Щонайменше 28 українських журналістів наразі перебувають у російській неволі або вважаються зниклими безвісти. Саме про них і те, як змусити міжнародну спільноту діяти, говорили у Брюссельському пресклубі на першому міжнародному показі документальної стрічки НСЖУ «Free The Voices» («Звільнити слово»).
Показ організовано у партнерстві з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ), Європейською федерацією журналістів (ЄФЖ), Брюссельським пресклубом та ГО «Цивільні вільні» за фінансової підтримки Норвезького агентства з розвитку та співробітництва (NORAD).
Зі вступним словом звернулася Дарʼя Кирилюк – представниця зі звʼязків з урядами Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти.
Після показу відбулася панельна дискусія за участі:
- Ліни Кущ – першої секретаря НСЖУ
- Рікардо Гутьєрреса – генерального секретаря Європейської федерації журналістів
- Олени Цигіпи – дружини незаконно затриманого журналіста Сергія Цигіпи.
На показ також приїхали члени родини Сергія Цигіпи – мати Веліна та його онук Максим, котрі після виїзду з окупованої території мешкають у Брюсселі.
Про стрічку
«Звільнити слово» створено командою НСЖУ у 2025 році за підтримки МКЗБ на основі понад 15 годин інтервʼю, значна частина свідчень із яких оприлюднюється вперше. Фільм реконструює обставини незаконних затримань, розкриває приховану мережу російських місць позбавлення волі та розповідає про журналістів, які повернулися, і тих, хто досі залишається за ґратами або загинув. Українська премʼєра відбулася у жовтні 2025 року в Києві. Брюссель став першим міжнародним показом.
Масштаб проблеми
За верифікованими даними НСЖУ, щонайменше 28 українських медійників наразі вважаються зниклими безвісти або перебувають у неволі, а щонайменше 135 колег загинули з початку повномасштабного вторгнення. Журналісти стають мішенями, бо продовжують повідомляти правду там, де Росія намагається замовчувати свої злочини.
Росія фабрикує звинувачення у «шпигунстві», «тероризмі» або «державній зраді» за власним законодавством, застосовуючи його до громадян України на українській території. Після перекваліфікації на «злочинців» затримані втрачають захист за міжнародним гуманітарним правом, а будь-який шлях до звільнення стає значно складнішим.
Однією з найтрагічніших є доля журналістки-розслідувачки Вікторії Рощиної, яка померла в російському увʼязненні 2024-го року з численними слідами тортур на тілі. Україна кваліфікувала смерть медійниці як воєнний злочин. Понад рік про місце перебування Вікторії нічого не було відомо рідним і колегам. У ситуації з насильницьким зникненням мелітопольської журналістки Анастасії Глуховської, затриманої у серпні 2023 року, простежується та ж сама тактика: майже два роки поспіль Росія не підтверджує ані факту її арешту, ані місце перебування журналістки, ані висуває жодних звинувачень.
Без достовірних оновлень, юридичної та психологічної підтримки рідні зниклих опиняються в інформаційному вакуумі. Вони роками витрачають власні кошти на адвокатів, посилки й листування. Найдієвішим інструментом є послідовний міжнародний тиск, результативність якого підтверджують звільнення журналістів Владислава Єсипенка та Дмитра Хилюка, чиї свідчення увійшли до стрічки.
«Ніколи не забувати цих журналістів»
Такий принцип роботи Європейської федерації журналістів щодо теми полонених українських медійників визначає Генеральний секретар ЄФЖ Рікардо Гутьєррес. Свідчення, подані у документальній стрічці НСЖУ, на його думку, є прямою відповіддю на тактику Росії: «Вони хочуть, щоб ми забули про них. Вони роблять усе можливе, щоб сховати їх, намагаються змусити їх зникнути. Саме тому так важливо давати їм голос».
Він визнав, що євроінституції, як правило, погоджуються з аргументами про незаконно затриманих журналістів, але рідко діють негайно. Тож важливою стратегією залишається постійне нагадування про них. Гутьєррес підтвердив, що ЄФЖ проголосує за декларацію щодо незаконно затриманих українських журналістів на щорічному зібранні в Анкарі в червні, як це було в Будапешті роком раніше.
«Важливо документувати ці випадки, створювати матеріали – і саме це НСЖУ зробила цим фільмом. Ми не політики. Ми – журналісти. Тож робімо те, що вміємо найкраще: розповідатимемо правду», – додав генсек ЄФЖ.
«Європейські інституції мають бачити за конкретними випадками систему катувань і тиску на цивільних українських журналістів»
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, яка модерувала дискусію, пояснила, чому персональні історії мають принципове значення: «Це свідчить про систему: порушення прав людини, які повторюються від одного випадку до другого, а також роль російської держави у створенні та підтримці цього механізму».
На її думку, це дуже комплексна проблема, яку не може компенсувати жодна адвокація, бо досі немає формальних міжнародних механізмів, здатних забезпечити звільнення цивільних журналістів. На відміну від військовополонених, цивільні медійники не можуть бути включені до обмінних списків. «Ми намагаємося говорити про можливість такого механізму – про спільні зусилля. Питання в тому, як європейські інституції можуть обʼєднати свої намагання заради звільнення українських журналістів», – додала Кущ.
Перша секретар виділила три пріоритети для міжнародної підтримки:
– правова фіксація та аналіз кожного порушення;
– підтримка сімей, які чекають роками і несуть видатки на адвокатів і листування;
– використання як офіційних, так і неофіційних каналів для донесення цих проблем до осіб, які приймають рішення.
Від Києва до Брюсселя: рік системної роботи
НСЖУ продовжує тримати у фокусі міжнародну спільноту щодо визволення українських медійників. Брюссельський показ став результатом тривалої послідовної роботи.
Київська премʼєра «Звільнити голоси» відбулася у жовтні 2025 року: тоді в залі зібралися дипломати, медійники, правозахисники, міжнародні організації та рідні полонених. Журналіст УНІАН Дмитро Хилюк, який сам пережив російський полон і є одним із героїв фільму, після київського показу сказав: «Я навіть не уявляв, що спроби повернути мене набудуть таких масштабів. Це було приємним шоком – відчувати, що тебе не забули».
НСЖУ продовжує координувати цю роботу з міжнародними партнерами. Напередодні показу в Брюсселі Європейська та Міжнародна федерації журналістів підтримали кампанію солідарності Спілки за звільнення українських медійників, незаконно утримуваних Росією, публікацією історії мелітопольської журналістки Ірини Левченко. Спільний принцип кампанії: журналістика – не злочин, а всі незаконно затримані журналісти мають бути негайно звільнені.
«Я прошу вас стати голосом тих, хто змушений мовчати»
Олена Цигіпа, дружина журналіста Сергія Цигіпи з Нової Каховки, утримуваного в колонії міста Скопін Рязанської області з березня 2022 року, розповіла, як виглядає очікування зсередини.
Перші девʼять місяців після затримання Олена не мала жодної інформації про Сергія (навіть офіційний запит до властей у Сімферополі залишився без відповіді). Лише після адвокаційного турне – виступу на конференції ОБСЄ у Варшаві та в Європарламенті у Страсбурзі – правозахисники знайшли адвоката в Криму, який погодився представляти інтереси Сергія. Спілкування стало можливим лише після засудження: через платний російський додаток «Зона Телеком», де кожен лист проходить жорстку цензуру.
«Я вважаю себе щасливою дружиною, тому що знаю, де мій чоловік, і дуже рідко, але отримую від нього листи, – розповіла Олена. – Але порівнюю себе з іншими жінками і родинами, які роками не знають, чи живі їхні рідні».
За її словами, Сергій став мішенню росіян через його репортажі, які руйнували один із ключових російських міфів про «захист російськомовного населення». Він показував мешканцям Нової Каховки та Херсонщини, що боятися немає чого і що соромно має бути окупантам.
«Я звичайна жінка, але мені довелося бути сильною, щоб обʼєднати таких самих жінок, які шукають своїх близьких. Мені довелося долати кордони, стукати до ваших дверей, до ваших сердець, – звернулася Олена до присутніх. – Я прошу вас розповідати про те, що ви сьогодні почули і побачили. Прошу стати голосом тих, хто змушений мовчати за російськими ґратами. Тільки спільними міжнародними зусиллями ми зможемо змусити Росію віддавати наших мирних громадян».
За роки затримання чоловіка Олена самостійно організувала два міжнародні адвокаційні тури та стала активісткою ГО «Цивільні вільні», заснованої у грудні 2022 року, та яка нині налічує близько 400 учасників.
Мати Сергія Веліна Цигіпа, яка не мала звʼязку з сином від дня затримання, звернулася до представниць МКЗБ з проханням не зупиняти роботу і докладати всіх зусиль для повернення Сергія та інших українців додому.
Представниця МКЗБ Дарʼя Кирилюк закликала всіх присутніх замислитися над конкретними діями, які кожен може вчинити особисто: «Я хочу, щоб ви пішли звідси з усвідомленням того, які дії необхідні – і понесли це усвідомлення у свої спільноти».
Пресклуб, відкритий для України
Брюссельський пресклуб підтримує українську журналістику з перших днів повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року разом із пресклубами Парижа, Женеви та Варшави він запустив ініціативу «We Are Kyiv Press Club», відкривши двері для українських журналістів, змушених покинути домівки. У вступному слові на показі виконавчий директор Брюссельського пресклубу Лоран Бріга розповів, що невдовзі після початку повномасштабної війни до нього звернувся посол однієї з колишніх радянських республік із проханням прибрати табличку «Ми – київський пресклуб» із фасаду напередодні запланованої пресконференції.
«Ми сказали, що залишаємося з друзями, – зазначив Бріга. – Київський пресклуб нікуди не прибирається».
Що може зробити міжнародна спільнота
НСЖУ та партнери закликають європейські інституції посилити цільові санкції проти осіб, безпосередньо відповідальних за незаконні затримання, забезпечити правову експертизу для документування кожного випадку як порушення прав людини, а також надати фінансову та психологічну підтримку родинам затриманих.
Не менш важливо використовувати офіційні та неофіційні канали для донесення конкретних справ до осіб, які приймають рішення, включити це питання до порядку денного міжнародних форумів з медіасвободи, працювати над створенням міжнародного механізму для звільнення цивільних заручників. До того ж офіційно визнати насильницькі зникнення та затримання українських журналістів системною політикою держави-агресора, а не сукупністю окремих інцидентів.
Підтримайте документальну стрічку
Щоб привернути увагу до проблеми незаконно затриманих журналістів, Національна спілка журналістів України планує організувати покази фільму «Звільнити слово» в інших європейських країнах.
Якщо ваша організація хоче провести показ або дізнатися більше про проєкт – будь ласка, звʼяжіться з першою секретарем НСЖУ Ліною Кущ: [email protected].
Детальна інформація про документальну стрічку доступна тут.
Про організаторів
Національна спілка журналістів України (НСЖУ) – це найбільша професійна організація медійників в Україні, яка активно підтримує журналістів у зонах конфлікту, забезпечує їх засобами захисту, навчанням з безпеки та психологічною підтримкою, а також відстоює свободу преси на національному та міжнародному рівнях.
Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) – це міжурядова організація, яка допомагає урядам та іншим органам влади у встановленні доль зниклих безвісти осіб та підтримує право сімей знати, що сталося з їхніми рідними.
Цей проєкт реалізовано за фінансової підтримки Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва (NORAD). Думки, висловлені в цьому матеріалі, є думками авторів і не відображають позицію МКЗБ, її донорів або держав-учасниць.
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: