Вийдіть на вулицю – подивіться навколо і знайдете кілька тем. Цю пораду студенти факультетів журналістики чують роками. Та коли мова заходить про судову журналістику, – усе складніше. Тут тема – не просто подія. Йдеться про відповідальність медіа, точність і розуміння наслідків кожного вислову. Бо навіть одне некоректне слово може змінити сприйняття цього рішення суспільством.
Вікторія Матола, головна редакторка «Watchers», авторка в Institute for War and Peace Reporting (Інститут висвітлення війни і миру), понад 10 років спеціалізується на висвітленні судово-юридичних тем, пропонує учасникам і учасницям ІV діалогової зустрічі «Суди та медіа: як говорити про правосуддя зрозуміло, відповідально і суспільно значимо» дивитися на судову журналістику не як на набір гучних процесів, а як на систему із власною логікою вибору тем та професійними межами і стратегічною метою.
Вибір теми – це не завжди про подію, а й про мету матеріалу
– Питання, яке щоразу варто ставити собі перед вибором теми: чому треба писати про конкретну справу чи рішення, – каже Вікторія Матола. – Судова журналістика – це не жанр «про вироки», а пояснення механізму правосуддя, його проблем та наслідків. І перш ніж обрати тему, журналіст має відповісти собі, яку мету матиме висвітлення конкретної проблеми, рішення чи процесу? Чи це інформування, спроба підняти дискусію чи системну проблему, контроль за діяльностю системи в цілому. Тільки так подія (рішення чи процес) перетворюється на тему.
Деталізуючи, спікерка звертає увагу: якщо журналіст не визначився, яку функцію виконує, то є ризик звести матеріал про складний судовий процес до сухої хроніки або емоційного, не завжди коректного з точки зору юридичних процесів, заголовку і загалом тексту.
Інформування: оперативність і точність
Йдеться не тільки про факт ухвалення рішення, а коректне подання: що саме вирішив суд, на які норми права спирався, чи набрало рішення законної сили, що буде після рішення – його оскарження або залишення в силі.
Новина має бути свіжою, вона втрачає актуальність дуже швидко. В онлайн-медіа дедлайн тексту про важливе судове рішення – максимум наступний день.
Артикуляція та формування публічного порядку денного
Журналістика не лише відображає реальність – вона її структурує. Артикуляція означає винесення певної проблеми у публічну площину. Якщо медіа системно пишуть про домашнє насильство, воєнні злочини, перевантаженість судів, доступ до правосуддя для вразливих груп, то такі теми залишаються частиною суспільного порядку денного.
Публічний порядок денний – це відповідь на запитання: про що сьогодні говорить суспільство? Вікторія Матола підкреслює: формулюють його не лише журналісти. Адженду формують також і суди через комунікацію, відкритість, пояснення рішень. Якщо певну категорію справ коментують і пояснюють, вона стає зрозумілою для суспільства.
Те, які рішення «підсвічують», коли публікують новини чи інформують про тенденцію, – також впливає на інформаційний порядок денний.
Критика і контроль
Одна з ключових функцій журналістики – контроль за діяльністю інституцій.
У судовій сфері це означає: публічний аналіз судової практики, увага до затягування процесів, виявлення конфліктів інтересів, моніторинг доступу до судових засідань, перевірка виконання рішення.
Якщо суддя розглядає тисячі справ на рік, це не лише персональна історія, а питання ресурсу системи. Якщо рішення скасовуються масово, то явище потребує пояснення.
Спікерка наголошує: журналістика виконує роль зовнішнього спостерігача, який ставить запитання, але не підміняє суд, правоохоронні органи чи адвокатів.
Запуск і підтримка публічної дискусії
Судові рішення часто мають ширший соціальний резонанс, ніж межі конкретної справи.
У цій площині, зауважує Вікторія Матола, можна говорити про вироки у справах про колабораціонізм, рішення щодо мобілізації, справи, пов’язані з військовими злочинами.
Суспільна дискусія може охоплювати питання: чи достатньо суворе покарання, чи відповідає практика європейським стандартам, чи змінює війна підходи до правосуддя?
Завдання журналіста – не нав’язувати відповідь, а створити простір для аргументованої розмови.
Соціалізація: пояснення правил гри та управлінська функція
Соціалізація – також важлива функція судової журналістики, бо завдяки публікаціям громадяни бачать, як працює суд, що означає «вирок не набрав законної сили», як подати апеляцію, що таке угода зі слідством, яке засідання може бути закритим.
– Журналістика впливає на управлінські процеси через публічність. Це не означає, що кожна публікація має щось змінити. Але системна увага медіа створює атмосферу підзвітності, – вважає медіаекспертка.
Інтеграція: об’єднання різних сфер
Судова справа не існує у вакуумі. Вона пов’язана з соціальною політикою, економікою, освітою, війною, місцевим самоврядуванням тощо. Журналістика інтегрує сферу, показуючи, як судові рішення впливають на життя суспільства. Наприклад, справа про недбалість посадовців може відкрити ширшу тему про управління громадою. Інтеграція дозволяє вийти за межі конкретного вироку і побачити суспільний контекст.
Чекати апеляції чи виходити з публікацією одразу?
Під час дискусії окремо порушувалося питання комунікації вироків суду першої інстанції у резонансних справах (або які найімовірніше викличуть такий резонанс) до завершення апеляційного перегляду.
– Частина судів обирає стриману модель: інформацію не оприлюднюють відразу, аргументуючи тим, що рішення може бути скасоване або змінене, – деталізує Вікторія Матола і пропонує розмежувати два аспекти – юридичний і комунікаційний.
Юридично рішення суду першої інстанції є чинним процесуальним актом із моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене, але сам факт ухвалення є подією, що має суспільне значення, особливо у справах із високим рівнем публічного інтересу. З точки зору комунікації, ключовим є не питання «оприлюднювати чи ні», а питання «як саме оприлюднювати».
У матеріалах варто чітко зазначити, що рішення не набрало законної сили, вказувати строки та можливість апеляційного оскарження, уникати формулювань, які створюють враження остаточної правової оцінки.
Відкладення комунікації до завершення апеляційного процесу у сучасному медіа середовищі означає, що ініціативу переберуть інші джерела – сторони процесу, громадські активісти і блогери. А також перекручені факти можуть поширювати анонімні телеграм-канали. Через що суд втрачає можливість самостійно окреслити фактичні межі інформації і право бути представленим у медіа.
Водночас аналітичні матеріали про тенденції судової практики доцільніше готувати після завершення процесуальних процедур всіх інстанцій. Це дозволяє уникнути передчасних узагальнень і забезпечує достовірність аналізу. Отже, йдеться не про протиставлення оперативності та обережності, а про їх збалансування через точне формулювання і процесуальну коректність.
Приклад із загибеллю дитини: від емоційного факту до системного аналізу
Під час виступу Вікторія Матола навела приклад справи щодо загибелі дитини внаслідок замерзання, до чого були причетні батьки, щодо якої з нею консультувалася журналістка одного з локальних медіа.
Справу розглядали в закритому режимі, рішення в реєстрі не було, батьки відмовилися від коментарів. Формально – це гучна історія, але чи варта вона уваги в такому контексті?
Шукаючи більше інформації, виявилося, що обвинувачені батьки – вихідці з одного дитячого закладу сімейного типу, випускники якого часто фігурують у різних кримінальних провадженнях. І оце вже може бути темою, каже Вікторія Матола. Не опис шокуючого випадку, а висвітлення проблеми функціонування одного з будинків сімейного типу, де, ймовірно, є чимало порушень щодо виховання дітей.
– Фокус зміщується з індивідуальної трагедії завдяки системному підходу: механізм соціального супроводу для випускників таких закладів, моніторинг їхньої адаптації, взаємодія між соціальними службами та органами місцевого самоврядування, фіксація статистики повторюваних проблем. Судова журналістика у такому випадку не концентрується лише на емоційній складовій події, а намагається визначити структурний контекст. Саме в цьому полягає різниця між описом подій і формуванням теми. Коли є аналіз причини, умов та повторюваності, а не тільки констатація наслідку.
Воєнний контекст, нетиповість, системні проблеми
Судова журналістика неможлива без воєнного контексту. Тема воєнних і військових злочинів – серед найактуальніших, але й найскладніших. Закриті процеси, обмежений доступ до інформації, неможливість отримати позиції сторін – не повний перелік викликів сьогодення.
Як теми варті уваги, Вікторія Матола наводить історії суддів, що жили в окупації, перебували у полоні, цікавих чи нетипових судових рішень, як от рішення, в якому суддя рекомендує обвинуваченим у дрібних злочинах читати конкретні книги, аби розширити кругозір і світосприйняття.
Спікерка також навела кілька варіантів тем, які актуальні для судової системи сьогодні, але на які звертають увагу хіба всередині системи. Це – навантаження на суддів, зокрема, майже дві тисячі справ на одного суддю на рік у прифронтовому регіоні. Чи справедливо вимагати швидкості розгляду в таких обставинах? Чи забезпечені суди генераторами, в яких умовах працюють і т.д.? Яка нестача кадрів, зважаючи на низьку оплату праці в апаратах судів?
Кліки, відео нарізки та межа маніпуляції
Короткі відеофрагменти із засідань, яскраві цитати, «вирвані» формулювання – усе це збирає перегляди читачів у соцмережах. Іноді значно більше, ніж глибокі аналітичні матеріали.
Утім, важливо все таки намагатися не спотворити зміст рішення чи не перекрутити проблему, обираючи, чим “привабити” читачів.
– Одне слово може змінити інтерпретацію рішення. Я часто консультуюся з юристами (хоч і сама маю юридичну освіту), щоб не помилитися, не спотворити зміст, – каже спікерка. – Маніпулятивний заголовок – це не просто стилістика, а ризик порушення презумпції невинуватості. Особливо, коли вирок не набрав законної сили. Баланс між клікабельністю і стандартами – це щоденний вибір медіа. Судова журналістика має якісно показати проблему. І якщо журналіст або суддя-спікер розуміють це, вони працюють на спільний результат – довіру.
Проєкт «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя» реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага).
Людмила Мазнова
Фото Лариси Портянко
Дискусія з цього приводу: