Нещодавно у Харківському Центрі журналістської солідарності НСЖУ працювали медійники Reuters. Один з них – Володимир Павлов – є також оператором різних медіапроєктів і співкоординатором Центру, а Віталій Гнідий – кореспондент і оператор, який вже понад 10 років знімає війну, а волів би після перемоги повернутися до літаків і зйомок з неба, з літака.
–Я знаю, які кадри привозять Віталій і Володимир, їхню роботу потім бачить, без перебільшення, пів світу. Але, які емоції вони лишають собі… Давно просила їх поділитися, щоб розповісти іншим, – каже співкоординаторка ЦЖС Харків Ганна Черненко. – Соромилися. Питали, «кому це треба?». А я переконана, що треба, дуже треба. Такі історії найчастіше лишаються за кадром. Хто зробить той кадр, коли кореспондент розпаковує аптечку, а не камеру? І розповідають про це медійники тільки близьким людям. Кажуть, «навіщо комусь наші переживання? Ми працюємо, щоб говорити про інших».
Але думки, емоції і вчинки людини, яка показує реальність і бачить так багато болю, теж мають бути озвучені. Для розуміння нашої роботи, нас самих.
Віталій Гнідий:
–24 липня після другого за той день удару по Харкову ми з Володимиром Павловим їхали Холодногірським районом, мали зняти наслідки. Шукали, куди саме ворог поцілив. І в цей час росіяни нанесли ще один удар. Повторно били по житловому району касетним боєприпасом, щоб нанести ураження саме співробітникам екстрених служб, які працювали на місці. Ми були досить близько до місця прильоту. Тому змогли знайти його швидко. Навіть обігнали додаткові машини швидких. Побачили пораненого чоловіка. Далі виявилося, що поранених шестеро. Людей посікло склом та уламками. Рук просто не вистачало, щоб допомагати. Потім приїхали ще кілька швидких. Того дня ми перев’язували людей, вантажили у швидку.
Почуттів ніяких, чесно. Я допомагав «на автоматі». Поки допомагав, замислювався тільки над тим, як правильно надати першу допомогу людям поруч. Мені здається, я занадто багато бачив поранених, крові… За ці 10 років я навчився дистанціюватися. Ти працюєш і думаєш над тим, що знімаєш. А ось коли сідаєш монтувати відзняте, от тоді вже складно. Тоді приходять почуття.
Володимир Павлов:
–Я тоді зробив тільки одне фото. Мимохідь на телефон зняв фрагмент «Іскандера», і все. Фотоапарат навіть не встиг дістати, та й, чесно, не думав про це. Ми стали допомагати людям. Власне, після перев’язки пораненого і зробив те фото. Першого пораненого, якого я побачив, – працівника газової служби, ми з Віталієм, поліцейським і водієм швидкої гуртом поклали на ноші та допомогли завантажити у швидку. Ще одному чоловіку ми промили рану, перебинтували. У нього була наскрізна рана передпліччя. Руку пробило уламком. Я бачив дві рани. Чомусь запам’ятав, що зміг їх заклеїти одним великим пластирем. Тільки влітку я пройшов тренінг з безпеки для медійників. Тому навички спрацювали самі собою.
Це не вперше мені довелося допомагати пораненим. Перший мій досвід – це теж обстріл Холодногірського району. На диво, я був не на роботі. Просто поїхав купувати гіпсокартон для ремонту. Троє поранених, одному промив рану на голові.
І ще один випадок: ми саме поверталися з-під Вовчанська. Знімали евакуацію людей. Із-під обстрілів забирали останніх мешканців із колись майже 18-тисячного міста. Ворог обстріляв одне з тих сіл, куди діставалися люди на шляху до безпеки. Ракета вдарила у той момент, коли ми заїжджали в село. Його засипало касетами. Одна з касет вибухнула десь за 100 метрів від нас. Я поїхав із поліцейським за машиною парамедиків, щоб допомогти. Тоді вже не перев’язував нікого, робив, що просили, щоб швидше спрацювали медичні бригади.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності у Харкові – телефон: 093 813 75 44 (координатор Анна Черненко)
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Інформаційна служба Харківського ЦЖС
На фото: журналісти Reuters під час проходження тренінгу з медичної допомоги. Знімки із Фейсбук-сторінки Віталія Гнідого