У час, коли за увагу читача, глядача і слухача медійникам доводиться боротися, редакція Любешівського газети «Нове життя» з Волині нарощує свою аудиторію. Тут знайшли ті формати, які дають змогу залучати все більшу кількість читачів, хоча для цього довелося відійти від звичного шляху лише друкованого видання. Ми переконані, що такий досвід вартий уваги.
–Секрет нашого успіху – у любові до своєї роботи. Ми намагаємося йти в ногу з часом: застосовуємо мультимедійні формати, розширюємо тематику, шукаємо нові підходи до подачі матеріалів, беремо участь у грантових програмах. Тішить, що зростає кількість підписників, а наш контент знаходить відгук у все ширшої аудиторії, каже редакторка газети «Нове життя» Наталія Муха.
Досвід видань, які не лише вистояли у часи повномасштабного вторгнення рф в Україну, а й продовжують працювати, набуває особливої ваги. Адже за ці роки, за даними Національної спілки журналістів України, понад 50% друкованих видань припинили свою діяльність. Багато місцевих медіа ледве зводять кінці з кінцями, борючись за кожен день свого існування.
Ми опитали сім локальних видань, 66% з яких працюють на прифронтових територіях, а 71% відправляють журналістів у відрядження у зони бойових дій. І з’ясували, що у пошуках шляхів виживання вони змушені покладатися на власні сили: 71% зараз не мають підтримки від місцевої влади. Тим часом 100% редакцій відзначають погіршення фінансового стану, а зарплата (100% дефіциту), друк (57%) та залучення нових кадрів (14%) залишаються найболючішими статтями витрат. До того ж, сьогодні майже у 43% взагалі немає реклами, а у 57% надходження від реклами становлять до 30% редакційного бюджету. Тож видання шукають можливості отримати допомогу з різних джерел, зокрема, беруть участь у грантових програмах. Міжнародні організації надавали фінансову або матеріальну підтримку 85% опитаних газет. Також усі ці видання підтримують тісні стосунки з НСЖУ, і отримували від Спілки не лише матеріальну, а й технічну, консультативну допомоги, мали змогу брати в безоплатну оренду – захисне спорядження, працювати в коворкінгах, бути учасниками тренінгів.
Отже, попри всі виклики, ці видання демонструють надзвичайну стійкість. Щоб зрозуміти, як їм це вдається, ми поговорили з тими, хто продовжує тримати інформаційний фронт.
Сьогодні своїм досвідом ділиться Наталія Муха
–Яке місце у виживанні газети відіграють гранти? Чому ви вирішили використовувати грантові пропозиції, і яким результатом можете похвалитися?
– Скажу чесно: якби не гранти, нашого медіа вже не було би. Активно почала писати заявки, стукати в різні двері вже із початком повномасштабного вторгнення. За цей час нам вдалося реалізувати більше 5 проєктів і, відповідно, отримати підтримку: як фінансову, так і технічну. А ще, що не менш важливо, ми змогли провести ребрендинг та аналіз наших соціальних платформ, сайту. І це, переконана, дало можливість збільшити кількість авдиторії.
Чи це той результат, на який я очікувала? Важко сказати. Адже хотілося би більшого.
Однак з одного боку, це не вдається через брак ресурсів – працівників. З іншого – інколи важко бути почутим. Що маю на увазі? У час повномасштабного вторгнення головна увага донорів зосереджується в основному на прифронтові медіа. Розумію і знаю: їм значно важче.
Але ж водночас і тилові локальні медіа теж відіграють важливу роль і часто є єдиним надійним джерелом інформації у своїх громадах. Однак нам дуже тяжко виживати. Наприклад, цьогоріч я довго обдумувала, чи оголошувати передплату на наступний рік. Адже розумію, що без донорської підтримки газета із 80-річною історією може просто перестати існувати.
–У чому вбачаєте секрет успішної діяльності вашого видання?
– Як би пафосно це не звучало, але секрет – у любові до своєї роботи. Саме завдяки цьому наша невелика, проте залюблена у свою справу команда продовжує випускати газету, розвивати сайт, активно працювати в соціальних мережах.
Так, буває важко, бувають моменти зневіри. Але ми знаємо: за нашими плечима – вісім десятків років історії. Поруч із нами – наші читачі, які щиро чекають на нову інформацію, довіряють нам і підтримують.
Ми намагаємося йти в ногу з часом: застосовуємо мультимедійні формати, розширюємо тематику, шукаємо нові підходи до подачі матеріалів. Тішить, що зростає кількість підписників, а наш контент знаходить відгук у все ширшої аудиторії.
Ми також беремо участь у грантових програмах, аби мати змогу розвиватися, підвищувати якість нашої роботи, навчатися новому. Бо добре розуміємо: сьогодні просто писати замало – треба говорити з людьми зрозумілою їм мовою, через зручні формати, з повагою до їхнього часу й потреб.
–Чи є можливість будувати нині плани та стратегії на майбутнє? Як ви бачите розвиток вашої газети після перемоги і чи робите кроки для цього?
– Попри війну, ми не лише живемо сьогоднішнім днем – ми віримо в завтрашній. І саме ця віра дає сили думати про майбутнє, будувати плани й окреслювати напрямки розвитку. Так, час складний. Важко щось прогнозувати. Але ми оголосили передплату на наступний рік і віримо, що в ній обов’язково напишемо про нашу перемогу.
Ми бачимо розвиток нашого видання як сучасного, мультимедійного, глибоко вкоріненого в місцеву спільноту медіа. Газета – як частина екосистеми: сайт, соцмережі, фото- і відеоконтент, спецпроєкти. Уже зараз ми поступово впроваджуємо нові формати, тестуємо рубрики, підвищуємо свою присутність у соцмережах.
Подаємося на грантові можливості, беремо участь у навчальних програмах, вдосконалюємо свої навички. Бо знаємо: щоб відновлювати країну – треба бути сильними й професійними.
Раніше ми розповідали про досвід краматорської газети «Технополіс», яка виходить дистанційно, має сайт і плани на майбутнє.
Інна Косянчук, Інформаційна служба НСЖУ
