Наша розмова з головними редакторками газет «Хотинські вісті» Тетяною Коваль, «Карпати» Людмилою Федюк
Чернівецька область живе у відносно мирних умовах. Тут немає жахливих обстрілів і бомбардувань, як на Донбасі, в Харкові, на Сумщині, Запоріжжі, тут немає окупованих територій. Але й тут війна присутня в кожному домі – за кожним вікном люди чекають звісток з фронтів від своїх рідних, близьких, друзів, знайомих.
Працюють волонтери. Область з перших годин широкомасштабного вторгнення рф приймає у себе вимушених переселенців. І саме в Чернівцях був створений перший Центр журналістської солідарності НСЖУ.
Голова Чернівецької обласної організації НСЖУ Володимир Бобер зазначає:
«Регулярно виходять у світ кілька обласні газети «Молодий буковинець», «Погляд», «Буковина» і періодично – «Час». Працюють десять колишніх районних газет, діють майже всі первинні осередки обласної організації НСЖУ. На жаль, засновники припинили вихід широко відомих обласних газет «Чернівці» та «Золіле Буковіней».
Хоча сьогодні ще констатуємо, що жодна серед колишніх районних газет на Буковині не припинила існування, в них є великі проблеми з фінансами, передплатою, рклаиою, укладенням угод на висвітлення, кадрами тощо. Навіть, зважаючи на те, що низка редакцій працюють ще й на онлайн платформах, фінансове становище це не поліпшило.
Особлива увага – правдивому висвітленню подій, неприпустимість фейків, публікації позитивних матеріалів про наших військових і корисної інформації для переселенців, висвітленню роботи волонтерських центрів та організацій, що безпосередньо допомагають біженцям».
Наша розмова з головними редакторками газет «Хотинські вісті» Тетяною Коваль, «Карпати» Людмилою Федюк. Ці газети – як дзеркало багатьох локальних видань Чернівецької області в непростому сьогоденні. Головна риса – стійкість і бажання зберегти і розвинути видання.
«Хотинські вісті» тримаються на ентузіазмі. Чи надовго того ентузіазму вистачить?
Наклад «Хотинських вістей» у 2024 році становить 1900 примірників, і це тільки близько половини від того, що було минулого року. На запитання: «Чому так різко обвалився тираж?» звучить цілком очікувана відповідь:
«Через скорочення на Укрпошті, через те, що зачинилися відділення по багатьох селах. Наприклад, у Хотинській громаді є десять сіл, але в жодному немає ні відділення зв’язку, ні листоноші хоч на 0,3-0,5 ставки як було раніше. І хоч люди хочуть читати «Хотинські вісті», однак передплата в тих селах упала майже до нуля. Люди не хочуть платити за те, що вони не отримують.
Не кожна людина може щотижня і при будь-якій погоді приходити нашими пагорбами до автівки пересувного поштового відділення, та чекати, поки вона приїде і обслужить всіх бажаючих оплатити за комуналку, отримати пенсії чи соцдопомоги… Адже необхідних сільчанам послуг багато, і передплата – не першочергова у цьому переліку.
Працівники пересувних відділень нерідко не знають людей, віддають газету аби кому. Нам розповідали читачі, що бували випадки, коли газети узагалі залишали при дорозі. При цьому важливо наголосити, що у вартість послуг «Укрпошти» з доставки періодичних видань, яка становить вагому частину передплатної вартості газети, входить доставка саме до поштової скриньки передплатника!».
Видання має незвичний для теперішнього часу формат – А2, виходить на чотирьох великих сторінках, перша і четверта з яких – у кольорі. Кажуть, що фінансово це не дуже накладно, а вигляд газети значно ліпший, її приємніше читати, ніж чорно-білу. Та й передплатники звикли до такого видання.
А от від сайту через економічні причини вирішили відмовитися. Натомість, на додачу до сторінки медіа у фейсбуці (яку ведуть у соціальній мережі вже багато років), розвивають сторінку в інстаграмі і канал у телеграмі. Усі ці платформи – для оперативної інформації, яка не може чекати виходу в світ друкованого видання. Газета – це більше аналітики, новини про події, які не втратили актуальності, розлогі розповіді про Героїв нашого часу.
У фейсбуці, наприклад, дають більше фотографій, розміщують відео, що судячи з відгуків, подобається користувачам. У редакції радіють, що їхню сторінку у фейсбуці читають не тільки місцеві і жителі сусідніх громад усього району: з-поміж 21000 підписників – краяни, які мешкають нині далеко від України. «На жаль, попри тисячі переглядів та сотні уподобань («лайків»), зарплату працівникам ними не заплатиш, монетизувати ці ресурси поки що не виходить», – кажуть у редакції.
Виживають і утримують газету на плаву за рахунок передплатних коштів. Реклами практично немає. «Під час пандемії з рекламою було складно, а з початком повномасштабного вторгнення її зовсім не стало. Зараз щось потроху з’являється, але то такий мізер, що говорити про серйозні надходження не доводиться», – говорить пані Тетяна.
Угоду на висвітлення діяльності укладено з Хотинською міською радою, з іншими громадами поки що стале співробітництво не складається – лише періодично, час від часу. Раніше раз у пів року готували спецвипуски для громад – тематичну велику сторінку з інформацією про життя тієї або іншої громади, і люди сприймали це дуже позитивно. Жителям цієї громади було цікаво знати, що робиться в їхньому домі, сусідам – цікаво порівняти, в чому вони кращі, що варто змінити. Але кошти від таких публікацій «погоди» в редакційному бюджеті не роблять, адже витрати на друк дуже високі (з початком війни папір та фарбу друкарня закуповує у країнах ЄС, а не в Білорусі, а це значно дорожче).
Штат працівників, як уже доволі часто трапляється в редакціях друкованих ЗМІ, – мінімальний. З журналістами в Хотині – проблема. Дві молоді журналістки з редакції «Хотинських вістей» через низькі зарплати і в зв’язку з тривожною ситуацією в країні виїхали за кордон, де життя спокійніше і є можливість більшого заробітку.
Отже редакторці Тетяні Коваль довелося стати на всі руки майстром: вона буває на всіх значимих заходах, готує більшість матеріалів для публікацій, фотографує і часто опрацьовує фото, знімає відео. На додачу, веде сторінки в соціальних мережах, що займає багато часу, а ще – дизайнерка: разом з менеджеркою з реклами Тетяною Даніловською удвох верстають газету. Доводиться працювати і під час відпусток, і на лікарняному, адже газета повинна вийти у світ до читачів. Але тепер і верстальниця попереджає, що збирається звільнятися і виїжджати на заробітки за кордон, отже Тетяна залишається без суттєвої підтримки в роботі.
На половину ставки працюють у редакції журналіст, бухгалтерка, відповідальний секретар. Усі вони пенсіонери – мають пенсію, отже підробіток на половину ставки мінімальної зарплати їх улаштовує. А от знайти молодих працівників на ту зарплату, що може платити редакція, не виходить. Приходили в «Хотинські вісті», шукали роботи і вимушені переселенці, але зарплата, менша, ніж 10000 гривень, їх не влаштовувала. В редакції таких грошей немає.
***
Тетяна Коваль каже: «Порівняно з прифронтовими і деокупованими територіями у нас, звичайно, спокійніше, легше. Складно фінансово, та кому ж в Україні фінансово не складно? Тому тримаємося практично на ентузіазмі, але газету зберегли».
Проте весь набір проблем веде до того, що редакторка вже замислюється, чи варто оголошувати передплату «Хотинських вістей» на друге півріччя 2024 року. Вона не знає, чи зможе самотужки осилити випуск газети, яка веде свою історію з червня 1940 року.
І вкотре турбує думка: чому іноземні колеги і організації розуміють силу слова та якісної інформації, підтримують наші локальні видання, а держава відсторонилася, втрачаючи найближчі до людей медіа?
Вбачають розвиток «Карпат» у створенні сайту і в ребрендингу видання
Нині у Вижницькому районі, до якого увійшов колишній Путильський район, виходять у світ дві газети – «Вижницькі обрії» і «Карпати». «Карпати» не мають статусу районного видання, але його читацька аудиторія, як і раніше, залишається з газетою у всіх чотирьох громадах. Щоправда, втрат тиражу не вдалося уникнути й тут.
Тираж путильських «Карпат» становить нині близько 1600 примірників, і це на 700 примірників менше, ніж було в 2023 році. А якщо врахувати, що на початок 2022 року наклад становив понад 3100, то очевидно, що війна вкрала у газети майже половину передплатників.
Цього року вирішили проекспериментувати – подивитися, як працюватиме кур’єрська доставка, тож оголосили в Путилі редакційну передплату. До трохи більше, ніж 1300 передплачених «Укрпоштою» додалися 215 передплатників, які мешкають неподалік від редакції. Тепер редакторка разом з бухгалтеркою розносять ці 215 газет за адресами, отримують подяки від читачів і радіють хоча б невеличкій економії коштів за доставку.
Мають електронну передплату, на яку підписані кілька десятків читачів. Нібито й не багато, але якщо взяти географію, то вона напрочуд широка. Зокрема, 15 примірників «Карпат» передплачують у США, в Нью-Йорку, по кілька примірників передплачують в Італії, Іспанії, Греції, Польщі. Усе це вихідці з Путильщини, які живуть за кордоном, але хочуть знати про все, що діється в рідних місцях. Серед місцевих, за словами Людмили Федюк, електронну передплату мають люди, яким зручніше читати газету на гаджетах, ніж в друкованому вигляді.
Активно працюють фейсбук, ютуб, сторінка в інстаграмі, які користуються все більшою популярністю.
Газета «Карпати» традиційно виходить у кольорі, але з літа 2023 року почали виходити почергово двома обсягами: один тиждень – на восьми сторінках, другий – на чотирьох.
Склалося так, що редакторка Людмила Федюк залишилася в газеті єдиним журналістом, і вона суто фізично не встигає наповнити шпальти якісним контентом. Друкувати аби що, давати передруки з інтернету в газеті «Карпати» не прийнято. «Давати в газеті передруки з доступного всім інтернету – це зганьбити свою репутацію», – каже редакторка.
Розповідає:
«Ми – гіперлокальне видання, і наша родзинка в тому, що газета про гуцулів і для гуцулів. Наш край має свої підходи до сільського господарства, свої особливі внутрішні проблеми і досягнення, і ми про це пишемо – інформуємо про плюси і мінуси реформ у нашому гірському краї, про волонтерство, виступаємо за збереження шкіл у гірських селах тощо. Це наші люди і наші справи, про які ніхто окрім нас не розповість. Думаю, наші публікації про навколишнє життя справді цікаві, бо їх розміщують на своїх шпальтах і обласні часописи».
Разом з редакторкою над випуском газети працюють верстальник і бухгалтерка, за рахунок отриманих грантових коштів на договірних засадах змогли собі дозволити залучити до роботи коректора. Людмила Федюк каже:
«Верстальник працює дистанційно, бо має ще іншу роботу. Адже виживати і утримувати сім’ю на одну нашу мінімальну зарплату практично неможливо. Коректор дуже потрібен, щоб вичитувати тексти, бо сама за собою я не все можу побачити. А помилки в газеті неприпустимі».
Як заробляють?
«Цікаве питання, – сміється пані Людмила. – Основний дохід – передплата. Коли передплата різко знизилася, а до того ж, левову частку передплатних коштів забрала «Укрпошта», то зрозуміло, що грошей на випуск газети, м’яко кажучи, бракує.
Угод на висвітлення громади укладати не поспішають. Як не старалася редакторка довести їм, що газета – це потужна інформаційна платформа, де місцева влада може напряму і відкрито взаємодіяти з жителями громад, переконати місцевих керівників в потрібності висвітлення їхньої діяльності не виходить.
Розуміючи, що тільки за рахунок залишків після виплат «Укрпошті» передплатних коштів, слабкої реклами газета не виживе, Людмила Федюк старається знайти додаткові кошти для редакції.
Попри завантаженість, зацікавилася грантовими програмами підтримки, які останнім часом стали рятівним колом для багатьох колег. Активно бере участь у тренінгах, семінарах, вебінарах, де вчиться писати грантові заявки і тут же теорію накладає на практику.
Вже є перші успіхи: за три місяці цього року «Карпати» отримали грант на створення контенту від Internews, за кошти якого працює коректор. З квітня починається участь газети в проєкті Волинського прес-клубу щодо створення контенту в області гендерночутливої журналістики. За підтримки Тернопільського прес-клубу в редакції будуть створювати новий сайт. «Газета – то добре, але, щоб її зберегти, треба мати й альтернативне джерело, бо інакше не втримаємось», – говорить Людмила Федюк.
Пошта. Доставка виглядає, як – забери своє сам. В редакції розповіли: «У нас працюють пересувні відділення, є в громадах і стаціонарні відділення. Є такі відділення, де працюють і листоноші, і там газету доставляють за адресами і вчасно. Але є відділення, де начальник відділення і листоноша – в одній особі, і виходить, що працівниця мусить сидіти у відділенні, обслуговувати людей, а розносити газети в неї немає часу.
Коли привозять пресу на таке стаціонарне відділення, люди мають йти на пошту і там забирати свої газети. Ми північна частина Буковини, у нас найвисокогірніший регіон, і щотижня долати до пошти п’ять, а буває, що й більше десяти кілометрів дуже складно. Надто – коли дощить, сніжить, мороз або навпаки – спека».
«Коли постає питання, що ти пан або пропав…».
Якось так закладено в нас природою, що газеті, редакції, колективу треба впасти на саме дно, щоб реально почати шукати вихід. Якщо є хоча б одна шпаринка, за яку можна затриматися, ми ще не будемо шукати. Та коли стоїть питання, що ти пан або пропав – або закриваєтесь, або повністю трансформуєте свою свідомість, що треба працювати на 180 градусів інакше, переформатовуватися в інформаційному полі під сучасні вимоги сьогодення.
Багато років ми працювали за правилом, що головне завдання газети – правдиво, об’єктивно, оперативно інформувати. Тепер людям цього мало, їм потрібна інформація з якимись рішеннями, щоб вони могли з того аналізу щось взяти для себе і йти з тим далі.
Зараз вбачаю ще варіанти розвитку: створимо сайт і проведемо частковий ребрединг нашого видання. Плануємо оновити рубрики, упорядкувати стиль, синхронізувати соцмережі і друковане видання. Думаю як більше підлаштувати «Карпати» під сучасну аудиторію, адже поряд з людьми старшого покоління нашими читачами є й молоді люди, які не затримаються з нами, якщо їм буде не цікаво.
Хочемо зробити наше видання сучасним і сімейним: чоловік прочитає новини і оголошення, дружина ще й корисні поради та гороскоп перегляне, бабуся репортаж прочитає, а онучка за QR-кодом ще й відео на ютубі подивиться та поставить нам лайк.
Уже тепер ми даємо в газеті QR-код, яким відсилаємо читачів до наших соціальних мереж, де можна переглянути додаткову інформацію, фотографії, подивитися відео. Разом з колегою Валерієм Киверо, який нині служить в ЗСУ, ми започаткували і вели на ютубі авторську гумористичну передачу, що користувалася дуже великим попитом. Чекаємо повернення Валерія з перемогою, щоб продовжити розпочате, створювати нові проєкти, залучати до нашої роботи нових людей».
Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
