«З ними дуже цікаво спілкуватися – передусім через їхню силу духу. Серед них є поранені й навіть із ампутаціями – і вони продовжують виконувати обов’язки за призначенням!» – із захопленням каже про товаришів по службі пресофіцер одного з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ Олександр Квятковський.
Олександр прийшов у Збройні сили в 2016 році – із ДСНС. Спочатку проходив службу на посаді хіміка. А коли в 2018 році в 3-му Окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго почали формувати пресслужбу, Олександрові запропонували спробувати себе там. Служив спочатку як солдат, потім – сержант, а з 2022 року – як пресофіцер.
З початку повномасштабної війни Сили спеціальних операцій брали участь у боях на найгарячіших напрямках – Ірпінь, Буча, Гостомель…
– У Гостомелі стався перший на моїй пам’яті випадок, коли снайпери мусили стріляти без спеціального прицілу: була така концентрація російських військ, що вони відстрілювались, що називається, навскидку, – розповідає Олександр. – Згодом наші хлопці виконували завдання у Бахмуті, в Авдіївці. Це були завдання з безпілотними літальними апаратами, завдання з розвідки. Наші хлопці – універсальні, вони вміють усе. Просто не про все ми говоримо.
Олександр із захопленням розповідає про мотивацію бійців Сил спеціальних операцій.
– Коли з ними спілкуєшся, записуєш з ними інтерв’ю, дивуєшся, наскільки вони всі як один мотивовані. І тому, наскільки в них міцні стосунки між собою, – розповідає пресофіцер. – У них – майже родина. Незалежно від посад і звань. Так, є командир, який ставить завдання і відправляє підлеглих його виконувати. Але як виконати це завдання – обговорюють разом. І – жодного страху перед начальством! Це й зрозуміло – після того, що вони пережили разом.
Коли людину беруть у Сили спеціальних операцій, то перевіряють стан її здоров’я, фізичну підготовку і проводять психологічний тест. І лише тоді ухвалюють рішення, чи зможе кандидат проходити службу в Силах спеціальних операцій України. Якщо людина морально вмотивована, але, скажімо, «фізо трохи не дотягує», то її беруть – і потім уже в групах допомагають підтягнути те, чого бракувало. У морально стійкому колективі немає й мови про те, щоб хтось насміхався б із товариша тому, що в того щось не виходить. Ні! Такого побратима спокійно навчають. Або, коли є така можливість, переводять у той підрозділ у межах частини, де він буде на своєму місці.
Одним із найбільш яскравих вражень для Олександра було знайомство з бійцем на позивний «Ведмежа».
– Під час оборони Сєверодонецька він втратив ногу, – розповідає пресофіцер. – Розуміючи відданість кожного бійця військовому братерству, командир пообіцяв залишити його на службі, але на тиловій посаді. «Ні! – відповів «Ведмежа». – Засікайте час – через два місяці я приїду!». І через два місяці приїхав уже на протезі. І – відразу в Бахмут…
Зрозуміло, що без кінцівки важко пересуватися навіть по власній квартирі, не кажучи вже про фронт. «Ведмежа» розповідав, що має «певні проблеми з протезом», але виконує бойові завдання нарівні зі всіма… І ніхто йому не каже, мовляв, «ти без ноги, з нами не підеш».
– «Ведмежа» – дуже крутий чолов’яга. І на своєму місці.., – каже Олександр.
Є взагалі приголомшливі випадки. Свого часу в Україні стала широко відома історія Вадима Довгорука, який під Дебальцевим втратив обидві ноги і руку. Але продовжує службу – робить, що може. У вільний час займається волонтерством.
– І в мене враження, що в разі, якщо йому треба буде стати до строю – він це зробить не замислюючись, – додає Олександр Квятковський.
Операції ССО не настільки відомі, як, приміром, операції піхотних бригад чи десантно-штурмових військ. Тому журналісти не надто часто звертаються до пресслужб Сил спеціальних операцій із проханням організувати зйомки. Частіше буває як раз навпаки – коли прессліжбі потрібно висвітлити якусь подію, вона звертається до медіа. За словами Олександра, весь його вже досить тривалий досвід роботи з журналістами свідчить: цивільні колеги надзвичайно відповідально ставляться до роботи в небезпечних умовах.
– Ми їх відразу попереджаємо, що можна знімати, що – ні, адже, враховуючи нашу специфіку, доводиться не показувати обличчя й навіть змінювати голоси бійців, – каже Олександр. – У моїй практиці не було випадків, щоб журналісти не дотримувалися вимог охорони праці – вони завжди прибувають зі своїм захисним спорядженням. Ми знаходимо для них позиції, де можна знімати – так, щоб це було безпечно і для них, і для наших хлопців, і щоб у подальшому відзняті кадри не можна було використати проти нас.
Багато журналістських репортажів пресслужби готують самі. Так, пресслужба 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго готувала матеріали з місць подій про Бахмут, Авдіївку…
Попри те, що держава надає необхідне матеріальне забезпечення, волонтерська допомога ніколи не буває зайвою.
– Наша частина потребує журналістської техніки, причому техніки доволі потужної, адже доводиться працювати з відео, – каже пресофіцер. – Потрібно не лише готувати журналістські матеріали, а й знайомити цивільних із життям наших військовослужбовців, щоб вони розуміли переваги служби у нас і приєднувалися до нашої частини. Тому ми будемо вдячні будь-якій волонтерській допомозі. До Перемоги разом!
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ