Боєць територіальної оборони Маріуполя, журналіст і психолог за освітою Олександр Гуділін розповів Вільному Радіо через що довелося пройти, перебуваючи в російському полону. У неволю потрапив у квітні 2022 року і пробув там майже 33 місяці. Поділився спогадами: як вижити й не зламатись.
Олександр Гуділін був серед оборонців Маріуполя з першого дня повномасштабного вторгнення, у лавах тероборони – разом із тисячами інших містян, які стали до захисту рідного міста.
«Прийомки» й електрошокери
– Протягом полону я пройшов вісім етапів. Чому їх було стільки, ніхто не пояснював. Але мені здається, що так вони намагалися заплутати сліди перебування військових, бо, як розумію, саме в російських СІЗО обирали, кого засуджувати, а кого ні. Та взагалі возили нас усюди – усюди були «прийомка», побиття і допити. Просто ступінь болю відрізнявся, – розповідає Олександр.
Найбільше він запам’ятав перший пункт призначення – Камишинське СІЗО у Волгоградській області . Туди полонених доправляли літаком із зав’язаними очима. Процедура, яку адміністрація установи називала «прийомкою», офіційно передбачала збір особистих даних, фотографування та зняття відбитків пальців. На практиці вона виглядала інакше.
– Насправді цей процес супроводжується катуванням. На тебе одягають “зеківську” форму, а потім ти лежиш на підлозі й не можеш піднятися, поки тебе б’ють. Тобі показують, що на новому місці ти просто ніхто й зобов’язаний підкорятися, або ж тебе просто знищать, – каже Олександр.
Окремим психологічним тиском було очікування. Полонених довгий час тримали в коридорах із зав’язаними очима – і вони чули, що відбувається з тими, хто раніше опинився в черзі.
– Ти сидиш усю ніч із зав’язаними очима й лише чуєш, як б’ють інших. Пропускаєш через себе ці очікування й лише думаєш, що швидше б уже сам там опинився, бо чути когось морально було ще складніше. Коли ж черга дійшла до нас, я вперше максимально жорстко познайомився з електрошокерами, – продовжує чоловік.
700 присідань тричі на день
Камишинське СІЗО Олександр описує як місце, де катування були систематичними й щоденними. Бранців змушували постійно перебувати на верхніх полицях.
– Ноги звисали донизу, жахливо набрякали, і від цього у людей піднімалася температура й ставалися запаморочення. Спускатися звідти нам дозволяли тільки під час прийомів їжі й «зарядки», – пригадує Олександр.
«Зарядка» ще один інструмент тортур. Тричі на день, у літню спеку полонених змушували робити 700 присідань у двох комплектах одягу.
Щотижнева лазня була окремим видом знущань, бо під час таких походів полонених жорстоко били, безцільно, аби завдати якомога більше фізичного болю.
З Камишина його перевели на окуповану територію Донеччини. Спочатку – до Горлівської колонії, де він пробув півтора року. Потім – до Кіровського, яке нині перейменовано на Хрестівку.
Спершу вірші тільки запам’ятовував
Ще в Камишині, сидячи цілими днями на нарах і дивлячись у стіну, Олександр почав складати вірші. Римував він і раніше, до повномасштабного вторгнення, і під час боїв. У полоні ж поезія стала способом відволікання і можливістю зосереджуватися, аби не дати думкам піти у безодню невизначеності.
– Аби не зійти з розуму, у Камишині я почав складати вірші. У колонії, коли ти просто сидиш цілими днями на нарі й дивишся в стінку, вірші допомагали хоч на чомусь сфокусуватися. Спершу я їх тільки запамʼятовував.
У Горлівській колонії вдалося перейти від запам’ятовування до записів. Хтось із в’язнів передав олівець. Писав на шматках шпалер або на першому щільному аркуші туалетного паперу. Опісля написане доводилося знищувати, бо знайдені вірші могли обернутися серйозними наслідками.
Серед полонених склалася невелика група з кількох людей, які писали вірші. Колонія мала табірну систему, і це давало можливість збиратися у гурти. Щотижня домовлялися: написати щось на спільну тему або проговорювали першу строфу, щоб потім заримувати продовження.
– Тих віршів я мало пам’ятаю, але вони були невеличкою метою, яка перемикала думки й відганяла невизначеність, – каже Олександр.
Плани як спосіб вижити
Поряд із творчістю рятувало планування. Олександр детально обдумував варіанти свого майбутнього: де житиме, чим займатиметься, яким буде цивільне або військове життя. Психолог за освітою, він розумів механізм цього інструменту і свідомо його застосовував. Його намагалися схилити до думки про російське громадянство, але він непохитно стояв на своєму: тільки обмін, аби повернутися в Україну.
До журналістики повернувся в буквальному сенсі в останній день реабілітації, ще їдучи із санаторію, вже взяв інтерв’ю у свого товариша. А коли вперше почав набирати текст на комп’ютері, відчув це фізично.
– Як сів набирати текст на комп’ютері, це було прямо фізичне відчуття, щоб запустити мозок. Ти знову робиш рухи, які довго не робив, і, з одного боку, це складно, але є й розуміння, що ти тут і робиш те, що любиш, – деталізує він.

Олександр Гуділін вийшов з полону 30 грудня 2024 року– після майже трьох років ув‘язнення, про що повідомлялося на ресурсах НСЖУ.
Зараз, як він розповідає в інтерв’ю, працює в проєкті щодо подолання ПТСР у військових і цивільних. Матеріали Олександра публікуються в онлайн-медіа.
Свідчення Олександра Гуділіна, якими він поділився, є вкрай важливими для документації злочинних дій окупантів та розуміння реальних умов перебування у російському полоні. Водночас Національна спілка журналістів України (НСЖУ) проводить системну роботу задля визволення полонених колег. Спілка постійно актуалізує списки ув’язнених медійників, надає юридичну допомогу їхнім родинам та залучає міжнародних партнерів для тиску на росію, адвокатує повернення всіх незаконно утримуваних представників медіа в Україну.
– Ми сподіваємося на те, що всі незаконно захоплені журналісти будуть на свободі, – наголосив під час одного з виступів голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Закликаємо міжнародні організації, закликаємо українську владу посилити свій вплив, хоча це і надзвичайно складно, на росію, яка не дотримується жодних конвенцій, жодних міжнародних правил, які поважають роботу журналістів навіть в умовах війни. Але ми закликаємо посилити тиск на росію з тим, щоб припинилися воєнні злочини проти журналістів. Ми хочемо наблизити той момент, коли ми на свободі привітаємо кожного журналіста, який на сьогодні, на жаль, незаконно увʼязнений Росією.
Інформаційна служба НСЖУ

























Дискусія з цього приводу: