У сьогоднішньому випуску французького журналу L’Obs (від 12 лютого 2026 року) опубліковано репортаж французького письменника і журналіста Еммануеля Каррера «Війна Тетяни і Володимира», що документує свідчення мешканців деокупованих сіл Херсонщини та досвід українських інтелектуалів Тетяни Огаркової і Володимира Єрмоленка.
Текст побудований на сильних усних свідченнях, які передають психологію окупації через деталі повсякденного насильства. Наприклад, одна з жінок описує російських військових: «Вони крали все — годинники, телефони, побутову техніку… Особливо їжу, бо їм давали зіпсовані пайки». Інша розповідає про хаотичну жорстокість війни: «Він ішов центральною вулицею і стріляв у все, що рухається. Він убив двох людей просто так, для розваги». Особливо промовистою є коротка сцена морального узагальнення: російський солдат питає українку: «Ти знаєш, чому ми це робимо?» — і отримує відповідь: «Бо ви можете».
Каррер застосовує класичний прийом наративної журналістики — поєднання мікроісторій із ширшим філософським контекстом. Він починає із конкретної сцени у сільській школі без дітей і поступово розширює рамку до культурної, історичної та політичної інтерпретації війни. Автор активно використовує контраст як драматургічний інструмент: зокрема, історія загиблого військового Дениса Кривого, який до війни був фотографом дикої природи, протиставляє красу довоєнного життя жорстокості фронту.
Ще один важливий прийом — включене спостереження. Журналіст не лише цитує героїв, а й демонструє власну присутність у поїздках із героями тексту. Це створює ефект довіри та дозволяє читачеві відчути, що історія формується безпосередньо «в полі». Одночасно автор не відмовляється від суб’єктивності: він фіксує власні сумніви, наприклад, коли зауважує, що патріотична позиція співрозмовників іноді призводить до узагальнень щодо російської культури.
Також текст демонструє прийом інтелектуалізації репортажу — використання літературних і філософських алюзій для пояснення війни як цивілізаційного процесу. Через цитування українських мислителів герої формують альтернативний культурний канон і одночасно показують, як війна впливає на ідентичність.
Матеріал Каррера є прикладом того, як воєнний репортаж може поєднувати документальність, емоційну силу і культурний аналіз. Для українських журналістів текст цікавий тим, що демонструє європейський погляд на український досвід війни та показує, як локальні історії можуть працювати як універсальні свідчення про природу насильства.
Тетяна Огаркова і Володимир Єрмоленко — українські інтелектуали, дослідники культури та публічні інтелектуали, які з початку повномасштабного вторгнення поєднали академічну діяльність із документуванням війни. Огаркова — літературознавиця, перекладачка та дослідниця європейської філософії і модернізму, тоді як Єрмоленко — філософ, есеїст і президент Українського ПЕН. Для репортажної аудиторії вони цікаві тим, що виступають не лише як свідки війни, а як її інтерпретатори: вони збирають польові свідчення жителів прифронтових і деокупованих територій, водночас пояснюючи війну через культурні та історичні контексти. Їхня діяльність демонструє, як гуманітарна експертиза може працювати як форма документування злочинів і збереження пам’яті.
Автор репортажу — французький письменник і журналіст Еммануель Каррер, один із найвідоміших сучасних майстрів документальної прози та літературного репортажу. Він спеціалізується на поєднанні журналістики, мемуаристики та есеїстики, часто досліджуючи великі історичні процеси через особисті історії героїв. У цьому тексті Каррер виступає посередником між українським досвідом війни та європейським читачем, використовуючи свій фірмовий стиль — поєднання спостереження, авторської рефлексії та детального портретування героїв.
Автор завершує матеріал згадкою про рядок українського гімну як символ стійкості — «Ще не вмерла Україна».
Дискусія з цього приводу: