ніж надмірне включення.
Згадування болючого досвіду важких історій підняло градус напруги у деяких колег. Тож Наталія Улько запропонувала виконати тілесні та дихальні практики, вправи на фокусування уваги і відпускання нав’язливих думок – прості інструменти, які можна застосовувати системно як на роботі, так і вдома. Коли з’являються тривожні думки, психологиня радить не сперечатися та не дискутувати із ними. Варто помітити їх, назвати і відпустити, повернувшись увагою до дихання та тіла. При цьому дихати потрібно усвідомлено, фокусуватися на теперішньому моменті. Якщо робити ці вправи на постійній основі, відтренувати їх до автоматизму, як от накладання турнікета, то вони будуть максимально ефективними і гарантовано спрацюють у стресовій ситуації.
Учасники переглядають мультфільм
Наприкінці зустрічі учасники говорили про те, що беруть із собою конкретні інструменти та важливе відчуття контакту із собою та своїм тілом. Звучали і інші важливі спостереження. Медійники відзначали, що їм відгукнувся формат, у якому тренерка пояснювала поняття, помічала і коментувала думки присутніх, наводила життєві приклади та допомагала краще зрозуміти власні реакції. Наприклад, саме розуміння того, як працюють ті чи інші техніки, дає змогу використовувати їх ефективніше на практиці.
А ще журналісти зауважили важливу цінність таких зустрічей: вони нагадують, що турбота про себе – необхідність сьогоднішнього дня. І провели аналогію із ситуацією в літаку під час розгерметизації, коли спершу необхідно подбати про власну безпеку, а вже потім – про допомогу тим, хто поряд. Саме такі зустрічі групи психологічної підтримки для медійників дозволяють зберігати професійну стійкість, не вигоріти у роботі та краще чути себе і один одного.
Подія проводиться в межах проєкту «Розширення стратегій, мереж та інструментів у галузі психічного здоров’я та профілактики вигоряння для громадянського суспільства в Україні» спільно з Araminta gUG та Офіс Дій.
Лариса Портянко
Дискусія з цього приводу: