Як залишатися авторитетним джерелом інформації для читачів/глядачів? Як уникати помилок в роботі, що призводять до втрати довіри реципієнтів? Що таке фактчекінг і як створювати якісний інформаційний продукт? Про це говорили під час семінару «Фактчекінг для журналістів. Доступ до інформації в умовах надзвичайної ситуації» із циклу вебінарів «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії COVID-19».
Історична довідка
Фактчекінг – це перевірка фактів та тверджень на точність і правдивість. Фактчекінг існував завжди, скільки існували ЗМІ, але новий тренд задали нові інформаційні технології.
2007-го року з’явився PolitiFact – ресурс із перевірки фактів, який перевіряє дотримання заяв політиків у США. Там працюють редактори та журналісти Tampa Bay Times (Флорида) та PunditFact, що співпрацює з Times. PolitiFact аналізує висловлювання посадових осіб, кандидатів на посади, лідерів політичних партій та політичних активістів усіх рівнів влади, від уповноважених округу до сенаторів США, від членів міськради до президента, заяви експертів, оглядачів, блогерів, політичних аналітиків, хостів і гостей ток-шоу та інших учасників ЗМІ. Кожному висловлюванню присвоюється рейтинг «Truth-O-Meter». Як розповів під час вебінару секретар Національної спілки журналістів України, генеральний директор телекомпанії «ТАК ТV» Гліб Головченко, існує поняття «лічильник правди», тобто оцінки інформації.
*Правда (True) – заява правдива й ніщо суттєве не пропущене.
*Переважно правда (Mostly true) – твердження правдиве, але потребує уточнення або додаткової інформації.
*Напівправда (Half true) – твердження частково точне, але пропущені важливі деталі або факти виведені з контексту.
*Переважно брехня (Mostly false) – заява містить елемент правди, але ігнорує критичні факти, які надають інше враження.
* Брехня (False) – твердження не точне.
* «Вогняні штани» (Pants on fire) – заява не точна й містить кумедні складники.
Що перевіряють під час фактчекінгу?
– Публічні заяви. Перевіряються тільки заяви, які містять посилання на факти (наприклад, статистичні чи соціологічні дані у відсотках, результати діяльності певної особи в минулому, які можуть бути підтверджені відео, підписом у документі) тощо. Не перевіряють суб’єктивні судження чи прогнозування наслідків різних політичних чи неполітичних заходів та подій.
– Тексти.
– Зображення.
– Відео.
Фактчекінгові проєкти у світі
Як розповів Гліб Головченко, посилаючись на дані дослідницької американської організації «Duke Reporters Lab», нині у світі працює 121 фактчекінгова організація у понад 40 країнах. Нерідко фактчекінгові проєкти при редакціях відкриваються на час виборів, наприклад, у Vox, FiveThirtyEight, FoxNews, Politico.
Також серед світових найвідоміших:
– Pinocchios, The Washington Post, FactCheck.org, Truth-o-meter, PolitiFact (США);
– BBC Reality Check (Великобританія);
– SMHoaxSlayer (Індія);
– GoHoo (Японія);
– Les Decodeurs (Франція, Le Monde);
– Pagella Politica тa Bufale.net (Італія);
– Ellinikahoaxes.gr та Factchecker.gr (Греція);
– Ferret Fact Service (Шотландія);
- Chequeado.com (Аргентина).
В Україні у такому форматі працюють:
2008 – «Слово і діло» (перевіряє передвиборчі обіцянки політиків).
2014 – StopFake (боротьба з фейками російської пропаганди).
2014 – VoxUkraine (аналізує економічні статті щодо залучення експертів).
2016 – український FactCheck (за аналогом американського порталу перевіряє висловлювання політиків).
«Ми мріємо, що українські фактчекінгові проєкти будуть на рівні зі світовими», – додає Гліб Головченко.
Міжнародний кодекс фактчекінгу
Свого часу Міжнародна мережа фактчекінгу Інституту Пойнтера ухвалила міжнародний кодекс фактчекінгу (The Principal Code). Він, зокрема, передбачає: неупередженість і чесність, прозорість джерел, прозорість фінансування організації, прозорість методології, відкриті й чесні виправлення.
Базовий алгоритм перевірки фактів:
– зібрати матеріал і виділити з нього твердження, що потребують перевірки, обрати найбільш оперативний і якісний спосіб перевірки;
– знайтив авторитетних джерелах інформації підтвердження, що допоможуть класифікувати повідомлення як правдиве, неправдиве, оманливе або таке, що не можна перевірити;
– відібраний і проаналізований факт слід супроводжувати коментарем, у якому аргументують вибір перевірки саме цього факту та її результат;
– експерт перевіряє коментар – якість і надійність джерела, відповідність класифікації;
– якщо коментар проходить перевірку, здійснюється перехресний фактчекінг (фінальна перевірка на внутрішню логіку), якщо ні – дослідник виправляє коментар, враховуючи зауваження експерта;
– залучення зовнішнього експерта, який, якщо це потрібно, оцінює текст;
– публікація перевірених даних. Публікуючи їх, слід покладатись на джерела перевірки та експертів.
Українські ресурси з фактологічною інформацією:
-«Доступ для правди» – платформа для надсилання електронних запитів.
– Державна служба статистики України.
– Національний банк України.
– Державна казначейська служба.
– Пенсійний фонд.
– Генеральна прокуратура.
– Сайти міністерств.
– Верховна Рада.
– Портал відкритих державних даних data.gov.ua.
– ProZorro.
– Перевірені центри соціологічних досліджень (можна звіритись з базою псевдосоціологів Texty.org.ua).
Дуже гарний вислів наших фактчекерів: якщо твоя мати каже, що вона тебе любить – перевір це. Це своєрідна провокація, яка дає можливість зрозуміти філософію, з якою треба ставитись до перевірки всіх даних, які ви хочете опублікувати. Питання, яке лежить в основі підтвердження фактів: «Звідки ви це знаєте?»
Види та порядок фактчекінгу
- Перевірка публічних заяв та тверджень. «До 1999-го року у Великій Британії від кору було вакциновано 95% населення. Але потім такий собі Ендрю Вейнфілд оголосив, що вакцина від кору і краснухи може спричиняти аутизм, – наводить конкретний приклад з історії Гліб Головченко. – Статтю противника щеплення опублікував авторитетний медичний журнал Lancet. Пізніше журналісти провели розслідування і з’ясували, що медики помилилися не випадково – він свідомо сфабрикував результати дослідження, щоб наживитися. Річ у тім, що раніше він запатентував експрес-тест на виявлення в організмі слідів вірусу кору, який мав би стати джерелом його прибутку в 28 млн євро. Стаття британського медика призвела до спалаху кору у Великій Британії, коли в листопаді 2008 року на кір захворіло стільки ж людей, як протягом всього 1996-го».
2. Перевірка текстів проходить наступні етапи:спершу визначають– це першоджерело чи репост. Наступний крок – визначають автора тексту. Потім – правдивість ресурсу, на якому було опубліковано текст. Завершальний крок – перевірити дату події, заяви, про яку йдеться в тексті.
«2016-го року Пакистан почав погрожувати Ізраїлю ядерною зброєю у відповідь на фейкову новину, – наводить приклад спікер вебінару. – Міністр оборони Пакистану Хаваджа Асіф написав у Твіттері, що Ізраїль, погрожуючи Ісламабаду ядерною зброєю, забуває, що Пакистан – теж ядерна держава. При цьому Асіф послався на Твіттер, де було написано, що Міністр оборони Ізраїлю заявив – якщо Пакистан під будь-яким приводом відправить війська до Сирії, ми знищимо його ядерним ударом».
Ця інформація виявилась відвертим фейком, який, перед тим, як зробити публічну заяву, «забули» перевірити. Згодом з’ясувалося, що представники міністерства оборони Ізраїлю та інших відомств нічого такого не говорили. Більш того, у повідомленні були переплутані декілька посад, а Моша Яалон, який подавався як міністр оборони, на той час був уже колишнім.
3. Перевірка зображень передбачає:
- Встановлення автора/першоджерела зображення.
- Підтвердження місця, дати й приблизного часу, коли зображення було створене.
- Пошук відповідей на запитання «хто вони – ті, хто зображені?», «де вони знаходяться», «чому вони там?» тощо.
- Підтвердження, що зображення є саме тим, що позначене/запропоноване до розгляду.
- Отримання дозволу автора/першоджерела на використання зображення.
4. Перевірка відео зобов’язує:
- З’ясувати його походження та визначити джерело,
- Визначити місце зображеного на відео.
- Подбати про верифікацію дати.
За словами експертів, існує навіть поняття фінальної перевірки, у ході якої слід проаналізувати чи має, наприклад, відео сенс, надаючи той контекст, в якому воно зняте? Чи нічого не турбує журналістський інстинкт? Чи всі деталі вкладаються в загальну картину тощо.
Фактчекінг та професійні стандарти журналістики
Експерти наполягають: якісний текст передбачає баланс думок, є оперативним і містить в собі тільки точні дані.
«Кожен факт, що подається у матеріалі, повинен мати ідентифіковане джерело інформації, – пояснює Гліб Головченко. – Ненадійними джерелами інформації є не верифіковані акаунти в соціальних мережах або ж джерела, які себе скомпрометували. Також джерело може бути анонімне, якщо це суспільно важливий факт, а оприлюднення джерела може загрожувати його життю, здоров’ю чи професійній діяльності».
Ненадійність джерела інформації може призвести до поширення неточної та маніпулятивної інформації.
Дії, які призводять до неточності
Відповідно до класифікації Мітчела Стівенса, існують п’ять видів дій журналістів, які призводять до неточності:
Вигадка – коли легше припустити, ніж перевірити. І коли легше трохи перебільшити, щоб надати події більшого значення.
Самовпевненість. Коли журналіст повідомляє про подію, не перевіривши інформацію, а довірившись своїм почуттям.
Недбалість. Коли журналіст не перевіряє свої записи, не звіряє, чи правильно записав імена, прізвища, цифри тощо.
Довірливість.Репортери не повинні ставити свою репутацію в залежність від чиєїсь компетенції. Навіть якщо людина – публічна особа чи назвала себе експертом, це не означає, що вона повідомила правду, назвала достовірні факти. Деякі люди намагаються навмисне когось полити брудом, деякі просто помиляються.
Непорозуміння. Невеликі розбіжності в значенні можуть мати серйозні наслідки. Якщо людину підозрюють у скоєнні злочину, неправильно говорити, що звинувачують. Точність має бути основною метою.
Фактчекінг та професійні стандарти, як рятівний круг для журналістики
Згідно з результатами соціологічного опитування USAID-Internews «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа у 2019 році» (дослідження проводилося протягом червня-липня 2019 року, представники InMind опитали 4056 респондентів, похибка вибірки не перевищує 2, 5%), близько 80% глядачів та читачів говорять, що обізнані про замовні матеріали в медіа більш відомі як «джинса».
За словами Гліба Головченка, результати показали, що лише 11% респондентів змогли правильно визначити різницю між справжньою та неправдивою інформацією серед трьох поданих новин, тоді як у середньому 10% не змогли навіть спробувати відповісти.
Такий низький показник (11%) свідчить про недостатній рівень медіаосвіти. «Що більше ми будемо знайомити наших читачів й глядачів медіаосвітою, то краще вони розумітимуть якісний продукт, зокрема, який має бути частиною довіри до ЗМІ», – говорить спікер.
Соціологічна група «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) 2018-го року провела опитування в Україні, запитавши у респондентів, де їм найчастіше трапляється неправдива чи спотворена інформація. Результати такі:
-44% – в новинах загальноукраїнських телеканалів;
-15% – в Інтернеті;
-14% – в соцмережах.
«Наше завдання – працювати над довірою до ЗМІ, це дуже важливо, особливо на рівні регіональних медіа, – наголошують експерти. –Тому що регіональні медіа – це наші з вами колеги, які щодня зустрічають свого читача, глядача отак безпосередньо, щоразу виходячи на вулицю. Перевірка правдивості інформації – це вплив на аудиторію. Аудиторія впливає на рейтинг, а рейтинг – на надходження від реклами та від продажу накладів видання. Тобто, достовірність інформації – це те, що ми можемо сьогодні продавати нашим читачам-глядачам-слухачам. Для цього важливо займатися фактчекінгом».
Про робочі нюанси в умовах карантину
Як працювати в умовах пандемії та чи можуть особи, і які є джерелами публічної інформації, її не надавати? Окремо на цю тему у рамках вебінару проконсультував юрист, секретар НСЖУ Валерій Макеєв:
«В Україні немає надзвичайного стану – тому будь-яких обмежень щодо отримання публічної інформації бути не може. У нас є статус карантину. Відповідно до Постанови від 11 березня 2019 року, яка змінювалась уже декілька разів, ми перебуваємо в цих карантинних межах, і в багатьох випадках, наприклад, в судовій системі, всі процесуальні строки відтерміновані. У певних регіонах введена надзвичайна ситуація, але чи обмежує вона доступ до публічної інформації? Ні, не обмежує. Але певні моменти є. Наприклад, в певних органах місцевого самоврядування обмежують доступ
журналістів до проведення таких засідань. Йдеться не лише про висвітлення сесій міськради, органів місцевого самоврядування. Зараз багато нарікань на те, що чимало інформації «заморозили». Що робити в таких випадках? Подавати запити про публічну інформацію, спонукати державні органи, попри те, що вони діють в режимі карантину, все-таки надавати ту інформацію, яку вам потрібно. Відповідно до закону, жодного обмеження в отриманні публічної інформації в стані карантину немає, тому потрібно її отримувати належним чином. Коли даєте запити, просто сидячи за комп’ютером, ви маєте право не ставити письмовий підпис, там не потрібен навіть цифровий підпис. Але зазначаєте, що хочете отримати відповідь виключно в електронній формі на цю адресу».
Корисні посилання
https://www.cia.gov/library/publications/the-word-factbook/
https://verificationhandbook.com/book_ua/
15 ресурсів для перевірки інформації від MediaLab
Перевірка джерела
1.Who is – https://wwwwhois.com/
Цей сервіс дає можливість визначитися з доменом і сайтом. Журналісти можуть використовувати цей ресурс, щоб дізнатися, коли і хто зареєстрував цей домен.
2. DNS History – https://completedns.com/
За допомогою цього ресурсу можна перевірити ресурс на хронологічний порядок і згадку. Тому що вік ресурсів допомагає визначитися: чи варто зважати на розміщену там інформацію, чи це сайт одноденка, який просто створений для поширення якоїсь невигідної чи вигідної інформації .
3. Wayback Mashine – https://archive.org/web/
Це хороший ресурс – інтернет-архів 385 млрд вебсторінок. Дуже цікаво подивитися, як в машині часу, що відбувалося в той чи інший момент.
4. EXIF data – https://exifdata.com/
Цей ресурс дає можливість працювати по даних фотоапарата.
5. Розширення RevEye Chrome extension
Ресурс спрощує пошук фото, бо робить це в різних системах: один клік, і можна побачити світлини по всьому світу.
6. YouTube Data Viewer – https://citizenevidence.amnestyusa.org/
7. In Vid – https://www.invid-project.eu/
8.Онлайн-сервіс Watch Frame by Frame – https://www.watchframebyframe.com/
9. Snopes.com – https://www.snopes.com/
Тут можемо переглянути новини англійською мовою.
10. Factcheck.org – https://www/factcheck.org/
Тут на правдивість перевіряють англомовні новини.
11. Google Fact Check Explorer – https://toolbox.googl.com/factcheck/explorer
Це україномовний ресурс.
12. Google Maps
Це карти і локації.
13. Google Street View
14. https://www.mapchcking,com/
Цей ресурс дає можливість порахувати людей на квадратний метр.
15. Suncals
Цей ресурс дає можливість перевірити, чи правильно на відео вказано місце фільмування.
Цикл вебінарів «Організація роботи місцевих медіа в умовах пандемії COVID-19» – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки проєкту «Права людини для України», який впроваджується ПРООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії.
