У роботі журналіста бувають ситуації, коли етика та професійні стандарти можуть бути не зовсім тотожними. А інколи навіть увійти у глибокий внутрішній конфлікт.
На це звернула увагу учасників проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» бізнес-тренерка, професорка, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету Тетяна Іванова під час третьої менторської сесії.
На реальних кейсах учасники розглянули випадки, коли, виконуючи свої професійні обовʼязки та дотримуючись стандартів, журналісти йшли проти свого сумління, про що глибоко шкодували пізніше. Виконати професійний обовʼязок чи людський?. Чому правда під час війни не дорівнює усій правді? Як у воєнний час змінюються журналістські стандарти? Над цими та іншими питаннями дискутували учасники онлайн-заходу – традиційно з інтерактивними завданнями та на прикладі реальних ситуацій.
Баланс думок і точок зору, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота, оперативність. Це загальновизнані журналістські стандарти. Утім під час війни вони доповнюються і наповнюються новими сенсами.
«Стандарт оперативності поступається стандарту достовірності. А у воєнний час оперативність поступається вчасності. Таке визначення дав наш відомий колега Андрій Куликов. Він переконаний: інформацію треба давати тоді, коли вона буде найкориснішою для читачів, а не якнайшвидше», – прокоментувала Тетяна Іванова.
Так само зазнає інтерпретації і правило балансу, відповідно до якого журналіст має оприлюднювати позицію всіх сторін. І надважливу роль починає відігравати журналістська етика – моральні принципи й норми поведінки журналіста.
«Це більше про відповідальність і чесність перед суспільством і героями матеріалів. Не завдавати шкоди, поважати приватність, уникати дискримінації – це все етичні норми, – зазначила Тетяна Іванова. – Є моменти, коли людська і професійна етика можуть бути не зовсім тотожними. А людська й професійна етика та професійні стандарти – увійти у глибокий внутрішній конфлікт і навіть певну особистісну драму».
Дискутуючи про дотримання етичних норм, учасники менторської сесії зауважили: їх порушення під час війни часом може мати вкрай негативні наслідки.
«Безпека – це головне в нашій журналістській діяльності. Я, наприклад, коли пишу про людей з тимчасово окупованих територій, перевіряю себе, чи я нікого не підвела. Бо від цього може залежати їхнє життя», – прокоментувала редакторка газети «Сільські новини» з Херсонщини Любов Рудя.
Отже, яких принципів мають дотримуватися журналісти під час війни?
Принцип 1. Пріоритет безпеки та національних інтересів України. «Не нашкодь своєї армії, своїм військовим і громадянам та своїй державі».
«До війни ми говорили, що журналіст не повинен займатися самоцензурою. Сьогодні ж в нас працює принцип журналістської відданості та самоцензури», – зауважила Тетяна Іванова.
Принцип 2. Виклики у забезпеченні балансу думок.
У воєнний час цей принцип стає суперечливим, бо публікація заяв або пропаганди ворога може підіграти його інформаційній кампанії проти України, підсилити дезінформацію та пропаганду.
Баланс думок у воєнний час не означає автоматичного надання платформи ворогу. Його наявність в медіа потребує контексту, аналізу та критичного підходу. Якщо слово й надається, його треба подавати критично, з коментарями експертів або фактчекінгом.
Правило 3. Зміни у висвітленні емоційно чутливих тем.
Журналісти повинні бути обережними у висвітленні емоційно забарвлених матеріалів, оскільки надмірна емоційність може вплинути на сприйняття інформації українцями, які живуть у стані постійного стресу та фрустрації.
Як висвітлювати емоційно чутливі теми
На прикладах матеріалів у ЗМІ учасники менторської сесії зʼясували, яких основних помилок припускаються колеги, висвітлюючи такі емоційно чутливі теми, як смерть, поховання, обстріли тощо. Це, зокрема, публікація фото тіл або крупних планів загиблих без згоди родини, показ травм, висвітлення похоронів чи моментів горя без попередження, розкриття персональних даних.
Тетяна Іванова запропонувала до розгляду кейси, коли рідні загиблих дізнавалися про їх смерть саме з новин або ж коли фото їхніх рідних «гуляли» соцмережами. Відтак очевидною є практична шкода від публікацій без згоди.
Поради журналістам (рекомендації Комісії журналістської етики та НСЖУ)
Обовʼязково візьміть дозвіл на публікацію фото загиблих чи похоронів
Уникайте крупних планів тіл, ран, крові – публікуйте загальні кадри
Розмивайте обличчя чи дані дітей, ідентифікатори особистої інформації
Поважайте гідність загиблих та їхніх близьких
Уникайте зайвої драматизації в заголовках
Шукайте баланс між правом на правду про злочини та правом збереження приватності рідних
Також під час менторської сесії учасники розглянули питання правильного використання термінів та їх відповідності контексту. Зʼясували, в чому різниця між «військовим журналістом» та «воєнним журналістом», чи варто називати російські війська «загарбниками» і «терористами», які території України є тимчасово окупованими, а які тимчасово захопленими та інші.
Журналісти дійшли висновків: під час війни стандарти змінюються і можуть поступатися етичним принципам, серед яких пріоритетом є безпека.
Доказом професійності стає вміння знаходити баланс між швидкістю й достовірністю, правом світу знати правду і правом на приватність. А відповідальність медіа зростає, адже журналістика стає вагомою частиною оборони.
Проєкт «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією» фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми співробітництва з метою розвитку та сприяння демократії.
Дискусія з цього приводу: