Журналісти вже вчетверте збираються на професійні тренінги історика, журналіста Валерія Стойчева. Всі вони присвячені історії запорізької журналістики. Тема – «Запорізька журналістика в часи випробувань» – настільки захоплююча, що учасники кожного разу насичуються новими знаннями по минуле, де народжувалося сьогодення. Цього разу йшлося про появу радянської журналістики у 1920-ті й її розвиток до Другої світової війни.
«Вітри змін» були супроводом та ознакою часу. Так одна з перших газет – «Червоне Запоріжжя» – спочатку мала назву «Красное Запорожье», а під час недовгої українізації наприкінці 1920-х, була перейменована мовою.
Унікальним джерелом інформації про часи становлення радянської влади стала газета «Комуніст», яка збереглася в Запорізькому обласному архіві. Актуальними темами з номера в номер були боротьба із самостійністю селянства, примус відмови від власності та поступове покріпачення до колгоспів. А ще на перших шпальтах, поруч із офіційними новинами йшли статті та замітки про заміну на радянські цінностей старого режиму, про будівництво нового життя та його гучні успіхи. З номера в номер друкувалася об’ява для кореспондентів про остаточний термін подачі новин: газета, яка виходила чотири рази на тиждень, була оперативною.
Тут виникли питання у присутніх:
Хто ж були перші журналісти?
– На початку радянської преси це зазвичай був знеособлений колективний розум на чолі з головним редактором. Журналісти – а це були вчителі чи місцеві графомани – зазвичай безіменні або приховані, наприклад, за відповідним псевдо. Як-от, наприклад, «Безбожник» під матеріалами антирелігійного напрямку.
Через півтора-два десятиліття, у 1930-ті, багато з підписів, які мали особисті ознаки, зазнали репресій, як і автори, що мали сміливість писати невідповідні тексти. Їхні реальні прізвища вирізали зі шпальт, закреслювали чорнилом або заклеювали. Іноді вирізали й статті, які вважалися забороненими разом із своїми авторами.
А хто ж були перші фотографи?
– Фотографії у запорізьких газетах з’явилися в середині 1920-х, – розповідає Валерій Стойчев. – Автори – молодь із гуртків, які під час НЕПу отримали можливість знімати зазвичай експропрійованою технікою. Знімали активно. Так збереглася історія будівництва Соцміста. А ось те, що цей район – Шосте селище – мало назву «імені Дзержинського» – вже призабулося. Та й проспект Металургів був закладений як алея Ентузіастів імені Серго Орджонікідзе – назва пішла у минуле.
Дізналися журналісти, й де знаходилася перша друкарня.
– У Старому місті, на перехресті вулиць Покровської та Соборної [навпроти – кафе «Сніжинка», теж втрачена, як і ця будівля, в якій до революції знаходився Міжнародний Петербурзький банк]. А згодом – «писчебумажный» магазин, де продавали канцелярське приладдя, книги, поштові листівки, а у 1920-1930-ті – перші радянські газети. Приміщення радянською владою було реквізовано…
Розвиток запорізької преси розпочинався саме в цій будівлі, – заглибився в історичні реалії пан Валерій. Аж тут згадали подробиці й журналісти: “Поруч знаходилася книгарня «Історична книга»!”
А що писала преса в Голодомор?
– Нічого не писала. Робила вигляд, що нічого не відбувається. Місто та заводи будують, у тім числі й селяни, які тікають із зубожілої землі, а про голод ані слова…
А ось боротьба з Різдвом та Великодніми святами була нищівною. Їх нещадно висміювала преса, а священників переслідували члени «Товариства безбожників», які брали «Релігію – під контроль». На перших шпальтах публікувалася різноманітна інформація – новини села, освіти, культури, на других – все про колгоспну систему, яка панувала напередодні Другої світової війни. Треті шпати були присвячені міжнародним подіям, імперський політиці, дружнім стосункам між Німеччиною СРСР. На останніх полосах – об’яви та розважальна інформація.
– Треба зазначити, – наголошує пан Валерій, – що, незважаючи на те, що преса була заангажованою, рупором партійної ідеології, але нашим попередникам – медійникам все ж вдавалося доносити правду про основні події. Друкована преса була єдиним джерелом інформації, де журналісти писали правдиво, чесно й професійно. Народжувались нові жанри – репортаж, інтерв’ю, фейлетони, памфлети, які робили журналістику цікавою, живою, корисною, колоритною, невід’ємною складовою сучасного життя.
Медійники запланували й запитання про нову епоху запорізької преси, які вони обговорять на наступних зустрічах, присвячених історії запорізької журналістики.
Мережа Центрів журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії. Наша головна мета – допомога медійникам, які працюють в Україні під час війни. Центри працюють у Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Цей проєкт є частиною більш широких зусиль ЮНЕСКО, спрямованих на підтримку безпеки журналістів та свободи слова в Україні.
Контакти Центру журналістської солідарності в Запоріжжі – 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура, співкоординатори Запорізького центру), адреса: пр. Соборний, 15.
Інеса Атаманчук, фото Дар’ї Зирянової
Дискусія з цього приводу: