Олена Пімєнова – журналістка-переселенка з Херсона – працювала в різних місцевих виданнях, комунікаційницею в міській раді. Повномасштабне вторгнення рф в Україну у лютому 2022 року кардинально змінило її життя. Перші три місяці Олена разом з родиною залишалася в місті, та вже у травні із чоловіком вирішили виїхати на Дніпропетровщину.
З Оленою поспілкувались та записали її історію Мирослава Романова та Анастасія Крижановська.
Про переїзд до Кривого Рогу
Олені, як і багатьом українцям, довелося покинути рідне місто Херсон і починати своє життя з «чистого аркуша».
–Виїхати з Херсона ми змогли тільки з третьої спроби, – розповідає Олена Пімєнова. – Перший раз натрапили на шахраїв, котрі взяли гроші та більше не виходили на зв’язок. Друга спроба теж виявилася невдалою: по дорозі зламалося авто, в якому ми їхали, тому довелося повернутися додому. І лише за третім разом нам таки вдалося виїхати, на автобусі.
Дорога була страшною. Було десь 30 блокпостів, усі вони були російськими. Найстрашніші – перший та останній блокпости. На останньому стояли чеченці. Їх було багато й вони проводили повний огляд. Я дуже переймалася тим, що в моєму рюкзаку був ноутбук для роботи, а також посвідчення журналіста й вишиванка. Боялася, що якщо вони їх знайдуть, то ми матимемо великі проблеми.
«А куда вы едете? Там же война. В Херсоне тихо, ми вас здесь защитим» – казали нам на блокпості…»
На запитання, чому родина Олени переїхала саме до Кривого Рогу, журналістка відповіла, що туди незадовго до того виїхали батьки чоловіка, і вони вже мали друзів та знайомих, які могли б підтримати, допомогти. Та все ж найголовнішим для Олени залишалося те, що звідси найближче повертатися додому: «З голови не йшло, що ось два-три тижні й все закінчиться…»
–Нещодавно я була в Херсоні і зрозуміла, що лише там я себе почуваю як вдома. Там інша вода, повітря, сонце, люди. Але я вдячна місту Кривий Ріг за те, що нас прихистило. Чоловік знайшов роботу, ми можемо користуватися інфраструктурою. Коли ми приїхали сюди, пішли до магазину по продукти – «Сільпо» у торговому центрі, і перше враження було, ніби знаходишся у іншому світі. Торговий центр, люди купують продукти, усі з дітьми, з родинами — такий сюрреалізм. Лише кілька днів тому у нас була інша реальність: порожні полиці у Херсоні, люди не можуть зняти гроші, бо грошей нема в банкоматах, а тут – життя… Оце був переломний момент — у магазинах є продукти, працюють аптеки, банки, – пригадує Олена.
І ділиться своїми враженнями про місто, яке прихистило родину.
– Кривий Ріг – це місто із власною атмосферою, воно таке суворе, гірниче, місто шахтарів. Я сама з півдня, там люди більш емоційні, яскраві, а тут стриманіші, все чітко. Але я йому дуже вдячна за те, що прийняло і за те, що продовжує приймати. Плюс, якщо вже забігати наперед – про проєкт підтримки Херсона, то саме у Кривому Розі я знайшла людей, які виконують друк на футболках за адекватні гроші дуже гарної якості. Я дуже їм вдячна.Бо шукала усюди, але ніхто не хотів брати маленькі замовлення через те, що я не оптовик і грошей на великі партії нема. Коли повернемося додому, це місто буду згадувати з теплотою, – каже Олена Піменова.
Про медіа «Місто сонця»
Переїхавши до Кривого Рогу, журналістка створила телеграм-канал «Переможенька» (https://t.me/peremojenka ), де поширювала позитивні новини про українців та Україну. «Переможеньки в нас набагато більше, ніж зрадоньки, хоча не завжди ми її помічаємо», – пояснює Олена.
А в липні 2023 року разом із чоловіком зробила новинний сайт «Місто сонця» https://mistosontsia.com.ua/ . Назву, розповідає, обрала через асоціацію з Херсоном, «де майже цілий рік сонячно та тепло». Завдяки цьому сайту Олена передає позитив та надію іншим, адже кожному з нас потрібен промінчик світла в темні часи.
–Я можу розповідати про те, що там відбувається. Нагадувати про Херсон, – розказує журналістка.
На сьогодні вона є власницею, головною редакторкою та авторкою публікацій. Інформацію журналістка бере з офіційних джерел міста. Власних кореспондентів у неї поки що немає. Та Олена активно працює над тим, щоб забезпечити власне медіа фінансами, вдосконалювати та розвивати сайт: займається пошуком грантів, державних ініціатив з допомоги журналістам тощо.
Так, у минулому році медійниця отримала стипендію від Інституту політичної інформації на створення матеріалу. Головною умовою було –приїздити до Херсона.
Зараз на меті – офіційно зареєструвати видання «Місто сонця», зробити його впізнаваним.
Про волонтерство, «Джемки від Оленки» та інші креативні ідеї
Окрім журналістики, Олена активно займається волонтерством. Вона має власний мерч одягу та аксесуарів, а також готує джеми з різних фруктів. Усі кошти від продажу продукції йдуть на допомогу Херсону.
–Все почалося з думок, що я не можу просто так сидіти й нічого не робити. Саме так і зародилася ідея виготовляти футболки. За ними вже з’явилися дерев’яні пазли з фото Херсона, кепки, шопери, чохли для телефонів, шкарпетки, чашки тощо. Щодо ескізів, то 11 картинок я намалювала сама, а чоловік переніс їх у цифровий формат. Один малюнок, наприклад, мені передав колега Олег Слободян, – каже медійниця.
Джеми, пригадує, з’явилися у вересні 2022 року. В асортименті наразі 15 смаків.
–Якось промайнула думка, що я хочу абрикосове варення або джем. І тоді вирішила, що можна спробувати готувати їх самій і продавати. Чому джем? Тому що це про дім, тепло і багато любові. Так виникли «Джемки від Оленки», – розповідає журналістка.
Олені допомагають мама та чоловік. Та й колеги підтримують її ініціативу. Часто люди купують футболки для всієї сім’ї. Один світшот навіть побував на зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським – на нагородженні волонтерки Ірини Саліхової відзнакою «Золоте серце».
Від авторок:
Анастасія Крижановська: Дивлячись на таких людей розумієш, що попри всі труднощі треба продовжувати жити, усюди шукати позитив і вірити тільки в найкраще, бо саме ми будівельники свого життя та щастя.
Мирослава Романова: Для мене особисто Олена Пімєнова – це приклад людини, котра, не зважаючи на труднощі, не здалася і продовжила писати свою книгу про життя. Переїзд – це завжди важко, але немає нічого неможливого. Зміна безпекової ситуації, міста надихнули героїню на зміни у власному житті. «Я рухаюся в повільному темпі, але в такому, як мені комфортно» – ця фраза про те, що життя в нас одне, та його треба жити! А з підтримкою ми зможемо подолати усе.
Мирослава Романова та Анастасія Крижановська – студентки факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, які проходять навчальну практику в Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів, на базі якої діє Центр журналістської солідарності НСЖУ. Третьокурсниці відвідували заходи, які відбувались у пресцентрі, долучались до онлайнових подій, знайомились із сервісами Центру, комунікували із досвідченими медійниками.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контактний телефон Центру журналістської солідарності у Дніпрі – 050 919 84 79 (Наталя Назарова, координатор Дніпровського центру), адреса: вул. Старокозацька, 8.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
Мирослава Романова, Анастасія Крижановська
