Відновлення розмаїтого медіаландшафту в Україні. Про це говорили цими вихідними на журналістській конференції в Кракові (Польща). Подію іменують як RE:COVER – частина програми «Голоси України», профінансованої МЗС Німеччини. Її організовує Європейський центр свободи преси та медіа.
Після закінчення війни виникнуть унікальні проблеми й можливості; не стане винятком і медіаландшафт. Щойно Україна вийде з тіні війни, перед нею постане життєво важливе й водночас важке завдання відбудови медіасередовища.
«Це честь – працювати в професії, але честь – лише коли ми дотримуємося стандартів професії. У мене в руках газети «Новий день» і «Володимирський вісник». І це доказ того, що нічого насправді не зникає. Дехто казав, що всі «на цифрі», кому потрібні ті газети? Але Харківська, Сумська, Чернігівська області після деокупації показали, що це не так. Щойно звільняли території, працівники газет везли людям газети. Бо після деокупації люди заходили в інтернет і нарешті дізнавалися, що відбувалося в Києві, Варшаві, Токіо, Вашингтоні, але вони не знали, що відбувалося за 5 кілометрів від них. А місцева газета, радіо, телебачення повідомляють це. Звісно, потрібні справедливі ринкові умови, саморегуляція. І тут Національна спілка журналістів України може відігравати важливу роль, яку вона зараз відіграє в підтримці друкованих ЗМІ», – сказав Андрій Куликов, український журналіст, редактор, радіоведучий, телеведучий, медіаексперт та медіатренер.
Він також наголосив, що громадське мовлення і громадська журналістика важливі у розмаїтті медіаландшафту. Адже Андрій Куликов сам долучався до створення громадського радіо.
«Коли перші громадські радіостанції з’явилися в Латинській Америці, то це було пов’язано з тим, що місцеві шахтарі хотіли бути почутими. Вони не вміли писати, але вміли говорити. І ті радіостанції навіть бомбардували, щоб знищити. Не буду нагадувати, що роблять російські загарбники. Вони теж знищують місцеві ЗМІ. Тому сьогодні громадський мовник в Україні – один зі стовпів медіаландшафту», – сказав Андрій Куликов.
Алекс Сабадан з медіаконсалтингу Jnomics зауважив, що є державні, олігархічні та незалежні медіа.
«Незалежні, звісно, мають найбільше викликів. Це і кошти, і доступ до інформації. І в цьому сенсі, наприклад, державні ЗМІ мають більше можливостей для інформування. А насамперед це проблема з талантами. ЗМІ не є найбагатшим сектором, і є ефект вигорання. Тому люди змінюють професію. І це є виклик, з яким зіткнулися незалежні ЗМІ. І найкращою допомогою було б дати ресурси незалежним ЗМІ, щоб вони добре конкурували з державними та олігархічними. І я б розглядав потребу в допомозі не через гранти, а через інвестиції. Чому це важливо? Слід чути організації, щоб розуміти, що їм насправді потрібно. Приміром, одна організація купувала військовому снайперську гвинтівку. Можна було знайти кошти і купити, але він би не міг нею користуватись, бо вона мала не ті характеристики. Тому тут важливо дати те, що потрібно», – сказав Алекс Сабадан.
«Ми як донорська спільнота намагаємося постійно стежити і поповнювати знання про те, що відбувається в Україні, – наголосила керівниця фундації «Gazeta Wyborcza» Йоанна Кравчик. – І розуміємо, що відбудова буде недешева. Але починати треба вже зараз. Ми маємо знайти більш стійкі механізми допомоги медіа. Але допомога медіа і допомога громадянському суспільству – це є різні речі, різні підходи. Але всюди є такі чинники як звітність і боротьба з корупцією. Ми маємо розуміти, що наша підтримка медіа має бути обмежена за часом. Часові рамки, з якими ми працюємо – це 5-10 років. Бо якщо після цього вся екосистема зможе працювати лише в залежності від субсидій, це буде неефективно. Ми як організації донорів вважаємо, що слід вибудовувати кооперацію між Європою та США. Адже вибори в США можуть згодом змінити бачення по Україні. Тож тут має бути ширша коаліція, щоб і надалі йшла допомога».
Ребекка Гармс — німецька політикиня та режисерка-документалістка, яка в суботу відкрила конференцію, зауважила, що сьогодні слід підтримувати місцеві медіа, бо вони часто контролюють якраз ті питання щодо підзвітності та корупції, про які говорила пані Йоанна.
Назарій Вівчарик, Краків
