Як Національній спілці журналістів України за підтримки іноземних фінансових донорів удається допомагати постраждалим медійникам
Після того, як у ніч проти 22 грудня 2023 року російський «шахед» ударив по багатоквартирному київському будинку, де живе сім’я журналіста ICTV Андрія Ковальського, і знищив її квартиру, родина мусила переїхати до друзів.
Щоразу, коли лунає повітряна тривога, Андрій з дружиною і дітьми біжать в укриття.
– Виникає майже панічне відчуття, – зізнається журналіст. – навіть коли ми розуміємо, що ракети або «шахеди» летять не на Київ… Із дітьми працюють психологи…
Журналісти, які живуть в Україні, наражаються на небезпеку не лише працюючи поблизу лінії фронту, а й у себе вдома. Національна спілка журналістів через свою мережу Центрів журналістської солідарності оперативно відгукується на екстрені потреби, що виникають у колег унаслідок російських атак, і надає невеликі гранти, що стають першочерговою підтримкою в біді. З грудня 2023 року журналістська спілка завдяки донатам Данської асоціації журналістів підтримує колег, яка отримали поранення, евакуювалися із тимчасово окупованих росією територій України, втратили житло.
«У когось поламане життя, а в мене тільки нога», – харківська журналістка
Серйозне поранення в ногу отримала під час ракетної атаки на Харків увечері 23 січня 2024 року журналістка медіагрупи «Накипіло» Анна М’ясникова.
Анна поверталася з роботи додому, коли стала свідком ракетної атаки.
– Я бачила спалах і дуже гучний звук, і як у повільній зйомці: мене вкриває сажею, я відчуваю, що болить нога. Ще не знала, що з нею. Я бачу, як повільно падає скло з вікон поруч зі мною, і мені пощастило, я була на розі будинку, якби була трохи далі, то всі вікна з п’яти поверхів посипалися б на мене, – згадує Анна.
Отримавши поранення (осколок пошкодив стопу, пробив кістку і застряг у ній), журналістка, шкутильгаючи, пішла до укриття. По дорозі вона навіть змогла передати в редакцію про те, що з нею сталося. У цей момент пролунав другий вибух, який обірвав зв’язок…
– Я дотелефонувалася до швидкої, але мене не було чутно, – розповіла згодом журналістка. – Зв’язок переривається, а кров іде…
Проте, Анна вижила. Крім того, маючи навички долікарської самодопомоги й аптечку, вона перев’язала рану і зупинила кровотечу. Незабаром Анну розшукав колега, який чергував у редакції, – він викликав швидку. В обласній лікарні Анну прооперували, її стан стабільний.
– Коли ти бачиш, як тече твоя кров, коли відчуваєш, яка вона волога, густа, і ти її розтираєш в пальцях – це відчуття, яке зі мною залишиться, – каже Анна. І додає, – Мені незручно, що стається куди більше горя, а тут до мене стільки уваги. У Харкові за декілька годин до мого травмування через обстріли під завалами будинку померла дитина з мамою, а в мене тільки перелом… А всі питають мене, як я. У когось поламане життя, а в мене тільки нога…
«Бік, на який я впала, не ушкоджений, а той, що зверху, – посічений осколками», – журналістка із Запоріжжя
5 квітня 2024 року в Запоріжжі потрапила під ворожий обстріл кореспондентка Українського національного інформагентства «Укрінформ» Ольга Звонарьова.
У журналістки пошкоджене стегно, в яке потрапило багато уламків, шлунок (невеликий уламок, який там застряг, лікарі вирішили за краще не видаляти) і є перелом зап’ястка.
Ольга згадує, що після перших трьох ракетних ударів по Запоріжжю вона з колегами працювала на місці: туди ж з’їжджалися ДСНС та поліція. Невдовзі всі почули четверту ракету і почали бігти.
– Але вона настільки швидко прилетіла, що я впала біля автівки, яка стояла поруч. Впала на бік. Той бік, на якому лежала, непошкоджений, а зверху – посічений, — додала вона. – В автівці полопалося скло, потік бензин. Дуже дякую колегам і медикам, які були на місці події і дуже швидко зорієнтувалися – наклали турнікети, викликали швидку допомогу для мене і для ще однієї колеги, яку також було поранено. Завдяки таким діям смертям в той момент удалося уникнути.
Журналістка зберігає оптимістичний настрій. «Роботи багатенько. Коли кістки зростуться, знову в бій!» – каже вона.
«Відчула, як по обличчю тече кров», – журналістка телеканалу 1+1
Журналістка телеканалу 1+1 ТСН Кіра Овес, яка дістала різаного поранення голови під час того самого вибуху, що й Ольга Звонарьова, каже, що наразі в неї «все плюс-мінус добре».
Кіра розповідає, що працювала поблизу місця попереднього «прильоту» – на той момент минуло вже дві години.
– Ми фіксували пошкодження, опитували людей. Раптом чуємо над головами свист – і одразу вибух. Поранення я не відчула, лише відчула, як по обличчю тече кров. Ми побігли шукати, де заховатися, адже міг статися ще один «приліт». Можу сказати, що мені ще пощастило – мою колегу Ольгу Звонарьову зачепило сильніше. На щастя, не постраждала й наша техніка, – додає Кіра Овес.
Національна спілка журналістів України надала колезі екстрену фінансову допомогу.
«Пожежу згасили, але все було розбите»: родини журналістів залишилися без житла
2 січня 2024 року через російську атаку родина київських телевізійників Олени та Віктора Сінкевичів втратила все, що мала – квартиру, автівку, всі речі. Олена і Віктор лише встигли схопити документи і дивом вціліли. Журналістська спільнота України організувала збір коштів на підтримку постраждалих колег, Національна спілка журналістів надала посильну грошову допомогу.
Підтримали й родину тележурналіста Андрія Ковальського, яка, за словами його дружини Тетяни Хитрик, «вижила в пеклі». Російський дрон влетів прямо в їхню квартиру, і жінка встигла лише забігти в дитячу кімнату й закрити собою дітей. Коли дрон вибухнув, навкруги все зайнялося, і поки Андрій виносив дітей, Тетяна схопила вогнегасник і заходилася гасити пожежу.
– Дякую долі, що вижили в самому пеклі… що не згоріли живцем під завалами, що змогли потушити полумʼя, що змогли.., – каже Тетяна.
Дякує родина й друзям та близьким людям, які допомогли з житлом, підтримали в важку годину й не залишаються осторонь.
– Буквально коли це сталося, десь за пів години, люди почали писати – вони знають, де ми живемо, і бачили цей «приліт». Друзі прибігли до мене. І друзі-журналісти – напевне, всі, написали нам слова підтримки, а багато хто і матеріально підтримав. Дуже приємно, що й Спілка журналістів України відгукнулася і прийшла на поміч. Я дуже вдячний всім, тому що це було неочікувано приємно, що люди не байдужі до чужої біди, – каже Андрій Ковальський.
«Уламками повибивало скло і пошкодило стіни»: російські удари завдали пошкоджень помешканням журналістських родин
Журналістка з Херсона Лідія Григор’єва, яка через війну мусила виїхати з рідного міста й перебратися до Києва, вдруге залишилася без житла: війна наздогнала її й у столиці.
2 січня 2024 року поряд із будинком, де Лідія орендувала квартиру, влучила ворожа ракета, і в помешканні повибивало вікна. У січневий мороз мешканці самі за допомогою друзів-киян закрили вікна ДСП-плитами, але квартира без вікон перетворилася із затишної оселі в холодній дім.
– Я мешкаю з двома дітьми, власники житла в силу своїх причин не можуть вставити оперативно вікна, тож довелося знову переїжджати. У Херсоні нашу квартиру також дуже пошкоджено… Але, на щастя, 10 січня ми переїхали в двокімнатне помешкання, котре надав нам фонд Хансена. Ми хоч зігрілися. Переїзд – це знову витрати, купівля речей, які необхідні для щоденного побуту, тож невеличка фінансова підтримка від НСЖУ була оперативною і вчасною. Вдячна спілці за підтримку, – каже Лідія Григор’єва.
Вона додає, що з перших днів повномасштабної війни, ще перебуваючи в окупації, редакція інформаційного видання «Український південь», де Лідія працювала, відчувала, що поряд ті, хто й дасть мудру пораду, і допоможе фінансово.
– Головне – відчуття, що ти не сам-на-сам з проблемами, що комусь не байдуже, що відбувається з тобою зараз, – каже журналістка.
Одним із міст України, які найбільше постраждали від російських ракетних і дронових атак, став Харків. Серед містян, помешкання яких зазнали руйнувань, – журналістська пара – кореспондент видання «Слобідський край» Олександр Манченко і журналістка Суспільного Валерія Ємець.
– 31 грудня о 00:58 навпроти нашого будинку було влучання «шахеда», – розповів НСЖУ Олександр Манченко. – Я навіть бачив сам удар. Унаслідок вибуху в нашій квартирі уламками повибивало скло у двох вікнах та пошкодило стіни. Вибуховою хвилею вибило рами всіх вікон (вони стоять, не вивалюються, але досить сильно хитаються). У ванній через вибух впала і пошкодила сантехніку навісна шафа…
А 17 січня 2024 року внаслідок нічної дронової атаки на Одесу постраждало помешкання журналіста Назара Мельникова.
– Через вибухову хвилю впала стеля, – розповів медійник у соцмережі. – На щастя, зі мною та моїми кішками все добре…
Журналіст не постраждав, бо в момент удару його не було вдома.
А в ніч проти 29 січня через ракетну атаку окупантів на Дніпровський район значних пошкоджень зазнала дача відомого фотокореспондента Віктора Грабовського. Уламки збитої російської ракети впали на території дачного кооперативу, де свого часу чимало журналістів отримали ділянки.
– Коли це сталося, мені зателефонувала сусідка по дачі. Її будинок зруйновано, а саму врятувало те, що перед самим обстрілом собаки дуже неспокійно поводились, і вона повела їх на прогулянку. Перше моє враження від побаченого – жах! Усе, у що вкладалось стільки праці, турботи, знищено, – розповідає Віктор Грабовський.
Унаслідок ракетного удару по Києву 21 березня 2024 року серйозно постраждало помешкання керівника відділу розвитку мережі мовлення та ліцензування телеканалу «ДІМ» Миколи Шкарабана.
– Коли «прилетіло», ми вже не спали. Донька з дружиною встигли вискочити в коридор. Я не встиг і побачив у вікно, як наближається цей помаранчево-червоний жах. І на мене полетіло скло… Але, на щастя, не зачепило. Згодом, коли приїхали рятувальники гасити пожежу в будинку навпроти, я пішов трохи полежати, бо маю певну хворобу. Я ліг у ліжко й відчув, що воно повне битого скла… Але, ви знаєте, жодного порізу! – дивується Микола Шкарабан, який звик у кожній ситуації шукати позитив…
У будинок журналіста з Нікополя Віктора Артеменка за місяць “прилетіло” двічі. 26 березня в його хаті знесло пів даху. Національна спілка журналістів України допомагала відновлювати будинок. Але 24 квітня в нього удруге поцілив російський боєприпас. Тепер тут пошкоджено усе: пробито дах, обвалилася стеля, поруйновані стіни, вибито вікна.
Часто страждають від російських атак і одеські будинки.
«Шахед влучив у саму середину нашого дворика», – розповіла НСЖУ шеф-редакторка спецпроєктів видання MC.today з Одеси Лариса Кузора. У квартирі журналістки повністю знищено вхідні двері й передпокій, пошкоджено й інші приміщення: вибито вікна, осипалася стеля.
«У дворі залишилася велика воронка: сюди о 2.30 в ніч проти 23 квітня 2024 року, коли вибухи в Одесі, здавалося, вже відгриміли, влетів запізнілий російський шахед, – каже Лариса. – Вибухнули два автомобілі, розпочалася пожежа. Постраждали абсолютно всі квартири, зокрема і квартира, де живе моя мама і де зареєстрована я».
На щастя, сама мама журналістки, коли почався обстріл, спустилася вниз до сусідів. Валентину Костянтинівну вдарило вибуховою хвилею, а сусід отримав перелом кінцівки, але всі, на щастя, залишилися живими. Але квартира сусідів постраждала менше, тож невідомо, що сталося б, якби жінка залишалася у себе.
Усім колегам, помешкання яких було пошкоджено російськими атаками, Національна спілка журналістів надала екстрену фінансову допомогу.
«Змушені жити віддалік від дому…»: за останній час із окупованих територій евакуювалося двоє медійників
Тікаючи від війни й від залякувань та тиску російських окупантів, свої домівки мусили залишити сотні українських медійників. Сам переїзд та облаштування на новому місці потребують значних фінансових витрат. Завдяки допомозі Національної спілки журналістів України та її партнерів цей тягар удається полегшити. Тільки в грудні 2023 року спілка допомогла двом журналістам-переселенцям з тимчасово окупованих територій.
Одна журналістка виїхала з окупованої Херсонщини. З міркувань безпеки ми не можемо назвати прізвище. Завдяки зв’язкам в організаціях медійників у різних країнах та за підтримки іноземних фінансових донорів НСЖУ посприяла колезі в евакуації.
Ще одному журналістові за сприяння НСЖУ вдалося виїхати з окупованої частини Запорізької області.
– Колега зміг евакуюватися з Мелітополя через територію росії до одної з країн Балтії. Від пережитого йому стало зле – лікарі діагностували інсульт, – розповідає голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталя Кузьменко. – Завдяки партнерам спілки вдалося допомогти цьому чоловікові коштами на лікування і реабілітацію.
Надання екстреної фінансової допомоги колегам, які постраждали внаслідок російської агресії, Національна спілка журналістів України намагається зробити якомога оперативнішим.
– Коли стає відомо про черговий російський обстріл, ми одразу звертаємося до колег у місті, яке стало жертвою атаки, щоб з’ясувати, чи немає серед них постраждалих, – розповідає координаторка Центру журналістської солідарності Наталя Назарова, яка адмініструє надання екстреної допомоги. – Дізнавшись, що колегу поранено або знищено його майно, ми зв’язуємося з ним або з нею, пропонуємо заповнити форму за посиланням на сайті НСЖУ і надіслати копії необхідних для бухгалтерії документів. Ми проводимо верифікацію особи заявника, робимо подання в центральний офіс спілки – і людина невдовзі отримує кошти на свою банківську карту.
Убезпечення працівників медіа в умовах війни, надання екстреної допомоги українським журналістам, залучення для українського медіасектору коштів міжнародних донорів керівники НСЖУ постійно обговорюють, відвідуючи штаб-квартири міжнародних інституцій.
– Ми щиро вдячні кожному нашому партнерові – впливовим міжнародним організаціям, національним журналістським спілкам, іншим донаторам, які висловлюють повну солідарність із українськими журналістами, – каже голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Саме завдяки потужній підтримці наших партнерів в Україні ефективно працює мережа Центрів журналістської солідарності. Ця «гаряча лінія» з квітня 2022 року допомогла тисячам журналістів та нині й далі підтримує колег. А від зими наш фонд екстреної допомоги ефективно діє завдяки внескам Данської асоціації журналістів. Ми щиро вдячні його президентці Тіне Йогансен і членові виконкому Європейської федерації журналістів від Данії Аллану Бойє Тулструпу.
Інформаційна служба НСЖУ