«Зацілую, заобіймаю, а тоді буду всі пилинки здувати», – зі сльозами на очах мріє Галина Хилюк про майбутню зустріч із сином. Її син – журналіст інформаційного агентства УНІАН Дмитро Хилюк – вже понад два з половиною роки перебуває в російському полоні. Єдина провина молодого чоловіка – його професія.
«Третій рік тримають за те, що журналіст»
Село Козаровичі під Києвом російські окупанти захопили 26 лютого 2022 року. 1 березня прийшли з обшуком до хати Хилюків, батьків українського журналіста. Наступного дня під час перестрілки в будинок влетів снаряд – одну зі стін було знищено. Залишатися в будинку було не можна, і Хилюки перебралися до сусідів.
А 3 березня 2022 року стало для родини фатальним днем.
– Ми з Дімою пішли до своєї хати подивитися, що тут робиться, хотіли прибрати трохи. І тільки доходимо до хати, а вони налітають п’ять людей з автоматами, з матюками, кричать, стріляють, – розповів у інтерв’ю Національній спілці журналістів України батько Дмитра, Василь Хилюк. – Поклали Діму на підлогу і стріляють біля вуха. Змусили його роздягтися, оглядали, чи немає патріотичних тату. А тоді натягли нам з Дімою на голови куртки – і потягли на одне з підприємств. Тримали нас із сином окремо. Було дуже холодно… Мені казали, що сина відпустили, а йому брехали, що відпустили мене. Потім нас обох перевели на інше підприємство. Ми змогли поговорити. Говорили більше про матір – вона незадовго до того перенесла інсульт, і Діма дуже за неї хвилювався…
Батька через 12 днів полону врешті відпустили, Дмитро ж залишився в неволі. На запитання батька, чому не відпускають сина, відповіли: «За пару днів війна закінчиться – і він прийде».
Після того, жодної інформації від Дмитра довго не надходило. Вдалося лише дізнатися, що його забрали на територію Росії.
За словами шеф-редактора УНІАН Михайла Ганницького, журналіст встиг написати йому з окупованого села приватні повідомлення про розбитий будинок та порожні магазини. Важливо наголосити, що жодних даних про російські війська Дмитро не передавав. Чи знали окупанти про те, що Дмитро – журналіст, невідомо.
Тривалий час єдиною вісточкою полону від Дмитра був лише один короткий лист з із російської колонії, який прийшов улітку, – всього три речення: «Дорогі мої мамо і тату, я живий, здоровий. В мене все хорошо. Діма». Ця коротка записка довго була єдиним підтвердженням того, що журналіст живий.
– Третій рік тримають його – і було б за що. За те, що журналіст. Не знаємо, чи висунули йому якісь обвинувачення, не знаємо, де він… Боюся казати, що не маю надії. Треба сподіватися. Молюся за нього, – поділилася з журналістами інформаційної служби НСЖУ болем мати Дмитра Ганна Хилюк.
Лише на початку квітня 2024 року рідним Хилюка удалося отримати від міністерства оборони рф підтвердження, що його «затримано, і він перебуває на території Російської Федерації», хоч про підстави цього «затримання» досі невідомо.
«Утримуючи Дмитра Хилюка, Росія зневажає Женевську конвенцію»
Міжнародна організація «Репортери без кордонів» провела серію розслідувань щодо долі українського журналіста. За їхніми даними, спочатку Дмитра Хилюка утримували в холодильних камерах Гостомельського аеропорту, потім у Новозибковському СІЗО №2 поблизу кордону з Україною, а згодом перевезли до Володимирської області Росії. За останніми даними, станом на липень 2024 року його утримували у виправній колонії ІК-7 у Пакіно Володимирської області.
Чоловік на ім’я Ігор, який майже рік провів в одній камері з Хилюком, після повернення в Україну сказав «Репортерам без кордонів», що з подивом побачив старе фото Дмитра. «Він виглядає зовсім не так, як раніше», – сказав Ігор. За його словами, п’ятнадцять в’язнів – українських полонених, яких тримають у камері, постійно б’ють, принижують і піддають пропагандистським бесідам. Посеред зими ув’язнених змушували ходити по тюремному подвір’ю повністю голими. На полонених спускають собак, регулярно змушують в’язнів співати російський гімн і позбавляють їжі. За словами Ігоря, зараз Дмитро важить не більше 45 кілограмів.
«Утримуючи цього українського журналіста, який не скоїв жодного злочину, у в’язниці, Росія продовжує зневажати Женевську конвенцію, переконаний керівник відділу розслідувань «Репортерів без кордонів» Арно Фроже. – Використання цивільних осіб як військової здобичі для “вибивання” інформації або “промивання мізків” доповнює довгий список звірств, скоєних з початку війни. Дмитро Хилюк зараз є державним заручником. Він має бути звільнений беззастережно».
Випадок Дмитра Хилюка – не поодинокий. За даними НСЖУ, близько 30 працівників медіа і громадянських журналістів перебувають у неволі внаслідок незаконних затримань, захоплень у полон, облудних звинувачень і фальсифікованих «судових процесів» російських окупантів на території України.
«Росія затримує наших колег за підставою «протидія спеціальній воєнній операції, тероризм, екстремізм, шпіонаж» і, користуючись правовою невизначеністю, утримує журналістів, не даючи змогу запустити процедуру для звільнення, – пояснює перша секретар НСЖУ Ліна Кущ. – Поки такої процедури немає, ми можемо лише вдаватися до кампаній солідарності з полоненими та інформування міжнародної спільноти».
За даними Медійної ініціативи за права людини, у такій ситуації перебувають щонайменше 4 000 цивільних. Ці особи, як і Дмитром Хилюк, майже повністю виключені з обмінів військовополоненими. «Росіяни поводяться так, ніби Дмитра більше не існує», – коментує позицію Росії Тетяна Катриченко, координаторка Медійної ініціативи за права людини.
«Наблизити момент, коли на свободі привітаємо кожного журналіста, який незаконно ув’язнений Росією»
Перший рік після захоплення Дмитра Хилюка в полон агентство УНІАН за рекомендацією відповідних державних структур не розголошувало інформацію про нього, сподіваючись, що інформаційна тиша сприятиме швидшому звільненню журналіста. Проте, як з’ясувалося, така тактика не дала результату. «Жодного разу російська сторона не виконала обіцянку щодо Дмитра й ще кількох людей. Узгодили списки на вечір, а на ранок не привозять на обмін», – каже Михайло Ганницький.
Тому УНІАН і медіагрупа 1+1, до якої входить це інформаційне агентство, закликали журналістську спільноту активно вимагати визволення колеги.
Національна спілка журналістів України веде системну роботу задля звільнення Дмитра Хилюка та інших полонених журналістів, у тому числі на міжнародній арені. Під час відкриття фотовиставки «Україна: журналісти на передовій» голова НСЖУ Сергій Томіленко заявив, що практика показує: кожний незалежний журналіст – це загроза окупантам.
НСЖУ ініціювала участь Міжнародного пресінституту (International Press Institute, IPI) у посередницьких зусиллях задля звільнення журналістів із російської неволі.
«Ми закликаємо міжнародні організації, українську владу посилити свій вплив, хоча це і надзвичайно складно, на росію, яка не дотримується жодних конвенцій, жодних міжнародних правил, які зобов’язують поважати роботу журналістів навіть в умовах війни, – наголосив Сергій Томіленко, виступаючи 2 травня 2023 року з трибуни Генеральної Асамблеї ООН. – Ми хочемо наблизити той момент, коли ми на свободі привітаємо кожного журналіста, який на сьогодні, на жаль, незаконно ув’язнений Росією».
До безумовного звільнення з російського полону українських журналістів Дмитра Хилюка, Ірини Левченко, Владислава Єсипенка, Вікторії Рощиної, Ірини Данилович, Севера Мустафаєва та інших колег Сергій Томіленко закликав, виступаючи в травні 2024 року на Щорічних зборах Європейської федерації журналістів. Результатом стало звернення, офіційно оприлюднене ЄФЖ. На жаль, для 27-річної української журналістки Вікторії Рощиної день визволення уже ніколи не настане – 19 вересня 2024 року вона загинула в російському полоні.
2 листопада 2023 року на заклик НСЖУ учасники акції солідарності з полоненими журналістами підписали поневоленим колегам листівки солідарності. Одним із адресатів цих листів став Дмитро Хилюк. На жаль, місце перебування Дмитра тоді було невідоме, тож НСЖУ передала їх батькам журналіста. Медійники з багатьох областей України підтримали цю ініціативу. Так, львівські студенти-журналісти, крім листів, написали й промовистий плакат зі словами: «Ми нетерпляче чекаємо вашого повернення додому, до мирного, спокійного, теплого ДОМУ».
А у квітні 2024 року, під час відкриття в Україні кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення», Сергій Томіленко вкотре наголосив на важливості спільних кроків задля визволення українських журналістів з російського полону. «Я бачу важливим акцентом юридичну, дієву правозахисну допомогу родинам журналістів, яких захоплено в заручники. Їхніх родичів потрібно консультувати щодо алгоритмів дій. Сьогодні родичі Ірини Левченко, Дмитра Хилюка, інших поневолених колег потребують щоденної підтримки, консультування щодо того, куди їм варто звертатися», – сказав, виступаючи на заході, Сергій Томіленко.
19 липня 2024 року Міжнародна та Європейська федерації журналістів офіційно приєдналися до кампанії НСЖУ з визволення захоплених колег, опублікувавши заяву: «Російська влада повинна негайно звільнити незаконно затриманих українських журналістів на окупованих територіях».
Верховна Рада України ухвалила постанову про необхідність домогтися звільнення захоплених у полон українських журналістів. Парламент звертається по допомогу до ООН, держав-членів ЄС та НАТО, парламентських асамблей Ради Європи, ОБСЄ та НАТО, МК Червоного Хреста, Міжнародної та Європейської федерацій журналістів та «Репортерів без кордонів».
НСЖУ не припиняє боротьбу за звільнення Дмитра Хилюка та інших українських журналістів з російського полону. Спілка документує воєнні злочини проти журналістів, веде системну роботу з міжнародними партнерами та закликає посилити тиск на Росію задля звільнення незаконно утримуваних медійників.
30 серпня 2024 року, в Міжнародний день зниклих безвісти, понад 400 рідних полонених та зниклих безвісти зібралися в столичному виставковому центрі «Український дім» на презентації фотовиставки «Об’єднані серця сімей зниклих безвісти та полонених». Подію організувала Національна спілка журналістів України спільно з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти, аби вкотре нагадати про тих українців, які наразі перебувають у російській неволі.
Справа Дмитра Хилюка та інших незаконно ув’язнених українських журналістів отримала широкий розголос. Європейська федерація журналістів та інші міжнародні організації наполягають на дотриманні принципу свободи слова і прав людини щодо працівників медіа. «Вимагаємо негайного звільнення журналістів, ув’язнених лише за те, що вони виконували свою роботу!» — наголошує президентка ЄФЖ Майя Север.
У 2023 році Дмитро Хилюк отримав престижну відзнаку «Платформи європейської пам’яті та сумління». Ця премія присуджується особам, які борються проти тоталітаризму, за ідеали демократії, основні права і свободи людини та верховенство права. Кандидатуру Дмитра підтримали представники 48 інституцій, що входять до Платформи.
– Хочу закликати весь світ, усіх чесних людей, нашу владу допомогти нам визволити наше дитя з полону! – в коментарі НСЖУ сказала мама Дмитра Хилюка Ганна. – Це немислимо – майже три роки тримати в полоні. Журналісти, якщо у вас є можливість, звертайтеся до всього світу, щоб усім світом припинити цю криваву війну в Європі, війну, від якої люди мучаться, вмирають, і нема їй кінця і краю. Кому писати? До кого звертатися? Хіба що до Господа Бога… На яких крилах куди летіти, щоб побачити вдома свою дитину?.. Згляньтеся на наше каліцтво! Звільніть наше дитя з полону!
Історія Дмитра Хилюка стала прикладом того, як важливо не забувати про кожного бранця окупаційного режиму та боротися за їхню свободу. Звільнення Дмитра залишається одним із пріоритетних завдань для української журналістської спільноти та міжнародних правозахисних організацій.
Інформаційна служба НСЖУ
