У Києві відбулася презентація Благодійного фонду «Фундації документалістики Руслана Ганущака».
— Фундація — це активна форма пам’ятати. Вона буде нагороджувати, створювати конкурси, підтримувати тих, хто фіксує правду про війну, – зазначає керівниця організації Людмила Филипович.
Вона підкреслила, що існує багато підходів до меморіалізації, але саме формат фундації дозволить щороку згадувати Руслана Ганущака – українського фотографа та відеооператора, який загинув на фронті, та інших загиблих операторів, журналістів і фотографів, підтримуючи живу памʼять про них у суспільстві.
Близькі та колеги згадували Руслана Ганущака як людину з великими амбіціями, чий внесок у документування став свідченням правди для світу.
– Його творчість починалася ще, можна сказати, з дитинства. Він став документарістом-хронікером в нашій родині, – розповіла сестра Руслана, керівниця та засновниця проєкту «Ruslan Ganushchak Documentary Foundation», керівниця благодійного фонду FRAC (Фонд досліджень стародавньої цивілізації) Ірина Ганущак-Форостян. – Його матеріали були свідченням правди для світу.
Голова Українського інституту національної памʼяті, побратим Русалана Олександр Алфьоров відзначав:
– Коли люди мистецтва не працюють, то вони часто проговорюють про мистецтво. Руслан дуже любив говорити про нього і був глибинним оператором. Він не йшов на компроміси із собою, щоб просто щось зняти й запустити. Його завжди видавала глибина погляду. І Руслан був прожектером – він завжди говорив і думав у контексті великих проєктів.
– Наша місія — зберегти пам’ять і спадок журналістів і документалістів, які в небезпечних умовах документують війну. Правда має бути висвітлена перед світом, – розповіла виконавча директорка фундації Христина Бабляк.
Вона окреслила ключові для організації цінності:
– Це, в першу чергу, правда, яку має знати світ. Це свобода і гідність, за яку борються наші українські воїни. Це пам’ять і традиція, яку ми маємо зберегти. Це освіта і спадщина.
Основою діяльності Фундації стане щорічна премія, спрямована на відзначення вагомих здобутків у військовій документалістиці. Серед номінацій: «Герой у кадрі», «Документалістика гідності», «Нагорода імені Руслана Ганущака», «Світло майбутнього», спеціальна відзнака «Тиша у війні або життя продовжується», а також «Кіно-слово». Водночас організатори підкреслили, що вже мають кілька перспективних планів щодо подальшої підтримки роботи документалістів.
Про потребу підтримки військових документалістів під час презентації говорив майор Тарас Ткаченко:
— У військах багато творчих людей, яким дуже потрібен стимул, визнання та експертна оцінка. Я думаю, що той матеріал, який вони роблять, не мусить пропасти. Ці люди дуже потребують вашої уваги, вашого визнання. Я думаю, що моя місія буде цих людей до вас привести зараз.
Фундація розпочне повноцінну діяльність та оцінювання конкурсних робіт з 1 січня, втім уже є можливість подати заявки на участь на офіційному сайті організації.
Під час презентації було також відзначено тих, хто нині створює документальну історію війни. Нагороду отримали воєнний кореспондент і оператор Reuters Іван Любиш-Кірдей — за вагомий внесок у розвиток української документалістики та висвітлення подій війни, а також фотографка-документалістка зі Львівщини Зоряна Стельмах — за служіння правді через документальну фотографію.
– Я закликаю усіх, хто нас бачив, хто має зараз нас бачити: фіксуйте все, що відбувається. Фіксуйте на передовій, фіксуйте те, що відбувається в тилу, тому що це пам’яті. Це пам’ять українців. І ми ж знаємо, що нація тоді вмирає, коли в неї вбивають пам’ять. А в Україні, і в українській нації буде ця памʼять. Завдяки операторам, фотографам пам’ять не знищити, – відзначає у своєму виступі Іван Любиш-Кірдей.
Музей Майдану отримав від родини Руслана Ганущака експонати – каску, а також камеру, якою було знято події на Майдані.
– Ці предмети будуть гідно представлені в Музеї Революції Гідності поряд з історіями інших майданівців. Ми маємо мартиролог, де розповідаємо їхні історії. Тому щиро дякуємо родині Руслана за цей дарунок, – зазначив генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні-Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло.
Завершилася презентація словами самого Руслана Ганущака, що пролунали з аудіозапису: «Вчимося створювати свою реальність і в ній отримувати радість».
Руслан Васильович Ганущак (14 квітня 1970 — 11 січня 2025) — український воєнний фотограф із Івано-Франківська, оператор, документаліст, альпініст і військовослужбовець з позивними «Остап», «Чугайстер» та «Фотограф». Його життя обірвалося під час бойових дій на Курщині, де він служив начальником майстерні ремонтного взводу артилерійського озброєння штурмового батальйону 92-ої окремої штурмової бригади імені Кошового отамана Івана Сірка. Руслан Ганущак удостоєний військових відзнак командування ЗСУ. За свій внесок у розвиток журналістики та громадянський подвиг Руслан Ганущак за поданням НСЖУ був 6 червня 2025 року посмертно нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
Юлія Туровець, інформаційна служба НСЖУ
Дискусія з цього приводу: