Світло є через день, інтернет працює з перебоями, а мобільний зв’язок обривається на півслові. За таких умов паперова газета знову стає тим, чим була століття тому – єдиним надійним джерелом інформації. Але хтось має випустити і доставити її сюди, майже до “нуля”. Це й роблять щодня журналісти прифронтових газет – унікальні люди за унікальних обставин.
Так народилась ідея цього ролику. Є гімни країн, федерацій чи корпорацій. Чому сьогодні не написати пісню, присвячену відчайдушним людям, які творять прифротову пресу?
Тож до Дня Незалежності Національна спілка журналістів України презентує зворушливий відеоролик: кадри доправлення газет, обличчя людей, які чекають на свій примірник, як на листа від рідних.
Історії прифронтових редакцій справді читаються як зведення з поля бою. «Трудова слава» в Оріхові, «Зоря» в Золочеві, «Ворскла» у Великій Писарівці – ці назви тепер пов’язані не лише з журналістикою, а й з мужністю. Будівлі редакцій руйнують снаряди, але справу продовжують люди.
Журналісти евакуюються, втрачають звичні робочі місця, але налагоджують роботу в інших містах. Головне при цьому – не гублять читачів. Газети друкують там, де є можливість, доставляють разом з гуманітаркою, передають через волонтерів. Часто, як це робить Василь Мирошник на Харківщині, самі ж і доставляють свіжі примірники газети у найвіддаленіші села в буквальносу сенсі під обстрілами. Бо розуміють: для когось їхня газета – останній зв’язок з нормальним життям.
Тут, на прифронтових територіях люди читають у «своїх рідних газетках» кожне слово – від повідомлень про роботу комунальних служб до новин з фронту. Для місцевих жителів це єдиний спосіб дізнатися, чи працює завтра лікарня. Для тих, хто виїхав – підтвердження, що їхнє місто досі існує на карті України.
«Читають від першої до останньої сторінки», – розповідають редактори. І це не перебільшення. У світі, де звичні для ХХІ століття речі стають недоступними, цінність простого друкованого слова зростає у рази.
Національна спілка журналістів України разом з партнерами реалізує те, що можна назвати «інформаційною деокупацією». Це не просто красиві слова. Це конкретна робота: менторство для журналістів, фінансова підтримка редакцій, технічне оснащення, навчання. Це боротьба з фейками і відновлення довіри до слова.
Головна мета – створити стійку мережу місцевих медіа, які зможуть протистояти будь-яким викликам. Не просто повернути газети до роботи, а побудувати інформаційну систему, яка витримає випробування часом.
А ще для мешканців прифронтових територій місцева газета – це психологічна підтримка. Читаючи про відновлення школи, про роботу місцевої ради, про культурні події, люди розуміють: життя триває. Є майбутнє, заради якого варто боротися.
«Це ковток води після спраги», – так влучно описують відчуття ті, хто отримує довгоочікувану газету. Вона повертає відчуття нормальності у світі, де багато чого перевернулося з ніг на голову.
…«Тут висвітлюють події свіжі сторінки надії» – ці слова з пісні стали точним описом місії прифронтової преси. Кожен випуск місцевої газети справді є сторінкою надії. Доказом того, що Україна живе, працює і попри все будує майбутнє.
Прифронтові медіа виживають завдяки підтримці НСЖУ, інших громадських організацій, місцевих громад і міжнародних партнерів. Їхня робота – інвестиція в демократичне майбутнє, де кожна громада матиме доступ до правдивої інформації.
«Ворог спати не дає, та ми робимо своє!» – цей девіз об’єднує не лише прифронтових журналістів, а всіх, хто продовжує будувати Україну. Попри все. Назло ворогам. Заради майбутнього.
Інформаційна служба НСЖУ
