Якось випадково з’ясувалося, що на медійній мапі України знайшлося щонайменше два солідних «Эхо» – у Житомирській і Полтавській областях. Тож, якщо захочете познайомитися з ними через Google , не забудьте позначити область, де відлунює одне або друге видання.
Якщо вірити усе тому ж Google, тижневики різняться контентом, підходом до вибору тем для публікацій, своїми сайтами. Схожі тим, що виходять друком і пробираються в інтернет, а головне – обидва стараються дати читачеві злободенну, дійсно цікаву інформацію. Тим і залучають широке коло земляків до числа своїх передплатників.
Нинішня наша розповідь – про «Эхо», що вже понад три десятиліття виходить у світ у Житомирі. Про свою рідну газету розповідає її шеф-редактор – кавалер ордена «За заслуги» III ступеню Володимир ЯЦКЕВИЧ.
В ЛІДЕРАХ МЕДІА РИНКУ ЖИТОМИРЩИНИ.
Ще кілька років тому тираж житомирського «Эха» становив 65 тисяч примірників. І сьогодні цяобласна житомирська газета, навіть суттєво втративши, все-таки зберігає за собою лідерські позиції, маючи наклад 20 тисяч примірників. Вісімдесят відсотків цього тиражу – передплата, двадцять відсотків – роздріб.
Зазвичай роздріб розходиться швидко і дає суттєву суму в редакційний гаманець. Але, коли під час карантину точки роздробу були закриті, люди, які купували газету, не могли добратися до Житомира, це відразу стало відчутно на редакційних доходах. Певний час, поділився редактор, довелося проїдати передплатні кошти.
Сьогодні в редакції радо сприйняли відновлення руху маршруток з районів до обласного центру. А в дні жорсткого карантину виручала реклама, обсяги якої, на щастя, не дуже зменшилися. Тож витрачене з передплатних коштів тут же поповнювали заробленими на рекламі.
Є У «ЭХО» СВОЇ «ДОНЬКИ».
Цікаво формується контент кожного нового номера видання. Редактор починає кожен свій день з огляду місцевих і всеукраїнських сайтів і відзначає найгарячіші теми дня. Затим співробітники отримують тему, збирають щонайширшу інформацію і готують чергову публікацію.
Як правило для зв’язку стає у пригоді телефон, частіше – виїзд на місце події. Коли дуже потрібно, редактор може дати і свій власний автомобіль, за руль якого сідає редакційний водій, і журналіст їде виконувати завдання.
А ще житомиряни і люди з районів , коли приїжджають до обласного центру, заходять в редакцію, діляться інформацією, яка може стати журналістам у пригоді .
Є у «Эхо» свої «доньки» – «Телеэхо» і 16-сторінкова «Хозяюшка», публікації для котрої готують у співпраці з місцевими фермерами, садівниками, народними умільцями. Також діляться секретами господарювання читачі, збираються матеріли з тематичних сайтів з обов’язковим посиланням на джерело інформації.
Додатком всередині основного видання виходить ще одна газета – поліцейське «Досьє 02». Як і основна газета, всі додатки двомовні – матеріали традиційно готуються як українською, так і російською мовами, і всі вони мають свою медійну нішу.
Правда, й тут пандемія внесла свої поправки: на час жорсткого періоду коронавірусного карантину обсяг видання тимчасово, було зменшено до 16 шпальт,але вже відновлено до звичайного рівня.
ПЕРЕДПЛАТА І ПАРТНЕРСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.
Триває передплата друкованих видань на друге півріччя нинішнього року. І житомирське «Эхо» має всі ті самі проблеми, що й інші редакції. Не будемо вже говорити про неприємні сюрпризи з тарифами керівництва Укрпошти, розмови про котрі давно вже набили оскомину. Доходили до редакції і такі чутки, що листоношам настійливо пропонували передплачувати замість «Эхо» інші видання.
На щастя, з місцевими поштовиками і листоношами у «Эхо» складаються ділові відносиниі ті стараються доставляти газету вчасно. Погоджуються графіки співпраці – щоб робочі дні листонош співпадали з часом виходу газети в світ.
Одна з проблем у тому, вважає Володимир Михайлович, що стає менше читачів старшого покоління: люди, які передплачували газету не одне десятиліття, поступово відходять у вічність, а молодші не поспішають читати друковану газету. Тому, каже, й тиражі по всій Україні знижуються.
Щоб розширити коло читачів друкованої версії, в редакції вже не перший рік практикують партнерське співробітництво з великими організаціями, підприємствами, громадами, фермерськими господарствами. Журналісти готують іміджеві матеріали, формуючи з них окремі шпальти, а в цих установах та організаціях підтримують і передплачують «Эхо».
Також редакція пропонує передплату PDF версії видання і має зручний у користуванні сайт, аудиторія відвідувачів якого постійно розширюється. Інтернет платформи – то повністю сфера обов’язків сина Володимира Михайловича Юрія, який також працює в редакції.
БЕЗПРОЦЕНТНІ КРЕДИТИ – ФІШКА РЕДАКЦІЇ.
В газеті «Эхо» уміють заробляти кошти, щоб потім їх не розтринькати, а витратити з толком. Заробляють на передплаті, роздробу і рекламі. А на зароблене придбали вантажний мікроавтобус, щоб завжди мати «колеса» під рукою, наприклад, привозити в Житомир тираж з Броварів, де друкується наклад. Прислужився автомобіль і тоді, коли треба було привезти речі для молодої жінки, якій редакція допомоглапридбатибудинок в одному з сіл області.
Уміння економити зароблене свого часу дало можливість надавати співробітниками безпроцентні кредити на придбання житла з поступовою виплатою. Так в редакції було придбано одинадцять квартир.
Також були надані безпроцентні кредити чотирьом працівникам на придбання автомобілів. І тут шеф-редактор Володимир Яцкевич видає свою невеличку хитрість: надаючи кредити на машини, він тим самим економив на утриманні авто для виїздів журналістів по місту і районах області.
– Журналіст, який має власний автомобіль, сідає за кермо і їде, куди йому потрібно, – посміхається редактор. – Так і мобільніше, і для редакції зручніше.
ПРО АВТОРИТЕТ ВИДАННЯ І ЙОГО ШЕФ-РЕДАКТОРА.
Володимир Яцкевич був депутатом Житомирської обласної ради трьох скликань, і тоді ж з’явилася Сторінка депутата, що згодом переросла в сторінку «Громадська приймальня шеф-редактора газет «Эхо» В.М.Яцкевича» та існує вже дванадцять років. За цей час редактор зі своїм колективом допомогли вирішити проблеми тисячам людей. Один з недавніх випадків – це коли допомогли круглій сироті, що через викрутаси долі опинилася з двома дітьми на вулиці.
– Починалося все у дівчини, як у казці – закоханий у неї хлопець, майбутня свекруха нібито прийняла з розкритими обіймами, – розповів Володимир Яцкевич. – А потім казка закінчилася, і причина тому найбанальніша – пиятика чоловіка і його небажання працювати, що робило життя молодої жінки нестерпним. А потім і свекруха, яка здавалася такою доброю, почала виганяти невістку з двома дітьми на вулицю. Коли в редакції ми почули про цю біду, вирішили допомогти молодій мамі.
Знайшли журналісти в одному із сіл хату, що продавалася, домовилися з власником, щоб він зменшив ціну та домовилися про виплатучастинами. А потім стали давати в газеті оголошення: зверталися до земляків з проханням допомогти хто чим може.
І люди відгукнулися: з миру по нитці ( і журналісти, до речі, не залишилися осторонь), за кілька тижнів на виплату за хату було зібрано вісім тисяч гривень. Кошти продовжують помалу надходити, і є сподівання, що таким чином, усією громадою маленька сім’я розрахується за хату повністю.
До того ж, після звернення журналістів з проханням про допомогу зателефонували люди і сказали, що можуть дати свій холодильник, ще інші запропонували взяти у них газову плиту з балоном, телевізор, деякі інші речі. Тоді, щоб забрати і перевезти речі новій хазяйці, й вирушав редакційний мікроавтобус по кількох районах Житомирщини.
Володимир Михайлович пишається земляками, наголошує:
– Це ж які добрі і чуйні у нас люди, коли так близько сприймають чужу біду, ладні віддати те, що й у самих не зайве сьогодні в кишені!Примітно ще й таке: люди, які і перерахували доволі солідні суми, навіть не називали себе, вважаючи, що доброта не вимагає широкого розголосу.
Гроші продовжують надходити, і це засвідчує про авторитет слова житомирського «Эхо», якому люди довіряють, відгукуються на прохання редакції.
А про авторитет самого шеф-редактора засвідчив такий випадок. Якось сталося так, що на запити редакції до прокуратур трьох районів області були дані формальні відповіді-відписки. Володимир Яцкевич звернувся до обласного прокурора Житомирщини з проханням вплинути на ситуацію І тут же, негайно було проведено службову нараду, а з усіх трьох районів було отримано конкретні відповіді. І тоді ж прокурор області попередив усіх своїх підлеглих про неприпустимість нехтування запитів журналістів. Треба сказати, що в подальшому усі вони формалізмом у відповідях не страждали.
Ольга Войцехівська
