«Національна спілка журналістів України виступає за гармонізацію українського медійного законодавства з європейським, але народні депутати не повинні зазіхати на свободу слова і права журналістів» – голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Минулий тиждень листопада-2020 можна сміливо назвати телевізійним. Як сказала в студії UA: Київ «Сьогодні. Головне» ведуча програми «Тема дня» Діна Карелова, 16 листопада розпочав тиждень український День працівників телебачення, радіо та зв’язку, а на завершення тижня – в суботу, 21 листопада – відзначили встановлений у 1996 році Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй Всесвітній день телебачення World Television Day.
І ось у такий знаковий для всіх телевізійників тиждень на розмову до студії Суспільного мовника «Сьогодні. Головне» був запрошений голова Національної спілки журналістів України, член виконкому Європейської федерації журналістів Сергій Томіленко.
Тем для обговорення в сьогоднішніх непростих реаліях українська журналістика має достатньо. Цього разу визначили тему фундаменту всієї медійної діяльності – законодавство.
– Будемо говорити про медійне законодавство, – оголосила ведуча Діна Карелова, даючи старт дискусії. – Пропоную розпочати наше обговорення з важливості якісного медійного простору для загальної демократизації суспільства.
В 1995 році, приєднавшись до Ради Європи, Україна взяла на себе певні зобов’язання. А Парламентська Асамблея Ради Європи запропонувала низку кроків, які слід було здійснити в Україні для покращення умов функціонування плюралістичної демократії. Зокрема, ставилася задача перетворити державні телерадіокомпанії на канали суспільного мовлення, розпочати реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування, гарантувати прозорість власності на засоби масової інформації, забезпечити відповідність нової редакції Закону про телебачення та радіомовлення стандартам Європи.
Якою є ситуація з медіа в Україні?
Сергій Томіленко зосереджує увагу на сумнозвісному законопроєкті «Про медіа». Зокрема, він каже про таке::
– Наразі ситуація і в медіа, і в інформаційному просторі в Україні є складною. І особливо тепер – в умовах економічної кризи, поглибленої коронавірусним карантином, коли дефіцит коштів і дефіцит економічної незалежності регіональних та місцевих засобів масової інформації є великою загрозою для свободи слова.
Водночас, коли говоримо про зміни до медійного законодавства, хочу наголосити, що Національна спілка журналістів України виступає за гармонізацію українського медійного законодавства з європейським. Коли йдеться про реформи, то ми підтримували і підтримуємо реформу Суспільного, створення потужного, незалежного від влади мовника, що працює в інтересах громадян. НСЖУ – організація, до якої входять 24 обласних осередки, і ми прискіпливо спостерігаємо, критикуємо, намагаємось допомагати у формуванні регіональних філій Суспільного мовника.
Ми всіляко підтримуємо реформу в друкованих ЗМІ, яку вважаємо успішною, хоч і запізнілою. Майже 600 комунальних друкованих ЗМІ в Україні були реформовані відповідно до законодавства, що підтримувалося Радою Європи. На сьогодні це приватні, формально не залежні від влади медіа. У складних економічних умовах їхні колективи стараються побудувати свою роботу так, щоб зацікавити і залучити найширшу аудиторію.
І тут же доводиться говорити про проблемний законопроєкт «Про медіа», який вносять депутати монобільшості. Ми ставимося до цього законопроєкту доволі критично. Так, ми підтримуємо необхідність гармонізації законодавства України із законодавством Європи, підтримуємо виконання зобов’язань перед Радою Європи в частині регулювання аудіовізуальних послуг.
Водночас наші законодавці зобов’язання перед Радою Європи як би одягли в кожуха українського бажання влади керувати всіма ЗМІ, які є в Україні. Тому ми доволі критичні до нинішнього варіанта законопроєкту «Про медіа» і є прихильниками публічних дискусій з його обговорення.
Закликаємо владу не поспішати, щоб новий закон не створив більше проблем для журналістів і для ЗМІ, а зрештою і для всіх українців у доступі до вільної, незалежної інформації.
Діна Карелова додає до сказаного:
– В 2014 році був проголосований Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», що дав хід одній з найважливіших медійних реформ. В Україні було створене Суспільне мовлення, але в роботі радіо якихось істотних змін не відбувалося. І ось у вересні 2019 року комітетом Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики було ініційовано створення комплексного законопроєкту «Про медіа», що мав на меті привести українське законодавство у відповідність до вимог Євросоюзу, оновити регулювання друкованих медіа та вперше запровадити вимоги щодо статусу та діяльності онлайн-медіа.
Продовжуючи думку ведучої, Сергій Томіленко наголошує:
– Цей законопроект містить значні загрози для свободи слова. Вони криються в тому, що депутати хочуть наділити надзвичайними повноваженнями Нацраду або створити в Україні мегарегулятора над всіма ЗМІ. Таким повноважним регулятором планують зробити Національну раду з питань телебачення і радіомовлення України. Отже, бачимо, як політики хочуть дати просту відповідь на складні питання.
Вважаємо, що не треба ставити мега наполеонівські плани – одним законом створити так званий медійний кодекс, що нібито розв’яже всі накопичені десятками років проблеми щодо певних аспектів регулювання друкованих ЗМІ, онлайн ЗМІ, телебачення, радіо. Дуже складно реалізувати сформульовані народними депутатами на майже двохстах сторінках надзавдання цього законопроєкту, в якому, до того ж, багато внутрішніх суперечностей і закладено багато проблем для журналістів.
Замість глобальних завдань нам необхідно поступово реагувати на ті чи інші сфери. Треба удосконалити окремо закон про телебачення і радіомовлення і відповідно виконати всі європейські зобов’язання. Треба також продебатувати, як ми можемо гарантувати, щоб Національна рада з питань телебачення і радіомовлення була політично незалежною.
Коли говоримо про друковані ЗМІ, то дотепер діє ухвалений ще в дев’яності роки Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. П’ятдесят відсотків закону – гарантії свободи слова, невтручання в редакційну діяльність, а поряд з правами журналістів прописана і їхня відповідальність. А в законопроекті «Про медіа» фактично скасовується закон про пресу і водночас міститься багато нормативних зобов’язань для редакцій ЗМІ.
Вважаємо за краще так само, як закон про телебачення і радіо, взяти окремо закон про пресу, опрацювати і вдосконалити його через робочі групи, отримати окремо якісний закон.
Те саме можна говорити і стосовно онлайн регулювання: давайте не ставати в авангарді всього світу. Якщо лише кілька країн в світі пробує регулювати онлайн-медіа, онлайн журналістику, то Україна не є країною зі зразковою демократією, наші депутати і посадовці не є прикладами людей, що дбають винятково про суспільний інтерес, а не думають про політичну вигоду.
Отже, давайте не поспішати з онлайн-регулюванням, щоб не дати владі можливості жорстко регулювати, реагувати на ручних і незручних журналістів.
До обговорення законопроекту «Про медіа» приєднався медіаюрист Алі САФАРОВ.
Він підтверджує уже сказане в студії, зазначаючи:
– Найперше законопроєкт «Про медіа» включає регулювання діяльності засобів масової інформації – телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ. Також він включає в себе регулювання онлайн медіа, що планується зосередити в тому чи іншому форматі через Національну раду з питань телебачення радіомовлення. Саме на Нацраду покладаються тепер питання контролю за дотриманням законодавства і по онлайн-медіа, і по друкованих ЗМІ.
Окрім того, у вже відредагованій версії законопроєкту залишається ідея про створення спеціальної організації, що отримує статус саморегулюючої і прийматиме кодекси, документи, які поряд з іншими спірними питаннями регулюватимуть, наприклад, хто є журналістом, хто є онлайн медіа.
Водночас Алі Сафаров каже про таке:
– У медіаюристів є дуже багато питань до цього законопроєкту, відзначаються як хороші, так і погані його позиції.
По-перше, дійсно, існує визначена законопроєктом певна необхідність кодифікації законодавства про інформацію, яке у нас зараз розпорошено по дуже великій кількості нормативних актів. І відповідно до взятих Україною зобов’язань бажано все ж таки привести законодавство про телебачення і радіомовлення до вимог Європи.
Але при цьому відзначається, що в законопроєкті є багато положень, які, наприклад, убезпечують інформаційно Україну від впливу держави- агресора, унеможливлюють діяльність телерадіокомпаній, власники яких зареєстровані в офшорній зоні і не показують своїх бенефіціарів тощо.
Тобто є досить велика кількість позитивних моментів. Але відзначаються й такі факти, що законопроєкт передбачає дуже великі повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, вводить не дуже чіткий, неоднозначний механізм реагування держави на інформаційну діяльність (зокрема, щодо тих самих онлайн-медіа – які саме онлайн-медіа підпадають під дію закону, які не підпадають).
А для будь-якого юриста зрозуміло, що коли в законні є неоднозначна норма, то застосування її буде загрожувати щонайменше зловживанням правами і втручанням органами державної влади. Тому юристи неодноразово констатували на різних дискусійних майданчиках, що закон потребує доопрацювання. Адже в тому форматі, в якому законопроєкт «Про медіа» існує зараз, він створює більше загрози, ніж несе користі.
– І це дійсно так, – погоджується з думкою медіаюриста Сергій Томіленко. – Позитивні речі в цьому законопроєкті є доволі декларативними. А впровадження цієї законодавчої ініціативи в нинішньому вигляді несе велику загрозу Свободі слова, правам журналістів і правам українців на отримання вільної інформації.
В НСЖУ ми всіляко виступаємо на захист інформаційного простору, за посилення позицій України в інформаційній війні з агресором, виступаємо проти олігархічного впливу на медіа. Водночас ми стоїмо за дотримання професійних стандартів, за можливість журналістам вільно працювати, а українцям отримати вільну і повну інформацію.
Сьогодні треба думати про ті інструменти, які пропонуються, та хто і як буде цими інструментами користуватися, хто матиме повноваження. І знову ж таки повертаємося до державної структури – Нацради з питань телебачення радіомовлення. Слід визнати, що там є багато досвідчених колег-медійників, які працювали свого часу на телебаченні і мають достойну творчу репутацію. Але…
За Конституцією України Нацрада з питань телебачення і радіомовлення формується за принципом, що половина складу визначається більшістю у Верховній Раді, а друга половина – з подачі Президента. На сьогодні Президент реалізував своє право, і відповідно абсолютна більшість Нацради представляє саме Президента або пов’язані з ним у минулому певні медіа холдинги і медіа групи. Відповідно ми не можемо говорити про політичну незалежність Нацради, і всі ми стали заручниками того законодавства, яке є.
Тому давайте в рамках цих недосконалих аспектів політичного устрою все ж таки не посилювати того медіа регулятора, на якого вплив суспільства менший, ніж вплив керівників держави. Як показує історія, нічого доброго це не приносить.
Голова Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, яка услід за Алі Сафаровим приєдналася до обговорення положень законопроєкту «Про медіа», категорично не погоджується з думкою, що Нацрада виконує чиїсь замовлення. Вона каже:
– Якщо говорити про правовий статус Національної Ради, то ми користуємося Законом про Національну Раду з питань телебачення та радіо, що був створений ще тоді, коли медійний світ не мав такої конфігурації, яку він має сьогодні. І відповідно всі можливості Національної ради реально обмежені. А в новому законі прописані повноваження Національної Ради, які дають їй можливість виконувати свої регуляторні зобов’язання перед суспільством і медіа індустрією.
Хочу підкреслити, що наявність в країні ні нащо не спроможного регулятора – це повна поразка в інформаційній війні, яка сьогодні відбувається. І дуже часто дискусія навколо можливості посилити медійний регулятор якраз і є частиною цієї інформаційної битви.
Посилювати регулятор абсолютно необхідно. Ми є частиною європейської платформи, куди входять регулятори усіх країн, я представляю Україну в комітеті інформаційного суспільства Ради Європи. І ніде, в жодній країні я не чула меседжів про те, що регулятор має бути абсолютно беззубим. До речі, хочу сказати, що беззубий регулятор і є тим механізмом, яким можуть користуватися політики, щоб виконувати свої забаганки.
Стосовно медійної реформи, частиною якої є і законопроєкт «Про медіа», Ольга ГЕРАСИМ’ЮК вважає, що реформа інформаційного простору у нас ще й не починалася. І ще раз нагадує, що сьогодні медійний світ вже зовсім не той, яким він був, коли в Україні створювалося медійне законодавство. Вона міркує:
– Думаю, телебачення та радіомовлення матимуть довшу долю, але сьогодні вони ніби завершують етап свого панування. Сьогодні ми живемо в цифрову епоху, і сьогодні абсолютно інші фактори в інформаційному просторі є сильними. Саме тому частиною битви проти медійної реформи є якраз битва проти можливості якось урівняти в правах телебачення і радіо, яке регулюється старим законом, з платформами онлайн, де точиться зараз, в основному, і пропагандистська робота. І це якраз частина, яка є сьогодні і буде найсильнішою, залишається на сьогодні абсолютно поза законом.
Я сподіваюся що все-таки Україна не буде відкинута за маргінеси, що медійна реформа в Україні обов’язково відбудеться. Ми це повинні зробити в першу чергу для себе, тому що ми перебуваємо у війні. І не можна забувати про зобов’язання України перед Радою Європи.
Сергій Томіленко апелює, аргументує, пропонує:
– Очевидно, що пані Ольга Герасим’юк, яка представляє Нацраду з питань радіо і телебачення, є особою, зацікавленою в посиленні повноважень медіарегулятора, адвокатує закон, який власне і дає ці широкі повноваження.
Ми ж прихильники такого підходу, що перед тим, як розширювати повноваження, необхідно мати звіт про виконану або не виконану роботу.
Хотів би акцентувати увагу, що в цьому році Президент України визнав роботу Нацради за 2019 рік незадовільною, і це стало підставою для ротації членів Нацради за його квотою. Також є рекомендація парламентського комітету гуманітарної та інформаційної політики визнати у Верховній Раді роботу Нацради з питань телебачення та радіомовлення незадовільною.
Ми підтримуємо медіа реформу, але наголошуємо на ризиках. І, коли говоримо про реагування на цифровий простір та онлайн-медіа, виникає запитання: «А чому ми концентруємося на Нацраді з питань телебачення радіомовлення?». Сама назва – Нацрада з питань телебачення і радіомовлення – передбачає, що цей орган треба удосконалювати для телерадіо. Для онлайн після детального обговорення і дискусій можна створити іншу структуру, що не буде такою мірою залежати від політиків. Давайте створимо таку модель для регулювання онлайн-медіа, до якої буде більше суспільної довіри, ніж до того медіарегулювання, яке здійснює держава.
І на завершення дискусії.
В один голос ведуча програми «Тема дня» в студії «Сьогодні. Головне» на UA: Київ Діна Карелова і голова НСЖУ Сергій Томіленко завершили дискусію хорошою думкою: «Сподіваємося, що й права журналістів будуть в ході медіа реформи врегульовані. Коли ми говоримо про медіа реформу, то маємо на увазі, що чиновники повинні не лише свої повноваження та інтереси демонструвати, а повинні відстоювати права журналістів і ЗМІ».
Ольга Войцехівська