Із журналісткою і поетесою з Херсона, засновницею «Поетичної шафи», авторкою книжки «Окупація» Альоною Мовчан координаторка Івано-Франківського Центру журналістської солідарності НСЖУ Вікторія Плахта поспілкувалась онлайн.
Як Альона та її колеги у Херсоні витримують таку постійну напругу, коли місто під постійними обстрілами?
– Так, наше місто й справді під постійними обстрілами – до тимчасово окупованого лівого берега від набережної Херсона через Дніпро менше ніж три кілометри, каже Альона Мовчан. – Так, ворог щодня та щоночі обстрілює з різних видів зброї й інколи немає часу навіть впасти на землю. Так, щодня – це виклик долі та самому собі, адже не обходиться без панічних атак і поганих думок. Тому жити й працювати в Херсоні тепер – завжди ризик. Та єднання людей, незламність оточення – це надихає. Ми стимулюємо один одного жити, стаємо великою родиною маленького міста. Вчимося дбати про свою безпеку, опановуємо нові корисні навички, що можуть стати у нагоді в будь-який момент. А ще навчаємо інших рятувати життя собі та тим, хто поряд.
Альона розповіла дві історії зі свого життя в Херсоні.
– Вичитую вночі книгу та чую автоматні черги. Чоловік на зміні. Дитина, 2,5-річний Добромир, не спить – він пізно лягає. Син реагує на гучні звуки, біжить до мене на ручки. Я панікую: «Невже диверсійна група або що? Як бути? Що робити? Чоловік на зміні, автівки нема, що, йти пішки до Миколаєва?». Тоді чую – над будинком пролітає шахед. «А, це всього лишень дрон, синку». Вичитую далі. Малюк засинає. Наші збивають російські шахеди один за одним.
Інша історія така.
– Ми щовечора бавимося на улюбленому майданчику сина. Чоловік знову був на зміні. Я ж думала: «Їхати на майданчик стриб-стриб, чи йти вітати подружку Наталю з днем народженням, який був ще навесні?». Вирішили йти до Наталі. У той час, коли ми мали під’їхати до майданчика, поряд із ним прилетіло. На жаль, був травмований 25-річний хлопець…
Медійниця зауважує, що, попри все, – тільки в Херсоні вона твердо стоїть на ногах, відчуває себе, своє життя та має натхнення рухатися й працювати.
–Попри все, життя у Херсоні не таке страшне, яким воно здається тим, хто не в Херсоні, адже тут відчиняються кав’ярні, створюється бізнес, народжуються діти, реєструються родини, – зазначає журналістка…
Альона Мовчан продекламувала такі рядки зі свого вірша:
Над містом літають дрони.
На місто летять ракети,
Керовані авіабомби –
Місто ніколи не спить.
Щезають усі кордони –
Достоту не знаєш, де ти.
Зриваються тромб за тромбом
Будівлі, яка горить.
І нітиться все побіля
Від тріскоту коридорів,
Від стін, що пропахли горем,
І хиляться до землі.
Мій друже, дивись, як тліє
Моя і твоя історія.
Ми плачемо, з нами – море
Безсило штормить між молінь.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Спілкувалася Вікторія Плахта
