Необхідність постійної підтримки українських ЗМІ – цьому була присвячена остання сесія конференції для українських журналістів RE:COVER у Кракові 26 листопада.
Забезпечення стабільності й безперервності підтримки журналістів набуває першочергового значення під час війни. До складу цієї дискусійної групи ввійшли медіаексперти, журналісти, політики й представники міжнародних організацій; вони обговорили украй важливе питання щодо надання постійної допомоги українським журналістам в умовах війни.
Модератор Лутц Кінкель (Lutz Kinkel) пригадав початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Каже, що ніхто не був готовий до такого масштабу війни. І говорили до того більше про допомогу журналістам загалом, та потім донорські організації зрозуміли, що слід допомогти саме українським журналістам як тим, хто перебуває в тому процесі.
Ліза Безушко, менеджер з кампаній та комунікацій GFMD, розповіла, що спершу донори розпочали кризове реагування. А нині вони вже допомагають точково, це і техніка, і фінансова допомога, і менторська підтримка, і психологічна допомога. І мова про довгострокову підтримку українським ЗМІ.
«Декларація Перуджа, яка була започаткована GFMD у квітні минулого року та підписана 219 медіаорганізаціями, стала знаком солідарності та показала, як наша спільнота розвитку медіа об’єдналася для підтримки українських журналістів…», – зазначила Ліза Безушко.
Керівниця громадської організації «Львівський медіафорум» Ольга Мирович, організації, яка допомагає журналістам, каже, що з 2014 року війну навіть не всі називали війною. Спершу потрібний був час…
«Я сиділа зі своїм другом у липні 2014 року і сказала: “Війна, в якій ми зараз”, і він запитав мене, чому я взагалі називаю це війною. Нам знадобився деякий час, щоб звикнути до слова “війна”, коли описували, що відбувається. Особливо після обвалу Донецького аеропорту, тоді люди почали називати це війною. За межами України я відчувала, що це не так бачиться. Журналісти почали потихеньку звикати до того, що у нас війна, а після цього почали висвітлювати це як війну. Першими, хто це зробив, були українці, які працювали на іноземні ЗМІ, особливо на Reuters», – зазначила Ольга Мирович.
Коли ідеться про перший місяць повномасштабної війни, то працювали активно. Всі якісні медіаорганізації, які раніше працювали в Україні, не призупинили своєї праці. Все ж Ольга Мирович каже, що ми маємо бути більш ефективними в оцінці ризиків і більш ефективними в координації.
Ольга каже, що війна дає безліч причин для матеріалів, але біда в тому, що майже немає ресурсів!
Модератор Лутц Кінкель, представник ECPMF, наголосив: «Коли говоримо про допомогу журналістам, то кажемо про переміщення, про засоби індивідуального захисту, а ще це розвиток медійних організацій». Йдеться про бізнес-моделі. Пан Кінкель зауважує, що якщо України не буде на порядку денному, то й донори менше перейматимуться журналістами. Отже, потрібно навчати журналістів, проводити освітні заходи.
Ольга Сіманович, регіональна редакторка мережі розслідувань GIJN, розповіла про освітні ініціативи організації. Каже, вони в організації розуміли, що повномасштабне вторгнення розпочнеться. І мали вже досвід для допомоги колегам в Афганістані.
«Ми підготували лист з порадами, які документи потрібні, щоб раптово залишити домівку. Як підготувати свої мобільні пристрої при перетині ворожих кордонів, щоб зберегти інформацію, але не наражатися на небезпеку. Ми звернулися до ЗМІ і партнерів, питали, хто в них донори і зв’язувалися з донорами та готували план Б. Тобто, питали, чи вони готові допомогти у разі війни. На нас реагували як на божевільних, але потім життя показало, що це було важливо. Бо багато журналістів завдяки цьому змогли убезпечитися, виїхати і на якийсь час потім безболісно перейти з роботи вдома на роботу віддалено, у чужому місті. Далі ми зрозуміли, що немає посібника про воєнні злочини новішого, ніж десятирічний. Тоді ми залучили правознавців, воєнних кореспондентів, і за рахунок спостереження за судовими процесами знаходили ще й тих, хто раніше вчиняв злочини проти України. Наші журналісти стали притягувати їх до відповідальності. Іншими словами, ми знайшли деяких інших винних та злочинців, які ще не відомі, але завдяки цій журналістській роботі нам вдалося знайти цих осіб та притягнути їх до відповідальності. Тобто, маємо тепер величезний масив інформації, там зірковий склад авторів. І цим посібником користуються при висвітленні війни», – каже Ольга Сіманович.
Вона радить українським редакціям об’єднуватися з іноземними та спільно робити проєкти.
На останок Лутц Кінкель додав, що війна вимагає якісної журналістики; війна примусила звернути увагу на фінансові аспекти; війна примусила до співпраці, коли треба ділитися інформацією і технікою…
Забезпечення стабільності й безперервності підтримки журналістів набуває першочергового значення під час війни.
Матеріал підготовлено за підтримки Проекту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity).
Інформаційна служба НСЖУ та Назарій Вівчарик, Краків