Крим – це невіддільна частина території України у межах її міжнародно визнаних кордонах. Відповідно до Формули миру Президента України Володимира Зеленського, суверенітет, незалежність, єдність і територіальна цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, повинні поважатися згідно зі Статутом ООН і принципами міжнародного права. Це є складовою демократичного світу та захисту світового порядку на основі принципу мирного співробітництва, – вважають в Раді когнітивної деокупації при Постійному Представництві Президента України в Криму.
20 січня 1991 року відбувся «всекримський референдум» щодо відновлення автономії в Криму. Але кримчани, як виявилось згодом, були просто обдурені агентами Росії та проросійськи налаштованими кримськими чиновниками. В цій історії, як в дзеркалі, відображається толерантність України і українців, які свого часу погодилися на поступки, але також і лицемірство Росії, яка намагалася обдурити Україну і відділити Крим від України. Тоді не вийшло. Але вийшло пізніше, силою і тимчасово! Ця ситуація повинна стати уроком і для Української держави, і для кожного українця. Ця помилка не повинна повторитись.
Як відомо, проросійські чиновники в Криму після розпаду СРСР вживали різноманітних заходів, щоб або приєднатися до Росії, або ж в умовах можливої трансформації СРСР створити в Криму або союзну, або хоч би союзно-автономну республіку, щоб мати можливість проводити проросійську політику. Оголосити прямий референдум про те, щоб приєднатися до Росії, вони не насмілювались, бо не були впевнені, що кримчани погодяться на цю аферу, тому вони вирішили піти лицемірним шляхом.
Кримські татари, які на той час встигли повернутися на батьківщину в Кримську область, і навіть на генному рівні пам’ятали про основи своєї державності в Кримському ханстві, вимагали відновлення своїх прав, в тому числі на власне самоуправління. Скориставшись цим, кримські чиновники з подачі Москви, оголосили про можливість відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, створеної ще Леніним в 1922 році, яка проіснувала до 1945 року, і була скасована в СРСР. При цьому поширювались дві протилежні думки: одні стверджували, що КримАРСР не була кримськотатарською по своїй суті, бо «нічого татарського» в назві її не було. Інші ж твердили, що КримАРСР була саме кримськотатарською за своїм характером, бо кримськотатарська мова була визнана державною, і в органах влади більшість складали кримські татари, була широко розповсюджена кримськотатарська культура та освіта. Зрештою, скасована вона була в 1945 році саме після того, як був депортований з Криму суб’єкт цієї автономії – кримськотатарський народ. Як бачимо, в тоталітарній системі автономія виявилась неспроможною захистити свій народ…
Таким чином тодішня обласна рада Криму рішенням від 12 листопада 1990 року оголосила референдум «про державний і правовий статус Криму» на 20 січня 1991 року і винесла в бюлетень питання, яке формулювалося так: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника союзного договору?» Останнє уточнення про «суб’єкт Союзу РСР і учасника союзного договору» вніс особисто Леонід Кравчук, виступаючи в Криму на сесії облради. Кримські татари, які вже тоді розуміли, що вони опиняються в меншості, заявили про бойкот референдуму, не дивлячись навіть на, здавалось би, «протатарську» повістку.
Слід пам’ятати, що референдум 20 січня 1991 року став першим і останнім плебісцитом в історії Криму. Майже півтора мільйона мешканців Криму взяли участь у голосуванні, з яких 93% відповіли «так!», тобто дали згоду на відтворення КримАРСР.
А що ж було потім?
12 лютого 1991 року, після успішного референдуму, спираючись на постанову Верховної Ради СРСР «Про висновки і пропозиції Комісії з проблем радянських німців і кримськотатарського народу» від 28 листопада 1989 року, де було запропоновано відновити Кримську АРСР у складі Української РСР, Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки», де статтею 1 визначено — відновити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР.
Але кримські татари виявились праві – відновлена автономія жодного дня не була їхньою, як і не належала кримчанам. Навесні 1991 року повністю розкрилося лицемірство Росії. 6 травня 1992 року щойно перейменована з обласної в Верховну Рада Криму винесла на розгляд проект конституції, в якій Крим іменувався вже не КримАРСР, а Республіка Крим, яка з’явилась фактично нізвідки. За тією конституцією Крим фактично виходив із складу України, бо будував з нею відносини на основі міжбюджетного договору, тобто фактично рішеннями тільки чиновників, без відома кримчан, як учасників референдуму, всупереч рішенню референдуму встановлювались конфедеративні відносини з Україною.
Звісно, Верховна Рада України визнала такі дії сепаратистськими, і «саморобна» конституція не була затверджена. До неї внесли значні виправлення вже в вересні 1992 року. Але кримські сепаратисти йшли своїм шляхом. Фактично, поки утрамбовувалася катавасія з конституціями, виборами президента Криму, яким став сепаратист Юрій Мєшков, керований з Москви, без схвалення Україною в Криму, на території України, було де-факто створено незаконний російський анклав з державною російською мовою, освітою, культурою… і проросійською політикою. Щоб приховати російськість анклаву, його «засновники» назвали автономію не російською, а територіальною, хоч ніяка територія не може бути суб’єктом державної автономії. Суб’єктом державності може бути лише той чи інший народ, який має право на самовизначення.
26 березня 1993 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим постановила вважати 20 січня Днем Автономної Республіки Крим. У лютому 2009 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим звернулася до Верховної Ради України з пропозицією встановити на території автономії додатковий святковий день: 20 січня – День Автономної Республіки Крим. З цією метою кримські депутати запропонували народним депутатам України внести зміни до ст.73 Кодексу законів про працю. Але ця пропозиція не отримала підтримки в українських парламентарів, і День АРК так і не став вихідним.
17 березня 1995 року Верховна Рада України прийняла закон, в якому говорилося: «У зв’язку з невиконанням Верховною Радою Автономної Республіки Крим постанов Верховної Ради України… щодо
приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України… скасувати Конституцію Автономної Республіки Крим… від 6 травня 1992 року із наступними змінами і доповненнями…» Були скасовані також 40 сепаратистських законів, прийнятих у Криму. Але Крим так і лишився Автономною Республікою Крим. Хоч і досі тривають дискусії про те, має він після деокупації залишатися, як і раніше, територіальною автономією чи заслуговує на перетворення в національну республіку, чи, може, в рядову область України.
Отже, статус свята і неробочого дня 20 січня нелегітимні російські окупаційні органи влади «затвердили» в Криму вже після окупації півострова. Дата була «названа» як «День Республіки Крим». Тому народний депутат України Таміла Ташева в своєму фейсбуку заявляє: «20 січня – це НЕ день АРК!». Вона пояснює: «Його історичний аспект тягнеться з часів радянського союзу, коли був проведений так званий референдум за відновлення Кримської АРСР. Це референдум, який ЦК комуністів у Москві задумали, аби кримські татари, що повертаються додому у Крим, не мали жодних прав в майбутньому. Це рішення було прийнято ще й для того, щоб в майбутньому залишити Чорноморський флот РФ у Криму, аби тримати Україну на російському якорі…» За словами Ташевої, у 1991 році комуністична влада розуміла, що Україна неодмінно проголосить свою Незалежність, як це тоді вже почали робити країни Балтії. Вони боялися втратити контроль над українською державою. У своїх мемуарах організатори «референдуму» писали, що його зробили, аби випередити вимоги кримських татар та щоб тримати Україну в орбіті Росії через Кримський півострів. А сьогодні цей так званий «день» активно використовують окупанти у своїй пропаганді. Зокрема вони дуже легко пов’язують його з окупацією та так званим незаконним «референдумом у 2014 році», і називають дату 20 січня 1991 року по факту першим етапом окупації півострова РФ, наголошуючи у своїй комунікації, що саме цього дня був здійснений перший крок «до приєднання Криму до Росії». Окупаційні адміністрації, влаштовують шалене святкування в окупованому Криму. Вона наголосила, що українці та кримські татари бойкотували відповідний «референдум». Ташева вважає, що рішення Верховної Ради АР Крим, яким було визначено цю дату як «День АРК» необхідно скасувати. Наразі йде пошук інструментів, як це зробити.
«А сьогодні я прошу просто забути цей день, не знімати спеціальні сюжети, не вітати тощо», – пише Таміла Ташева.
Українці єдині у бажанні повернення, деокупації Криму. Наша єдність як запорука перемоги також проявляється в цьому прагненні, більшість українських громадян вважає питання деокупації Криму особистим пріоритетом. Повернення Криму до України, відновлення цілісності та суверенітету є запорукою стійкого миру. Окупований Крим – це база для агресії, яка загрожує всьому світу, створює прецеденти для порушення міжнародного права, застосування сили. Територія Кримського півострова тимчасово окупована Росією, а не анексована. Україна в праві застосувати для відновлення та захисту своєї територіальної цілісності всі способи, які необхідні та не заборонені міжнародним правом і національним законодавством.
Інформаційна служба НСЖУ
