Відкрита зона

Ймення зорі Чорнобиль.

Минає 39 років.

Пов'язанітеми

«Нумо, сестри!»: голос нескорених жінок лунає все сильніше

Ворожа атака на Павлоград: журналісти фіксують наслідки влучань

Українці сподівалися, що Чорнобильська трагедія – це жорстоке і останнє випробування. Та доля знову і знову випробовує нас на міцність.

Уже вгамувалися допитливі хто винен? Чия рокова помилка? Уже розставлені всі крапки над смертоносним реактором, відомим стало зізнання академіка Александрова «характеристика розгону реактора є помилкою наукового керівника та головного конструктора РБМК.. Прошу звільнити мене від обов’язків президента академії наук і дати мені можливість виправити свою помилку, пов’язану із недоліком цього реактора».

А професійним атомникам у радянських вузах настирливо прищеплювали думку, що радянська атомна енергетика – на сто відсотків безпечна й безаварійна.

Тепер ці документи повністю розсекречені і доступні кожному. Але оскільки колишнє завтра стало нинішнім сьогодні, нам варто знати і пам’ятати, щоб не нав’язувати людям гірку неправду.

На Чорнобильській АЕС рахувались перші жертви, тисячі людей вже були залучені до ліквідації аварії, а уряд колишнього Союзу і політбюро КПРС мовчали. Тільки через кілька днів про аварію на четвертому енергоблоці повідомили засоби масової інформації.

Справжній героїзм у приборкуванні вогню над розломом четвертого енергоблоку першими виявили пожежники. В екстремальних умовах люди робили свою вкрай небезпечну справу, не зважаючи ні що. Без відпочинку, не маючи відповідного спорядження, ризикуючи життям йшли на виконання поставлених завдань не під страхом кари за невиконання наказу, а із усвідомленням відповідальності за долі мільйонів інших людей.

За покликом совісті і свого професійного обов’язку одними з перших у страшне невідоме прибули журналісти. Без перепусток, редакційних відряджень, правдами та не правдами намагались добути будь-яку інформацію про те, що відбувається. Суцільна завіса секретності відгородили Чорнобиль від іншого світу. Та попри все журналістам вдавалося роздобувати інформацію, яка безжалісно вичищалася цензурою.

Про героїчні будні тих квітневих днів свідчать наші колеги:

Журналіст Віктор Швирьов: «Під нами реактор»

«Начальник штабу 17-ої повітряної армії генерал-майор Микола Антошків, який згодом став Героєм Радянського Союзу, вислухавши наше прохання злітати на станцію, на кілька секунд замислився, і сказав:

Через годину туди буде летіти вертоліт для збирання проб повітря, гадаю, там і вам знайдеться місце. Їдьте на аеродром, а я зателефоную кому потрібно.

Польовий аеродром знаходився на околиці Чорнобиля з розкиданими то тут, то там вертолітними стоянками. З однієї з них ми мали піднятися у повітря. До пошкодженого реактора заходимо з півдня й знижуємося до гранично дозволеної висоти. Вражені гнітючою картиною зруйнованого четвертого енергоблоку, якийсь час мовчимо. Вертоліт робить крутий віраж і знову заходить до реактора. Злагоджено діють фахівці, що знаходяться на його борту – вони роблять заміри рівня радіації й занотовують їх до журналу.

Машина лягає на лівий борт і йде в бік Прип’яті (це капітан Криштолов зробив на наше прохання).Обліт містечка енергетиків займає лічені хвилини. Проте їх у повній мірі вистачило, щоб роздивитися квартали багатоповерхівок, де не було життя: стадіон, спортивні майданчики, крамниці. До сьогоднішнього дня перед очима стоїть дитяча білизна, розвішана на балконі, вазони квітів на підвіконнях…»

Розповіді журналістів про побачене й пережите увійшли до збірників та книжок, які впорядкувала Київська журналістська організація. «Відкрита зона», «731 спецбатальйон», «Біль і тривоги Чорнобиля», «Атомний синдром Чорнобиля», «Кайдани Чорнобиля», «Віч-на-віч з Чорнобилем» . Це лише частинка того, що видано. На їхніх сторінках розповіді про те, якою ціною вдалося вгамувати атомного монстра, в цих книгах лише краплина тієї непростої чорнобильської правди, яку ми маємо залишити для нащадків.

Кажуть, що час лікує рани. Але не очевидців. Скільки б років не минуло, ми завжди з однаковою силою гіркоти та розпачу згадуватимемо ту чорну весну лихопам’ятного 1986-го.

Низький уклін всім, хто боровся зі страшною бідою, хто пройшов полум’я Чорнобиля, кожному чорнобильцю, кожній сім’ї, яка втратила близьку людину.

Нехай мужність, терпіння, віра в майбутнє і сьогодні не полишать нас у протистоянні з видимим, не менш підступним і підлим ворогом!

Пям’ятаймо ці імена:

Жанна Ткаченко

Інна Бурау

Олег Гусєв

Михайло Волобуєв

Ігор Засєда

Іван Іваницький

Олександр Побігай

Володимир Колінько

Григорій Козаков