Визволити тих, хто знаходиться у російському полоні, дізнатися, яка доля зниклих безвісти й повернути усіх їх додому – для цього всі повинні докласти зусиль: і держава, й інституції, які опікуються цим питанням, і міжнародні організації, і, власне, самі рідні полонених і зниклих, а вони роблять усе, що в їхніх силах, тримаються і підтримують один одного. Понад 400 рідних полонених та зниклих безвісти зібралися у Міжнародний день зниклих безвісти, у столичному виставковому центрі «Український дім» на презентації фотовиставки «Об’єднані серця сімей зниклих безвісти та полонених». Подію організувала Національна спілка журналістів України спільно з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ), аби вкотре нагадати про тих українців, які наразі перебувають у російському увʼязненні.
Міжнародний день насильницьких зникнень є також нагадуванням світовій спільноті про необхідність боротьби із цим злочином, підтримки постраждалих родин та забезпечення права на правду, справедливість і відшкодування.
Журналісти не обмежуються лише корпоративною солідарністю
Нікого з учасників заходу не залишили байдужими емоційні і тривожні світлини фотовиставки, реалізованої за підтримки Міжнародної комісії зниклих безвісти у межах проєкту «Об’єднані серця сімей, зниклих безвісти та полонених». Під час презентації на локації фотовиставки було встановлено банер із логотипом цього проєкту, і всі бажаючі писали і прикріплювали до нього короткі побажання, слова підтримки для рідних.
–Ми вже уявляємо, як ми ці побажання будемо передавати їм, коли зустрінемо їх на рідній землі. Ми обов’язково це збережемо і це стане реліквіями. 50 тисяч українців – з ними ми втратили зв’язок із початку російсько-української війни, починаючи з 2014 року. Тож під час заходу ми мали на меті привернути увагу до зникнень українців, підтримати їхніх рідних, які продовжують шукати своїх близьких, вислухати прагнення, потреби, надії їхніх рідних. Також ми підкреслюємо важливість солідарності із журналістами, які теж є серед тих військових і цивільних, з ким ми втратили зв’язок від початку широкомасштабного вторгнення, а також від початку російської гібридної війни в Україні від початку 2014 року. НСЖУ підкреслює роль наших колег, які, ризикуючи життям, висвітлювали і висвітлюють правду, або захищають свою країну, – зауважила перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Наразі невідома точна кількість тих, хто насильницьки зник під час війни. Тому цінне кожне ім’я, кожна історія, адже за нею – сподівання на повернення. Серед зниклих безвісти — щонайменше четверо журналістів, які вступили до лав Сил оборони України. Це Володимир Чеповий, Олександр Савоченко, Олександр Петраковський і Тарас Борисюк. Але є й інші – цивільні журналісти, чия доля залишається невідомою на окупованих територіях. Серед них – ветеран журналістики з Мелітополя Ірина Левченко та її чоловік Олександр, а також Жанна Кисельова з Каховки.
–Зникнення журналістів має серйозний вплив на свободу преси та доступ до інформації в зоні конфлікту. Це також створює атмосферу страху серед працівників медіа, які висвітлюють події війни. Міжнародне співтовариство вимагає від Росії надати інформацію про долю зниклих. Нам, як журналістам, болять долі родин колег, які втратили зв’язок як із цивільними медійниками, так із нашими героями, які були мобілізовані до лав оборони. Водночас ми не обмежуємося лише корпоративною солідарністю, бо тема безвісти зниклих – це тема загальноукраїнська, і вона стосується кожного. Під час презентації фотовиставки як мистецького проєкту, ми акцентуємо увагу на журналістах, які зникли у боротьбі за правду, і такожми бажаємо кожній родині привітати на свободі своїх захисників, своїх героїв. Ми об’єднані серцями, але ми об’єднані й надією, що настане день, коли кожен з нас привітає на свободі своїх рідних, близьких, – підкреслив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
У відкритті фотовиставки взяли участь представники українських органів і інституцій, які займаються темою зниклих безвісти, темою насильницьких зникнень, військовополонених.
НСЖУ висловлює вдячність Міжнародній комісії зниклих безвісти, а також уряду Норвегії за підтримку цього важливого проєкту, і важливо, що зі словами підтримки до учасників заходу завернулася координаторка Міжнародної комісії зниклих безвісти Альма Масіч.
– Це велика честь для Міжнародної комісії зниклих безвісти НКЗБ – бути частиною цього важливого проєкту, який є внеском у справу загальної обізнаності щодо дуже болючої і складної проблеми зниклих безвісти та полонених у результаті російської агресії в Україні. Це проблема надзвичайної важливості для всього суспільства, адже, надаючи відповідь членам родин щодо доль їхніх близьких, ми допомагаємо об’єднати громадян на основі солідарності, побудувати культуру пам’яті, що є важливим для нашої історії і уроком для майбутніх поколінь. Тому важливо включати всі сегменти суспільства у підвищення обізнаності щодо цієї проблеми. Через мистецтво, культуру, медіа, спорт, адвокаційні заходи, співпрацю і побудову діалогу з урядовими інституціями, які відповідальні за пошук і відновлення правди щодо доль кожного полоненого, зниклого безвісти або викраденого чоловіка, жінки чи дитини у Україні, Міжнародна комісія зниклих безвісти продовжить підтримувати всіх, хто включений у процес пошуку зниклих безвісти, співпрацюючи з урядовими інституціями, підтримуючи активності організації громадянського суспільства та, зокрема, асоціації сімей, таким чином, щоб усі родини зниклих і полонених отримали інформацію щодо своїх рідних, – зазначила Альма Масіч.
На фотовиставці представлено 20 знімків, які ілюструють життя військових і цивільних, які перебувають у полоні чи зникли безвісти. Герої 11світлин – журналісти. Автор світлин – фотохудожник Євген Зінченко – з березня 2022 року знімаю життя країни, охопленої великою війною.
–У кожній зі своїх робіт я намагався передати боротьбу українського народу проти ворога. У фокусі уваги у переважній частині представлених на виставці робіт – це полонені журналісти. Я вважаю, що вони мають бути звільнені, дуже прошу нашу владу, міжнародне суспільство звернути увагу на кількість людей, які зникли, на кількість полонених. Ці люди мають бути вдома, зі своїми родинами. Я розумію, що робота йде, але цього замало. Дякую НСЖУ, що ви також мистецькими засобами привертаєте увагу до важливої проблеми звільнення полонених, – підкреслив Євген Зінченко.
Світ має консолідуватися заради звільнень полонених
Посилення механізмів звільнення полонених та зниклих безвісти журналістів, а також інших цивільних – одне з тих важливих аспектів, над яким активно працює парламент. На цьому наголосив голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин. За його словами, Верховна Рада планує звернутися до ООН із пропозицією вдосконалити міжнародне право для створення ефективніших механізмів тиску на росію щодо звільнення цивільних. Бо величезна проблема полягає в тому, що світ не використовує всі механізми.
–Я щиро дякую вам за стійкість, за те, що не дозволяєте забути ваших рідних, – зауважив Ярослав Юрчишин, звертаючись до рідних полонених та зниклих безвісти. – І, звісно, тут цілком резонно звучать зауваження в бік української влади. Нам треба тиснути на росію й вимагати звільнення наших людей на всіх майданчиках. Дуже важливою є також консолідація всього світу заради цих звільнень. Росія нівелює всі договори, міжнародне право, бо насправді військові мали б обмінюватися максимально швидко. Цивільні взагалі б не мали бути в полоні. Ми зараз говоримо про тисячі цивільних, про те, що понад 32 журналісти, які не брали зброю до рук, зараз ув’язнені, хоча не мало б цього бути.
Також Ярослав Юрчишин нагадав, що Україна недавно ратифікувала Римський статут, заради посилення ефективності роботи у цьому напрямку.
Актуальність таких заходів, за словами представника секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Владислава Кулика, ще й тому, що це – нагода вкотре наголосити як в Україні, та і донести до наших міжнародних партнерів, що звільнення всіх наших бранців – як військовополонених, так і цивільних, є однією з першочергових складових у зупиненні війни.
–Щодня до нашого офісу надходять численні звернення, у яких ідеться про тортури, які застосовуються до наших громадян, про те нелюдське ставлення, про те, що рф не допускає до них міжнародних партнерів, міжнародний Червоний хрест. Але, на жаль, на території російської федерації та республіки Білорусь МЧХ не вживає тих необхідних дій, які повинен вживати. Також ми бачимо на практиці, що рф нівелює норми міжнародного гуманітарного права, які діяли і діють наразі. Тим часом ми працюємо над посиленням наших переговорних позицій, робимо все для повернення наших цивільних полонених. Як приклад – при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими утворена робоча група із захисту прав цивільних, яка опікується, зокрема, і цивільними журналістами, які були покарані і поміщені до місць несвободи за їхнє бажання донести до світової спільноти правду війни. Ми щодня повинні доносити до міжнародної спільноти, що наші цивільні і військові повинні бути вдома.
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олександр Щербань розповів, що Координаційний штаб вживає всіх заходів для встановлення місця перебування зниклих осіб – це вивчення локацій, встановлення місця зникнення людей тощо. Також завдяки оперативній роботі вдається провести багато заходів, в результаті можна повідомити рідним, що їхній родич у полоні, а це – звістка, що людина жива, і є надія її повернути додому.
–Серце рветься у наших рідних, коли їхній близький зникає безвісти. Це страшні випробування для рідних, але треба робити все, щоб їх знайти і повернути додому. Я дуже вдячний вам, що при те горе, яке спіткало вашу родину, ви займаєте активну соціальну позицію. Завдяки нашим журналістам ми зірвали маску з ворога, ми побачили, що рашисти – це вбивці і ґвалтівники. Бажаю вам витримки, обов’язково бути разом, робити все для звільнення наших людей, і для нашої перемоги, – зауважив Олександр Щербань.
На сьогодні МВС має відомості про понад 6 тисяч осіб, які вважаються зниклими безвісти, і постійно триває пошук наших зниклих співвітчизників. За кожною цифрою – людська доля, людське життя.
МВС прагне забезпечити дотримання всіх норм профільного закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», і представник уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України Дмитро Багатюк подякував міжнародним, правозахисним, громадським та іншим організаціям, які долучаються до процесів підтримки родин полонених і зниклих безвісти.
–Ця фотовиставка дає змогу не лише продемонструвати всі жахіття війни, а й є закликом і до наших міжнародних партнерів, і до всіх органів державної влади, щоб вживали максимум зусиль для повернення наших співвітчизників додому. Тож і надалі будемо спільно вживати заходів щодо пошуку наших зниклих і до повернення з полону наших рідних, – підкреслив Дмитро Багатюк.
Підтримка надає сил у російській неволі
Кілька років суспільство, і журналістська спільнота зокрема, боролися за визволення громадянського журналіста, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишнього політв’язня, лауреата правозахисної премії «Історія несправедливості» Нарімана Джеляла. Його звільнення – приклад важливості об’єднання зусиль у боротьбі за повернення кожного із російської неволі. Пан Джелялов на волі вже два місяці, і завдячує всім, хто доклав зусиль для цього – нашій державі, Президенту України, журналістам-правозахисникам, небайдужих людям, які на різних акціях вимагали його звільнення.
– Найбільша подяка – моїй дружині, як майже три роки, не зупиняючись, вимагала, хвилювалася за мене, і в той же час виховувала чотирьох наших дітей. Росія – брехливий підступний ворог, який почав викрадати наших людей, ще з 2014 року. Так, 24 травня 2016 року в Криму був викрадений – і тому є відеодокази – мій близький друг Ервін Ібрагімов, і ми досі не знаємо, чи живий він. Але віримо, що настане день, коли його рідні зможуть обійняти його, і всі ви зможете обійняти своїх близьких. Ось такі зібрання, нагадування, підтримка один одного в цій біді – це велика справа. Повірте, коли в російській неволі якимись неймовірними шляхами отримуєш інформацію, що на волі збираються люди, згадують тебе – це надає великих внутрішніх сил триматися. На фотовиставці я бачу портрети моїх друзів – Ірини Данілович, яка зараз у Ставропольському краї в колонії, Асана Ахтемова, який проходив зі мною по одній сфабрикованій справі, і зараз у Володимирській в’язниці… Але я хоча б знаю, де вони. Найбільша біда, коли рідні навіть не знають, де їхній син чи донька. Я бажаю всім вам витримки, і не опускайте руки, будь ласка, – закликав Наріман Джелял.
Одна з тих, хто чекає – Олена Цигіпа, дружина журналіста, письменника, громадського діяча із Нової Каховки Сергія Цигіпи, несправедливо засудженого росією до 13 років колонії суворого режиму за сфабрикованою справою. Олена не лише сама докладає всіх зусиль для повернення чоловіка додому, а й об’єднала навколо себе багато таких же родин полонених, аби спільно займатися визволенням своїх близьких.
–У полон Сергій потрапив як журналіст. У нього не було зброї для боротьби з ворогом, але у нього була інша зброя – слово правди. Маючи досвід журналіста, письменника, він сказав, що це гібридна війна і він буде боротися інформаційно, боротися словом за свободу України. На сторінках у Фейсбуці, на різних каналах Сергій розповідав, що коїться у окупованій Новій Каховці. Я його чекатиму з російської тюрми і боротимуся, поки він не повернеться додому. Я вірю, що ми спільними зусиллями повернемо наших батьків, чоловіків, синів, братів, сестер.
НСЖУ може стати майданчиком для діалогу
Представниця об’єднання родин захисників тероборони міст України Ніна Ковалик розповіла, що її брат, мобілізований до лав 109-ї окремої бригади Тероборони у перші дні війни, зник безвісти у Маріуполі, ймовірно, у кінці березня 2022-го. Наразі вона щодня чекає хоча б якоїсь звістки про нього. Чимало оборонців українських міст опинились у російському полоні. Ще більше зникло безвісти.
– Сьогоднішня подія покликана нагадати Україні і світові, що кожен захисник – чи той, хто загинув, боронячи Україну, чи зниклий безвісти, або той, хто зараз перебуває у російському полоні – не забутий. Кожен з нас сповнений віри, що всі зниклі обов’язково знайдуться і повернуться додому живими. Як би важко нам не було, не маємо права зневірятися, – підкреслила Ніна Ковалик.
Вона розповіла також, що родинам захисників, вкрай важлива психологічна підтримка, і вони її одержують. Пані Ніні допомагають БФ «Врятоване майбутнє» і ГО психологів «Атлант», які турботливо та обережно виводять з депресивного стану.
Окрім психологічної, для таких родин дуже важлива і соціальна підтримка. Заступниця міністра соціальної політики України Уляна Токарєва розповіла, що нині діє низка програм для родин військових, для родин тих, чиї рідні у полоні або зникли безвісти. Нині розроблено законопроект №11122, яким планується зарахувати до пенсійного стажу той період, коли людина знаходилася в російському полоні. Заступниця міністра закликала народних депутатів підтримати цей законопроект.
–Для мене, як для заступниці міністра соціальної політики, маріупольчанки, дружини військовослужбовця, дуже важливо, щоб ви знали, що ви важливі для нас і ми готові робити все, щоб підтримати вас у цю скрутну хвилину. Багато з вас тримає буклет в руках – дякую НСЖУ за те, що надрукували їх, допомогли нам зробити цю інформацію доступнішою – тут описані всі програми, на які ви можете розраховувати і які фінансуються державою. Це психологічна підтримка у наших центрах соціальних служб, у новостворених центрах життєстійкості, соціальні стипендії, санаторно-курортне лікування тощо. Ми хочемо бути для вас ще більш помічними, тому говоріть з нами про свої потреби, ми будемо пристосовувати наявні програми до ваших запитів, – зазначила Уляна Токарєва, звертаючись до рідних полонених.
НСЖУ на підтримку такого діалогу готові організувати майданчики із залученням як рідних полонених і зниклих безвісти, так і журналістської спільноти, аби зробити спілкування результативним і корисним.
17 жовтня буде два роки з часу звільнення з полону правозахисниці, громадянської журналістки, директорки з комунікацій ГО СЕМА Україна, лауреатки національної правозахисної премії Людмили Гусейнової. Понад три роки вона провела у ворожих застінках. А після звільнення з полону опікується жінками, що пережили СНПК. І робить усе можливе, аби допомогти своїм посестрам, які досі знаходяться у полоні.
–Два місяці тому звільнили невелику кількість цивільних полонених, серед яких – моя подруга, моя посестра Олена Пех. Вона провела там шість років. Та ще залишились у неволі дівчата, котрих я особисто знаю, або почула про них під час полону. Це Олена Федорук, яка там – з 2017 року. Наталка Власова та Світлана Головань – в полоні з 2019 року. Там кілька сотень жінок, провина яких у тому, що вони не зрадили Україну.У тій неволі, у нелюдських умовах важко вижити. І треба говорити не лише про те, що треба повертати всіх наших співвітчизників з полону, а й про те, що треба вимагати до них людського ставлення, нормальних умов перебування. Знаєте, я зараз читаю книжку про німецькі табори, то єдина різниця з російськими – що тут немає газових камер… Це страшні умови, але наші справжні герої і героїні і в них виживають. У цей день хочу згадати тих, хто зник, починаючи з 2014 року. Так, з досі тимчасово окупованого Новоазовська у 2014 році зник і був закатований Василь Коваленко. Був закатований і зник безвісти мій друг Вадим Глобов. Як і інші хлопці, імен яких я не знаю, облич не бачила, але чула, як їх катували в тюрмі «Ізоляція». Коли буде звільнено Донеччину, ми дізнаємося багато страшних історій. Але я хочу сказати рідним тих, хто досі у полоні: все, що ви робите – все це правильно. Бо ж неймовірними шляхами інформація про акції підтримки доходить до них. Там іноді думаєш, що немає навіть сил прокидатися. Але думка про те, що мої рідні, мої друзі борються, чекають – вона надавала сили, і я не могла зрадити саме їх. Так само ваші рідні – вони вас не зрадять, вони повернуться. Бо ваша підтримка – це запорука того, що вони житимуть далі, – наголосила Людмила Гусейнова.
Під час заходу було багато різних активностей. Звучали щирі слова підтримки, емоційно підсилювали зустріч художні номери, які подарували і юні, й знамениті артисти, а головним було відчуття єдності, відчуття солідарності у боротьбі за спільну ідею, спільну справу. Тим часом уже поза межами Українського дому – на найбільшому екрані України – київського ТЦ «Гулівер» – транслювалося підготовлене НСЖУ відео з підтримки полонених і зниклих безвісти, як нагадування всім киянам і гостям міста про те, що потрібно всім об’єднатися у чеканні і діях.
–Я щиро дякую кожній родині. Нас підтримала вся Україна. Я дякую державним установам, підприємцям, дипломатам. А також нашій творчій команді, яка працювала не один день – ми малювали, співали, плакали. Найголовніше – я хочу щиро подякувати НСЖУ, тому що вони мене підтримали з цим проектом, яким ми показали, що ми є сила, яка може зробити багато. Якщо нас не чують в одному місці – ми з іншого скажемо, якщо ми не можемо зайти в одні двері – ми зайдемо в інші. Ми – українські жінки, ми сила, яка має перевернути світ, і повернути наших героїв, – зауважила керівник проєкту НСЖУ «Об’єднані серця родин, зниклих безвісти і полонених» Ірина Таранова.
Інформаційна служба НСЖУ
