З огляду на конфлікт між виданням “Заборона” і фактчекінговою платформою StopFake DW поговорила з Крістіаном-Жолтом Варґою з німецької міжнародної журналістської мережі n-ost, що спеціалізується на Східній Європі
DW: Українська журналістка Катерина Сергацкова потрапила під шквал погроз і образ після публікації на сайті “Заборона” розслідування про можливі зв’язки фактчекінгової платформи StopFake та праворадикалів. Зрештою вона змушена була виїхати з Києва та переховується з родиною у невідомому місці. Про що свідчить для Вас ця історія?
Крістіан-Жолт Варґа (Christian-Zsolt Varga): Ідеться про розслідування, до якого “Заборону” підштовхнуло видалення в соцмережі Facebook їхнього посту, в якому йшлося про неонацистів в Україні. Розслідування проводилося на основі відкритих джерел – постів у соцмережах та голосів експертів – та дійшло висновку, що деякі люди зі StopFake перебувають у дружніх стосунках із українськими неонацистами. Важливо зазначити, що “Заборона” не атакувала StopFake саму по собі, а натомість просто показала ці зв’язки та звернула увагу на те, що ця платформа з березня 2020 року є одним із двох офіційних партнерів Facebook із перевірки фактів. Тут, звісно, виникають питання. Адже якщо ти відіграєш таку важливу роль в Україні, де є багато фейкових новин, то дуже важливо зберігати незалежність та незаплямованість. Тому розслідування “Заборони” було абсолютно актуальним та обґрунтованим. І оприлюднені відео в соцмережах демонструють, що люди зі StopFake частково мали справу з неонацистами, зокрема, й на рівні особистих стосунків.
Чому StopFake, на Вашу думку, є такою показовою і важливою платформою в Україні?
StopFake – це дуже важлива інституція, яка вплинула на формування самого поняття фейкових новин (fake news). Під час гарячої фази війни на Донбасі, Майдану та з огляду на пропаганду Кремля ця платформа стала загальновизнаною інстанцією не лише на Заході. Тому дуже прикро, що зараз незаплямованість цієї інституції опинилася під питанням. Це радше підтверджує припущення, що останніми роками певні праві позиції в українському суспільстві стали ще більш прийнятними. Те, про що написала “Заборона”, треба сприймати абсолютно серйозно. А те, що певні публічні особи поливають Сергацкову брудом – це не лише образи, але й публікація фото дитини Сергацкової, адреси проживання…
Досвід наших українських колег демонструє, що таке може статися дуже швидко, що людина потрапляє до якихось каналів правих угруповань у соцмережі Telegram. І з огляду передусім на вбивства журналістів Павла Шеремета 2016 року та Олега Бузини 2015 року видно, що небезпека для життя журналістів в Україні – цілком реальна. Це кидає велику тінь на ситуацію з незалежною розслідувальною журналістикою в Україні сьогодні та ситуацію із захистом журналістів.
Ви згадали про канали праворадикалів, до яких потрапляють дані журналістів. Кілька років тому розголосу на Заході набула історія навколо сайту “Миротворець”, на якому були опубліковані імена, зокрема, західних журналістів, які висвітлювали події на Донбасі та в Криму та були представлені поплічниками терористів. Тодішня влада так і не домоглася закриття сторінки. Чи очікуєте Ви, що нинішня влада боротиметься з подібними виливами інформації активніше?
Досвід показує, що в подібних випадках не відбувається відповідних розслідувань. Приклад “Миротворця” показав іще тоді, що до закидів у співпраці з терористами на адресу журналістів зі списку тоді приєдналися, зокрема, й деякі українські журналісти. Серед них одна людина, яка зараз виринула в розслідуванні “Заборони” щодо платформи StopFake. Це демонструє, як мало потрібно для того, аби тебе в Україні звинуватили у проросійській позиції просто за те, що ти виконуєш журналістську роботу.
Щодо “Миротворця” поліція тоді порушила справу, але жодних результатів немає. І я не думаю, що ми зараз можемо виходити з того, що у випадку Катерини Сергацкової щось буде відчутно інакше. Звісно, українська влада має розслідувати погрози на її адресу та притягнути до відповідальності злочинців, а також захистити Сергацкову та її родину. Це мінімум того, чого можна очікувати в такій ситуації. І якщо цього не відбувається, – це серйозний провал держави, який на міжнародному рівні виставляє верховенство права та демократію в Україні у дуже поганому світлі.
Великою проблемою є те, що деякі українські праворадикальні організації в Україні пов’язують, зокрема, з певними людьми в міністерстві внутрішніх справ. А там, як відомо, нічого не змінювалося після зміни влади в Україні 2019 року. Тому я не очікую, що зараз буде інакше, ніж було раніше. Але якщо буде, то це, звісно, стане важливим сигналом та є доброю нагодою для нинішньої влади показати, що ситуація змінюється і що державі важливо гарантувати безпеку своїх громадян та свободу слова. Та, на жаль, схема залишається тією самою: під приводом боротьби з російською пропагандою вільна незалежна розслідувальна журналістика потрапляє під каток, що, зрештою, шкодить усім громадянам України. Це демонструє, зокрема, і підготовлений владою проєкт закону про медіа.
Як би там не було, але подібні скандали, як нинішній навколо StopFake і “Заборони”, грають на руку кремлівській пропаганді. Тож чи є щось, що можна виправдати у закидах тих, хто бачить усюди руку Кремля?
n-ost три роки тому проводила конференцію в Україні під гаслом “blind spots” – речі, яких ми не бачимо. І ми говорили про такі речі, зокрема, і в Україні з українськими журналістами. Однією з тем був правий радикалізм. Багато журналістів говорило про те, що у країні існує проблема з праворадикальним насильством. Звісно, пропаганда Кремля так само говорить про праворадикалів і називала таким увесь рух Майдану в 2014 році. Але це інша справа, яка ускладнює обговорення справжньої проблеми. Наслідком є самоцензура з боку багатьох журналістів, адже вони знають, що про ту чи іншу тему писати не варто, якщо не хочеш одразу ж бути звинуваченим у роботі на Кремль, а у крайніх випадках – отримати погрози чи бути навіть фізично атакованим. Але якщо Україна хоче бути демократичною державою з нормальною системою ЗМІ, то вона повинна бути спроможною розрізняти між російською пропагандою та звичайною журналістикою. Звичайна журналістика не орієнтується на політичні інтереси. І якщо щодо StopFake, який має бути незалежним, існують підозри у порушенні незалежності, то потрібно про це писати. Чи це, зрештою, подобається також і російській пропаганді, байдуже, адже це реальна проблема України та її суспільства. Я думаю, що це ключовий момент у даній історії. Якщо йдеться про якісну журналістику, то не можна закривати очі на проблеми у власній країні виключно через те, що це може зіграти на руку російській пропаганді.
