Команда шведського телеканалу TV4 в Запорізькій області вчора, 19 вересня, близько 11.30 ранку зазнала атаки російського дрона. Репортер Йохан Фредрікссон і фотограф Даніель Здольсек, на щастя, не травмувалися. Поранення в руку отримав український журналіст, локальний продюсер Олександр Павлов.
Атака дрона на автомобіль відбулася, коли медійники вийшли для проведення зйомок. Усю апаратуру, яка залишалася в машині, знищено. Прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон вважає те, що сталося, «абсолютно жахливим».
«Це яскраво демонструє, що війна постійно торкається цивільних… – сказав прем’єр-міністр. – Не можна виключати, що це також результат, який хоче бачити Росія. Щоб журналісти не сміли бути там, щоб вони якомога менше висвітлювали цю війну».
Про те, як журналістам удалося вижити, інформаційній службі НСЖУ розповів журналіст Олександр Павлов, який супроводжував шведських колег у поїздці Запорізькою областю. Наша розмова мала тривати кілька хвилин, а розтягнулася на пів години – Олександр мусив постійно відволікатися, щоб відповісти колегам українською, англійською, французькою мовами…
– Будь ласка, розкажіть про події 19 вересня.
– Завданням журналістів із дуже популярного шведського каналу TV4 було поспілкуватися із місцевими жителями Степногорська – міста, неподалік якого пролягла лінія фронту, – розповів Олександр. – Жодних військових там не було. Нас супроводжували поліцейські – вони здійснюють евакуацію містян і добре володіють ситуацією в Степногорську. Нас повезли у так званий Третій мікрорайон, який вважається найбільш небезпечним у місті. Поки шведські колеги знімали синхрони біля дев’ятиповерхівки, тривав обстріл. Було три прильоти з міномету, але не поруч.
І тут поліцейський (треба віддати поліції належне, вони молодці) каже: «Треба звалювати, тут – інтенсивні обстріли щодня». Й одразу після цих слів кричить: «Дрон!» Дякувати Богові, що ми ще не були в машині. Якби ми в цей момент були в автівці, ви б не брали в мене зараз інтерв’ю. І я чую свист дрона, і бачу, що цей дурацький дрон (кажуть, «Ланцет») несеться мені прямо в лоб. Ми встигли розбігтися метрів на 10-15. Я упав на асфальт і при цьому доволі сильно пошкодив руку.
Оператор дрона, вочевидь, побачив, що ми розбіглися, і перенаправив дрон в автівку. Автомобіль вибухнув і запалав. Поліцейські скомандували сідати в їхню машину – і ми поїхали. Я лише встиг побачити, що наша машина вся охоплена полум’ям.
– Одяг у вас був цивільний? Чи мали ви позначки «Преса»?
– Поруч із нами стояли поліцейські в уніформі. Але ми, медійники, були в цивільному одязі, в бронежилетах і касках із написом «PRESS». І на тринозі стояла камера. Не зрозуміти, що це знімальна група, оператор того паскудного дрона не міг.
– В автівці залишилася апаратура?
– У шведів згоріло дороге обладнання. Зараз ми у знайомих журналістів просимо надати їм із апаратуру для подальшої роботи. Вже допомогли катарський телеканал «Аль Джазіра», французький LCI. Допомогти шведським колегам попросив свого оператора запорізький кореспондент «5 каналу» Борис Розенков.
У машині згоріли мій робочий комп’ютер і айфон з 11 тисячами фотографій за весь період війни… Звісно, техніку шкода, але ще дужче шкода цих світлин. Я від 23 лютого 2022 року тільки на Донбасі був 12 разів. Пишу для фінської газети «Iltalehti», в якій працюю, для французьких видань, працюю як локальний продюсер із багатьма іноземними журналістами, які приїжджають в Україну.
– Під час атаки дрона ви постраждали. Хто вам надав допомогу?
– Це вже зробили в поліцейському відділку, після повернення. Постраждав не тільки я: осколками було поранено одного з поліцейських.
– А як пережили напад журналісти із Швеції?
– Всі відреагували швидко і правильно – розосередилися, впали, потім швидко залишили місце удару. Поводилися гідно і професійно. Велике значення мала спеціальна підготовка, яку вони пройшли, а також – досвід висвітлення інших воєн. Йохан Фредрікссон – дуже досвідчений журналіст, пройшов через багато військових конфліктів у всьому світі. Але, звісно, було страшно. Йохан мені зізнався, що після пережитого вчора не міг заснути. Колеги обдзвонювали родичів, а телеканал не давав жодної інформації про подію, поки родичі не дізналися, що всі живі.
– Чи продовжуватимете допомагати іноземним журналістам після того, що сталося вчора?
– А що ж я мушу робити зараз, коли йде війна? Це дуже важлива і складна робота, надзвичайно важлива для формування громадської думки в світі. Завдяки їй політики різних країн ухвалюють рішення на користь України, забезпечують Україну допомогою. Я не думаю, що її може виконувати будь-який хлопчисько, який вивчив сто слів англійською і вміє водити машину. Це – значно більше. Треба знати реалії українського життя, бути гнучким, вміти домовлятися, знати підходи до іноземців, вміти попередити їх від застосування певних необдуманих формулювань, і робити це «не в лоб»…
– Чи доводилося вам раніше пережити такі ризики для життя, як 19 вересня?
– Два місяці тому я був з французькими колегами під Бахмутом – вони знімали документальний фільм про те, як технології впливають на хід війни. На зворотньому шляху нас обстріляли з міномету, ми тричі валялися животом у багнюці. Теж було дуже страшно. Богу молився, аби врятуватися. Але з учорашнім випадком порівняти не можна. Без зайвого пафосу можу сказати, що 19 вересня – це мій другий день народження.
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ