Із серйозною проблемою зіткнулися українські фотокореспонденти з початком війни: їхнє обладнання, часто придбане ще до 2014-го року, наразі не відповідає вимогам сучасної журналістики
Торік Національна спілка журналістів України спільно з Міністерством закордонних справ Німеччини у партнерстві з Академією української преси передала камери «Canon R10» незалежним фотожурналістам, які продовжують працювати «у полях», але не мали можливості придбати професійне технічне спорядження. Інформаційна служба НСЖУ поспілкувалася з колегами про те, як нині використовується надана техніка, а також про резонансні світлин, зроблені на нові камери.
«Отримання фотокамери від НСЖУ та її партнерів покращило обробку та процес оперативної передачі знімків редакторам»
Фотожурналіст агентства цифрової фотографії SOPA Images Олександр Гусєв звернувся до НСЖУ торік. Техніка в Олександра була застарілою: знімала ще початок Майдану. Тож, аби продовжувати робити якісні знімки, він мусив оновити фотоапарат. Щоправда, ресурсу на це не мав, тож із вдячністю отримав нову техніку. На неї вдалося зафіксувати чимало резонансних подій, каже журналіст.
Так, одну зі світлин він зробив 24 серпня 2023 року на День Незалежності України. Дівчинка, що біжить з прапором України на фоні знищеної російської військової техніки під час виставки на Хрещатику.
– Це було один із рядових фото того дня, але особисто для мене воно дає надію, що український народ, Україна та її майбутнє обов’язково переможе окупанта, – розповідає медійник.
– А цей знімок зробив, коли розбирали завали після влучання уламків збитого дрону-камікадзе «Шахед». Тоді, 22 грудня 2023 року, працівники комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» вели висотні роботи на даху 25-поверхівки: несприятлива погода та ще й повітряна тривога змушували працювати на виснаження, – також згадує Олександр.
Він також згадує світлину, зроблену 2 січня цього року: рятувальники ДСНС з кисневими балонами готуються до підйому у ще охоплену полум’ям (від влучання російської ракети) будівлю.
– Ці липневі моменти про різне: воїна-ветерана, котрий схилився на коліно під час прощання з командиром батальйону ОУН Миколою Коханівським на псевдо «Буревій», Сергія Жадана під час виступу на музичному фестивалі Atlas United 2024, на якому вдалося зібрати більше 100 мільйонів гривень на дрони для ЗСУ, – згадує медійник. – Також бачимо знесиленого рятувальника ДСНС під будівлею київської дитячої лікарні “Охматдит”, у яку влучила російська ракета, інших фахівців та Національну гвардію, які розбирали завали зруйнованої п’ятиповерхівки, пошкодженої від російської ракетної атаки та лікаря, який виносить на руках хворого хлопчика з “Охматдиту”.
За словами журналіста, світлину з лікарем біля “Охматдиту” йому надсилали знайомі й колеги з різноманітних міжнародних видань: вона зібрала десятки тисяч переглядів на сайтах та чимало репостів у соцмережах.
– Це стало черговим доказом російської агресії проти України, її цивільного населення і, що найгірше, беззахисних дітей в лікарні, які і без того переносили щоденні страждання хіміотерапій, борючись з онкологічними зокрема, хворобами. Це черговий меседж світу, що Україна продовжує боротися проти агресора, якому не важливі людські життя і що ми, як і раніше, потребуємо великої допомоги. Пізніше з матеріалу Української правди мені вдалося дізнатися, що автори знайшли героя мого знімку – лікаря-токсиколога Віталія Іця, – ділиться фотожурналіст.
Підсумовуючи, Олександр Гусєв розповідає, що й надалі доноситиме світові проблематику, переживання і трагедію українців у цій жорстокій війні, що розвʼязала росія.
«Камера від НСЖУ – абсолютно сучасна та може робити якісні знімки»
Про це розповідає відомий репортажний фотограф Ян Доброносов – один із авторів міжнародної фотовиставки НСЖУ «Україна: журналісти в зонах бойових дій», яку команда Спілки презентувала в Парижі, Брюсселі та Вільнюсі.
– Насправді для мене особисто надана камера зіграла дуже важливу роль, за що безмежно вдячний НСЖУ та її партнерам, – каже колега. Наразі Ян Доброносов висвітлює усі події в Україні, зокрема те, що відбувається на лінії фронту.
– Робота фотожурналіста в Україні є дуже динамічною. Кожен день потрібно бути активним, слідкувати за новинами та намагатись випередити колег. Однак мені це дуже подобається та я люблю свою працю, – розповідає він й ділиться кількома знімками, котрі зробив на отриману техніку.
Прощання на вокзалі. Фото: Я. Доброносов 
Колишній головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. Фото: Я. Доброносов
«Canon R10» від НСЖУ стала моєю першою бездзеркальною камерою»
Микола Тимченко є фотокореспондентом онлайн-видань «Рубрика» та «Східний варіант», який часто виїжджає у відрядження на прифронтові території. За його словами, нова камера є набагато швидшою за попередню: робить різкі кадри й сама шукає точку автофокусу. Через спеціальний перехідник журналіст має можливість користуватися всіма своїми об’єктивами.
– В основному я фотографую, інколи пишу тексти. Кожен мій день – це нові місця та люди. Звичайно, доводиться фіксувати багато трагічних подій: горя, яке приносить росія на нашу землю, – додає колега.
На першій світлині, про яку розповідає Микола Тимченко, — командний пункт 251-го батальйону 241-ої бригади ТрО у Часовому Яру на Донеччині. Капелан Максим Стрихар проводить обряд освячення пасок 16 квітня 2023 року. У цей час не припиняється оборона Бахмуту, а поруч за численними моніторами командування батальйону управляє боєм.
– Стабілізаційний пункт поруч з Костянтинівкою також зафіксував у квітні торік. Медики стабілізують пораненого в груди. На щастя, поранення не важке, пробита легеня, тож бійця швидко стабілізують та відправляють на подальше лікування до шпиталю. На передньому плані ліворуч – Вадим Холоденко, керівник стабпункту (до повномасштабного вторгнення він був лікарем швидкої допомоги в Києві).
Наступна зроблена 10 березня 2023 року – у день прощання із загиблими під Бахмутом батьком та сином Олегом і Микитою Хомюками.
– Батько Олег із позивним «Хома» та його син Микита з позивним «Турист» з перших днів повномасштабної війни пішли боронити свою землю до складу Сил територіальної оборони ЗСУ. Батько з сином разом захищали Україну у складі нашого 206-го батальйону і разом геройськи загинули на бойових позиціях, – коментує фотокореспондент.
Ракетний удару по Умані росіяни завдали 28 квітня 2023-го. Микола Тимченко описує, як знімав розбір завалів: – Того дня, о 4:20 ранку, дві російські ракети Х-101 влучили в житловий 9-поверховий будинок, внаслідок чого загинуло 23 особи, включно з шістьма дітьми…
Торік у червні пам’ятаємо про ще одне велике горе – підрив росіянами Каховської ГЕС, унаслідок якого затопило велику кількість населених пунктів Херсонщини.
– Одне з них – село Садове. На той момент його щойно деокупували, й там була досі відсутня електрика. Було дуже важко дістатися: їхали польовими дорогами. На цій світлині – вулик та бджоли, які тримаються на даху своєї напівзатонулої домівки. Фото зробив із човна місцевих мешканців, – пригадує медійник.
«Ось тоді камера від НСЖУ, як то кажуть, прямо лягла в руку. Я почала її брати з собою для запису відео»
На отриману техніку колеги фіксували не лише світлини. Так, пресофіцерка 93–ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Ірина Рибакова розповіла, як знімала унікальні відеорепортажі про збиття літака з вікна багатоповерхівки, евакуацію й роботу медиків під обстрілами та чимало історичних моментів того, як героїчна 93-я бригада тримала Бахмут на Донеччині.
– На той момент моєю камерою була легендарна репортажна дзеркальна повнокадрова Nikon D3, у якої, при всіх чеснотах, були нюанси в роботі. Вона дуже важка. Прямо дуже. Вона також занадто голосно працювала і найголовніше – зовсім не знімала відео, – пригадує медійниця.
Тоді, у березні 2023 року, її бригада воювала в Бахмуті. Відбувалися історичні події, боєзіткнення, місто горіло, і «тільки фотографувати, без зйомки відео, під час таких важких заїздів було б просто гріхом»…
– І ось отримана від НСЖУ камера в той момент, як то кажуть, прямо «лягла в руку». Я почала її брати з собою для запису відео. Вона знімає досить стабільно, є легкою, дуже добре фокусує (точку фокусу можна навести прямо натискаючи на картинку на дисплеї), не перегрівається і довго тримає заряд. Відео можна знімати як у Full HD, так і 4К. Я почепила на неї зовнішній мікрофон «Роде» для кращого звуку і почала весь час брати із собою, – розповідає Ірина Рибакова.
Перша зйомка на камеру – про стабілізаційний пункт та евакуацію з Бахмута. Пресофіцерка зафіксувала поранених, а потім поїхала з евакогрупою Часів Яр. Туди поранених з Бахмута привозили на бронетранспортері й перевантажували у швидку. Під час того виїзду медики витягли з нього й закритий целофановий мішок – це був український загиблий боєць…
– На медиків покладається не тільки задача врятувати пораненого, а й вивозити полеглих воїнів. І, на жаль, на той раз це була зйомка не про порятунок, а про смерть, – каже пані Ірина.
У березні в Бахмуті підірвали останній міст, по якому знімальна група змогла заїжджати в місто на легковому транспорті через селище Хромове, і заїзд туди максимально ускладнився. Логістика зйомок була заплутана: завозити туди могли одні підрозділи, роботу всередині організовувати другі, переховували у підвалі від обстрілів треті, а вивозили четверті. Іноді для того, щоб познімати, заїжджали в ніч і чекати до ранку. І тим цінніші були кадри, зняті у місті, зазначає журналістка.
– Приміром, на цю камеру (у комплекті із GoPro та наданого відео з дрона) зняли шикарний репортаж про збиття літака з вікна багатоповерхівки. На неї зняла процес надання медичної допомоги прямо на землі у дворі 5-поверхівки у кількасот метрах від лінії зіткнення, роботу мінометників неподалік біля підʼїздів, а також мій останній репортаж з міста 26-го квітня – з околиць, коли бригада відійшла, – пояснює Ірина Рибакова.
За її словами, це був важкий, але плідний період. Пресофіцерка приїздила і віддавала гігабайти «сирих зйомок» колегам, а потім сідала за монтаж і викладала все на YouTube-канал 93-ї бригади. Завдяки оперативним і живим відео канал вдалося «розкачати» майже до сотні тисяч підписників, що значно посилило інформаційну присутність у мережі наших захисників.
«Камера від НСЖУ створила більше трьох терабайтів світлин за півтора року»
На неї фотожурналіст Павло Багмут відзняв безліч матеріалу для інформаційного агентства «Укрінформ» та Національного олімпійського комітету України. До отримання техніки репортажист не мав на що знімати: стара камера медійника перебувала в ремонті після відрядження в Бахмут, через що пан Павло був вимушений піти у тривалу відпустку за свій рахунок. Зважаючи на низькі зарплати журналістів, кошти на оновлення апаратури не мав, тому новий професійний фотоапарат став у пригоді.
– Зараз це моя улюблена повсякденна камера. Вона легка, тому з нею зручно працювати у бронежилеті та контролювати однією рукою.Це актуально особливо, коли у техніку приходиться «заскакувати». Щиро дякую Спілці журналістів та всім її партнерам, завдяки яким камера опинилась в моїх руках! – підкреслює журналіст.
З 2023 року техніка «побувала» в різних містах України та світу, розповідає колега. Вона фіксувала наслідки російської агресії, життя людей, «офіціози» і спортивні досягнення українських спортсменів, зокрема з Європейських ігор 2023 року у Польщі та німецькому Дюссельдорфі під час матчу української збірної у рамках Чемпіонату Європи-2024.
Фотожурналіст поділився одними з найкращих світлин, які зробив на отриману техніку. Серед них – зруйнований російською армією будинок в Ізюмі на Харківщині у березні 2022 року, у підвальному приміщенні якого загинуло більше 50 людей (усі вони переховувалися під час атаки з повітря та артобстрілу одночасно). Вцілілі мешканці облаштували місце, де нині поминають загиблих сусідів та родичів.
«Мені дуже пощастило отримати цю технічну підтримку»
Камера від НСЖУ та її партнерів стала «незамінним інструментом документування російсько-української війни» для журналістки-фрілансерки німецького видання «Die Tageszeitung» Анастасії Магазової.
– На неї вдалося задокументувати дуже важливі миті цієї варварської війни росії проти України. Вона допомогла мені як під час відряджень у зони бойових дій, так і поза межами нашої держави, – коментує пані Анастасія.
Найважливішими для журналістки є фото, зроблені у знищених російськими загарбниками містах (Ізюмі, Богородичному, Оріхові тощо). Багатьох місць на світлинах нині фактично не існує.
– Одна з найголовніших журналістських місій сьогодні – документувати кожний злочин росіян в Україні. Не тільки щоб тут і зараз показувати ці жахіття цілому світу, але й долучити ці свідчення згодом до справ військового трибуналу над злочинцями, проведення якого неодмінно рано чи пізно відбудеться, – наголошує фотожурналістка.
«Камера від Спілки часто виручає в “польових умовах”»
Про це розповідає воєнний фотокореспондент Євген Завгородній, який документує події з фронту й регулярно виїжджає у відрядження на прифронтові території.
– До цього у мене була тільки орендована камера, тому отримана техніка дуже допомогла. Вона легка і достатньо зручна: зараз (як друга камера) дуже рятує під час відповідальних зйомок, – розповідає журналіст.
Нова техніка одразу «пішла в роботу» і спонукала до нових проєктів, додає фотокореспондент. Першу зйомку нею Євген Завгородній здійснив на Донеччині: фіксуючи підготовку до контрнаступу 24-ої окремої механізованої бригади. А згодом – безпосередньо на «нульових» позиціях.
За словами фотожурналістів, завдяки сучасній техніці, отриманій від НСЖУ та її партнерів, вони змогли якісніше та оперативніше висвітлювати події, створюючи важливі візуальні матеріали насамперед – з фронту та місць атак агресора. Ці фото та відео не лише інформують суспільство, але й стають цінними документальними свідченнями нашого часу. Робота журналістів в умовах війни залишається складною та ризикованою, але нове обладнання значно полегшило їхні професійні завдання.
Журналісти важливі!
Валерія Мусхаріна, інформаційна служба НСЖУ
