Однією з перших онлайн-платформ регіональних новин в Івано-Франківську й області стало незалежне онлайн-видання Pravda.if.ua. Вже два десятки років цей новинний сайт залишається одним із медіа, яке формує порядок денний регіону та висвітлює найважливіші події Прикарпаття – від політики та економіки до культури, спорту й соціальних ініціатив. Про роботу редакції новинного сайту Pravda.if.ua у воєнний час, виклики сучасної журналістики, довіру аудиторії та майбутнє онлайн-медіа говоримо з головним редактором Михайлом Савлюком – відомим прикарпатським журналістом, волонтером, громадським активістом, членом НСЖУ.
– Перший день повномасштабної війни. Михайле, як організовували роботу медіа?
– Передусім зазначу, що наш новинний сайт Pravda.if.ua працює з 2007 року і є одним із перших інформаційних ресурсів Івано-Франківщини. З часу заснування медіа ми не зупиняли його роботу ані на один день.
Перший день повномасштабної війни пам’ятаю добре. 24 лютого 2022 року прокинулися на світанку під вибухи. Прочитали телеграм-канали, зайшли на офіційні ресурси, де вже з’являлася перша інформація, і сіли працювати. Але тоді ми ще не мали того досвіду, який маємо зараз, на п’ятому році повномасштабного вторгнення. Не було чіткого розуміння, що можна публікувати, а що ні. Не було жодної визначеності в завтрашньому дні. Тому брали практично всі новини підряд і, відверто кажучи, стрічка була дуже перенасичена інформацією. Нашими основними джерелами були міська й обласна влада, уряд, президент, Генштаб ЗСУ. Також моніторили інші новинні ресурси.
Пізніше, коли ситуація стала трохи зрозумілішою, коли влада почала давати роз’яснення, а Генштаб – регулярну інформацію, ми зменшили кількість новин і почали більше публікувати підтримуючі, мотивуючі матеріали. Ми розуміли, що тривають важкі бої, тому намагалися концентруватися на успіхах українських сил оборони, щоб не поширювати деморалізуючі настрої.
– Чи не складно було перелаштуватися на роботу в умовах війни?
– Для нашої редакції – ні. Ще з часів ковідного карантину ми працювали дистанційно. Тому на початку повномасштабної війни це стало перевагою. Завдяки специфіці онлайн-медіа у нас усе було відпрацьовано. Чергові на стрічці виконували свою роботу. Перший тиждень ми майже не робили репортажів, лише публікували матеріали з офіційних джерел.
– Що змінилося в структурі сайту з початку повномасштабної війни?
– У нас з’явилася рубрика «Війна в Україні», а згодом – «Ветерани війни». До повномасштабного вторгнення таких розділів не було, а зараз вони є одними з ключових.
– Як впливають блекаути на роботу медіа?
– Проблеми були. Але мені пощастило – раніше мій будинок знаходився на одній лінії з об’єктом критичної інфраструктури, тому світло вимикали зрідка. Я намагався підстраховувати колег у періоди відключень. Роботу медіа ми не зупиняли. Бували лише затримки з публікацією інформації.
– Михайле, з якими ще викликами стикається медіа у воєнний час?
– Першого пів року війни був дуже серйозний спад рекламного ринку. Потім ситуація трохи пожвавилась, але зараз, уже в 2026-му, ми знову бачимо просідання. Рекламодавці скорочують витрати на рекламу. Тобто, один із найбільших викликів – фінансова нестабільність.
– Чи гонитеся за рейтингами, використовуючи гучні заголовки, чи все-таки в пріоритеті достовірність?
– Так, ми використовуємо емоційні чи «кричущі» заголовки. Це частина специфіки роботи онлайн-медіа. Як це працює? А працює це так: Google індексує новину, яка публікується першою, і перевіряє її унікальність. Якщо ти перший отримуєш більше переглядів, то, відповідно, й монетизацію трафіку.
Але є теми, де ми принципово не поспішаємо. Ще у 2014–2015 роках один із місцевих сайтів опублікував новину про загибель військового раніше, ніж ТЦК повідомив родину. Близькі дізналися про це з інтернету. Це викликало великий негативний резонанс. Після того ми для себе вирішили: у таких випадках не випереджати офіційні повідомлення.
Був також випадок, коли загинув відомий у місті військовослужбовець. Усі сайти написали про нього, але разом із ним загинули ще двоє хлопців. Мені тоді телефонували побратими загиблих і казали: «Чому всі пишуть лише про одного?». Але навіть тоді ми чекали офіційного підтвердження і пояснили нашим захисникам, що вони не можуть бути верифікованим джерелом інформації. У таких питаннях ми не намагаємося бути першими.
Загалом максимально швидко комунікуємо з пресслужбами, установами, фахівцями, які мають стосунок до тієї чи іншої події.
– Як працюєте з фейками та дезінформацією?
– Зараз, можливо, навіть легше, бо дезінформації стало значно більше і ми вже автоматично ставимося до будь-якої інформації з підозрою. Раніше такого рівня настороженості не було. Був у нас такий випадок, коли фейкова інформація ледь не потрапила на новинну стрічку. Але через блекаут поки дісталися до комп’ютера, то її вже спростували. Тож ми опублікували вже перевірену інформацію.
– Чи змінилася ваша аудиторія за час повномасштабної війни?
– Наша аудиторія зросла. Є багато рейтингів і всюди різні показники. Особисто найбільш об’єктивним вважаю рейтинг біржі прямої реклами Collaborator – ми стабільно входимо в ТОП-5 по Івано-Франківській області. У Facebook маємо близько п’ятдесяти тисяч підписників – це наша основна платформа. Щомісяця сайт читає приблизно 150 тисяч людей, маємо понад мільйон переглядів.
– Михайле, чи доводилося колективу медіа стикатися з професійним вигоранням?
– Можу сказати особисто за себе. Для мене важко морально працювати з новинами про загибель військових. Коли готуємо матеріал, створюємо фотоколаж: фото, напис «Вічна пам’ять». Система автоматично зберігає ці файли. І коли їх накопичується багато – стає страшно. Психологічно дуже важко усвідомлювати, скільки наших земляків загинуло, зокрема, за період повномасштабної війни. Тому, в межах редакційних завдань, намагаюся не давати цю тему одній людині. Усі колеги працюють із нею почергово. Думаю, так морально легше.
– Чи були журналістські відрядження на прифронтові території?
– За напрямом роботи медіа – ні. Ми не хочемо ризикувати людьми. Це небезпечно. Треба бути дуже добре підготовленим – і фізично, і морально – щоби працювати на прифронтових територіях.
– Михайле, ви активно займаєтеся волонтерством. Розкажіть про це.
– Волонтерством у різних формах займався ще з 2014 року. А в 2022-му знову активно включився. Перший виїзд був у Херсон після підриву Каховської ГЕС у 2023 році. Ми їздили з благодійним фондом Андрія Голинського в Чорнобаївку та Херсон. Везли питну воду, речі першої необхідності, човни для військових.
Тепер їздимо приблизно раз на два місяці. Побували в Херсоні, Краматорську, Гуляйполі, Кривому Розі, Павлограді, Дніпрі, Ізюмі. Передаємо гуманітарну допомогу, автомобілі, медикаменти, медичне обладнання, сонячні електростанції. Багато цього отримуємо від європейських партнерів фонду.
– Ви також є активним членом ГО «Захист держави».
– Так. Наша громадська організація «Захист держави» створена у 2025 році. Основним напрямом її діяльності є робота з ветеранами: адаптація в громадах, психологічна підтримка військових.
– Встигаєте все поєднувати?
– Так, але вже намагаюся не братися за нові проєкти.
– Михайле, ви активно співпрацюєте з Івано-Франківським Центром журналістської солідарності НСЖУ. Всіляко допомагаєте колегам. На Вашу думку, наскільки потрібні такі Центри для медійної спільноти?
– Дуже потрібні. Особливо в час війни. Журналісти з інших областей, зокрема, які приїхали до нас, отримують підтримку й допомогу саме через Центр. Зараз усі вже більш-менш адаптувались, але проблемні питання виникають постійно. І дуже важливо мати колег, які розуміють специфіку професії. Дуже цінними є тренінги, які проводяться на базі нашого Центру журналістської солідарності. Я сам брав у них участь. Особливо важливі офлайн-зустрічі з колегами з прифронтових територій – можна дізнатися про ситуацію з перших уст, поспілкуватися й обмінятися думками. Тематики теж актуальні: перша домедична допомога, мінна безпека. Зараз усе дуже швидко змінюється, і не кожен встигає самостійно освоювати нове.
– Чи мають локальні медіа майбутнє?
– Так, безумовно. Локальні медіа будуть актуальні завжди, адже вони працюють, передусім, для громад. Хочу сказати, що наразі все більшої популярності набувають гіперлокальні медіа. Тому за місцевими новинними ресурсами – майбутнє.
– Яким бачите майбутнє вашого медіа?
– Ми точно втримаємося. Люди дедалі більше довіряють верифікованим джерелам інформації. Намагаємося залучати гранти, за рік виграємо один-два. Але переважно ці кошти йдуть на техніку. Ідей для розвитку багато, але під час війни бракує фінансових можливостей.
– Що допомагає не зупинятись – особисто і професійно?
– Звичайно, є втома, виснаження, постійний брак часу. Але коли думаю про хлопців на фронті, то одразу розумію, що нам у тилу набагато легше. Ми живемо у відносно безпечній області. Професійно допомагають тренінги, навчання, нові знання.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Розмову вела Богдана Засідко, Івано-Франківський Центр журналістської солідарності
Дискусія з цього приводу: