«Найскладніше для бійців – це зайти на позицію і вийти з неї. Зробити це успішно, без поранень», – розповідає відомий фотожурналіст, а нині представник пресслужби 65-ї бригади ЗСУ Андрій Андрієнко. За останній рік через масове використання дронів навіть ті відстані, які раніше можна було відносно спокійно долати пішки, стали смертельно небезпечними. Організація роботи журналістів на передовій тепер вимагає особливої логістики – нічних виїздів, додаткових узгоджень та мінімальних груп супроводу.
Днями Андрій Андрієнко супроводжував журналістів німецького видання «Die Welt» – 51-річного Штеффена Шварцкопфа та 56-річного оператора Андреаса Дейра, які готували свій репортаж із передових позиції українських військових на Роботинському напрямку.
– Будь-який вихід на позиції і повернення звідти – це неординарна ситуація. Коли ця процедура проходить вдало – це вже великий плюс, – пояснює Андрієнко.
За останній рік ситуація на лінії зіткнення суттєво змінилася. Йдеться не лише про зміну лінії фронту, а й про зміну характеру війни. Кількість дронів з обох боків зросла у рази, і ті відстані, які раніше можна було відносно спокійно долати пішки, тепер стали небезпечними. Через постійну загрозу з повітря – спостережних дронів, FPV, дронів зі скидами бійці намагаються максимально скоротити свої переміщення.
За словами продюсера-перекладача Євгена Семехіна, який працює із Штеффеном Шварцкопфом і Андреасом Дейром, їхня робота пов’язана із підготовкою розповідей про українських військових.
– Коли я працюю з німецькими журналістами, то це інтенсивна робота в усіх сенсах, бо я маю щодня знайти нову історію, яка б не повторювала попередні історії, – розповідає Євген. – У нас є часті переїзди з одного фронту на інший фронт, тому за два тижні ми можемо здолати до 10 тисяч кілометрів. Це ночі без сну, які можуть бути регулярними. І це робота нон-стоп, яка чимось схожа на роботу пожежних бригад, коли ти постійно напружений, коли ти постійно при справі.
На думку Євген Семехіна, іноземні журналісти часто демонструють більшу віру в перемогу України, ніж самі українці.
– Моїх журналістів не цікавлять наші внутрішні проблемні питання, які все більше висвітлюються в українських медіа. Я часто помічаю, що віра в наш загальний успіх, віра в Україну у них значно вища, ніж у деяких українців, у тому числі медійників, – розповів Євген у інтерв’ю НСЖУ.
Андрій Андрієнко також відзначає високий професіоналізм німецьких журналістів. Для Штеффена Шварцкопфа це не перший візит до 65-ї бригади – торік у лютому він вже працював тут, знімаючи матеріал про командира Максима Тора (Максима Отінова). Цього разу журналіст повернувся, щоб продовжити історію та поспілкуватися з побратимами командира, який, на жаль, загинув.
– Їх цікавила ситуація, яка зараз склалася в нашому напрямку. Наскільки стало важче, як змінилася ситуація у зв’язку з інтенсивністю війни дронів, – розповідає військовий.
За словами Андрія Андрієнка, організація роботи журналістів на передовій – складний процес.
– Це велика справа – узгодження, залежність від обстановки. Може бути таке, що журналісти хочуть на позиції, але командування каже: «Зараз туди взагалі не потрапити, ймовірність того, що все добре закінчиться, майже нульова», – розповідає Андрій.
Щоб мінімізувати ризики, пресслужба бригади намагається оптимізувати роботу з журналістами.
– Чим менше людей у групі, тим краще, тим безпечніше, – пояснює Андрієнко. – Я можу замінити перекладача, поєднуючи в одній особі представника пресслужби і перекладача. Ми вже так працювали і з французами, і з іспанцями, тепер от з німцями.
Він високо оцінює професійний підхід німецьких колег до роботи в зоні бойових дій.
– Штеффен був і в Афганістані, і в Сирії. Він абсолютно класний професіонал своєї справи, зважено ставиться до ризику, – розповідає Андрієнко. – Бувають репортери, які за будь-яких обставин хочуть дістатися якомога ближче до лінії фронту. Але німецькі журналісти чітко розуміють свої завдання і не прагнуть невиправданого ризику.
На його думку, важливо пам’ятати, що під час таких виходів ризикують не лише самі журналісти.
– Ризикує вся група супроводу – і я, і бійці, які були з нами. Тому було дуже добре, що вони одразу сказали – дивіться за ситуацією. Якщо бачите, що треба зупинитися на цьому бліндажі, на цій траншеї – кажіть. Враховуючи, що матеріалу на той момент було достатньо, рухатися далі було необов’язково, – розповідає Андрій Андрієнко.
Цікаво, що обидва німецькі журналісти родом з Берліна, але з різних його частин – Штеффен із західної, а Андреас зі східної. Штеффен розповідав, як у дитинстві вони з хлопцями залазили на дерево біля Берлінської стіни і дивилися на східну частину міста…
– Навіть Оріхів – це вже дуже небезпечне місце, а позиції – ще небезпечніші, – підсумовує військовий. – Це особлива логістика, це ранні нічні виїзди, узгодження, щоб усі знали, що там працюють журналісти. Але цього разу все пройшло добре – ми зайшли і вийшли, всі цілі, живі, здорові, з матеріалом.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Фото Андрія Андрієнка
