Руслан Сулейманов народився в квітні 1983 року в місті Коканд Ферганської області в Узбекистані. 1993 року з батьками переїхав до Криму і продовжив навчання у Муромській середній школі Білогірського району, яку закінчив 2000 року із золотою медаллю. Того ж року вступив в ТНУ ім. Вернадського на факультет фізики магнітних явищ. Закінчив навчання у 2005 році.
Із жовтня 2004 року по січень 2006 року працював лаборантом у Таврійському екологічному інституті. Працював у ТОВ «Жарбулл» програмістом, але діяльність організації була припинена. Займався з дітьми репетиторством з фізики. Його неодноразово запрошували працювати за фахом за кордон. Руслан відмовлявся, тому що вважав своїм обов’язком залишатися в Криму і допомагати сім’ям політв’язнів, які потребували підтримки, опіки та піклування. Одружений, має 4 дітей.
У лютому 2017 року Руслана Сулейманова було затримано біля будинку Марлена Мустафаєва, він відбув адміністративний арешт 5 діб за нібито участь у несанкціонованому мітингу. 15 жовтня 2017 року брав участь у одиночному пікеті на підтримку арештованих кримських татар та також був засуджений з адміністративним штрафом у розмірі 10 000 рублів.
26 березня 2019 року російські прикордонники затримали активіста на адміністративному кордоні «Каланчак», протримавши його 7 годин та зіпсувавши йому паспорт. 27 березня 2019 року його заарештували. 28 березня рішенням Київського районного суду у Сімферополі було звинувачено у тероризмі та заарештовано до 15 травня 2019 року.
27 березня 2019 року у тимчасово окупованому Криму в мікрорайонах Кам’янка та Строганівка міста Сімферополь одночасно пройшли наймасовіші обшуки у будинках кримських татар. Слідчі дії закінчилися затриманням за звинуваченням у тероризмі. Пізніше Південний окружний військовий суд у складі головуючого судді В’ячеслава Корсакова, суддів Дениса Галкіна та Ігоря Шендрікова визнали ряд підсудних винними у терористичній діяльності та спробі захоплення влади. 47-річного будівельника Енвера Аметова та 54-річного будівельника Яшара Муедінова засудили до 13 років колонії суворого режиму, громадських журналістів Руслана Сулейманова, 43-річного помічника кухаря Рустема Шейхалієва та 37-річного викладача математики та інформатики Османа Арифмеметова засудили до 14 років. Підсудні винними себе не визнали і вважають переслідування політичним.
У «Кримській солідарності» вказують, що кримінальна справа проти кримських татар ґрунтується на «доказах», що назбиралися за кілька років переслідування: аудіо- та відеозаписах релігійних бесід, які підслуховувала ФСБ, на свідченнях прихованих свідків, яких неможливо ідентифікувати, представників спецслужб, понятих та на експертних висновках Міжрегіонального центру експертизи та оцінки в Казані, що протягом багатьох років працює на ФСБ.
17 квітня 2019 року представник ОБСЄ зі свободи слова Арлем Дезір засудив арешт громадянських журналістів, закликав до їхнього негайного звільнення з російського СІЗО. 18 липня 2019 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій є заклик до Росії звільнити всіх українських політв’язнів, включаючи Сулейманова. 6 листопада 2019 року колективним лауреатом Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка Національна спілка журналістів України визнала кримськотатарських цивільних журналістів, які переслідуються у Криму, включаючи Сулейманова.
3 лютого 2020 року міжнародна правозахисна організація Freedom House закликала Росію переглянути вироки кримськотатарським журналістам, пов’язаним із правозахисним рухом «Кримська солідарність».
Руслана Сулейманова правозахисним центром «Меморіал» (Росія) визнано політичним в’язнем.
Правозахисна організація Норвезький комітет Гельсінкі опублікувала заяву на підтримку громадянського журналіста Руслана Сулейманова. Окремо висловилася Генеральний секретар комітету Беріт Ліндеман. Організація опублікувала фотографію Руслана Сулейманова за підписом: «Батько чотирьох дітей, учитель фізики, 14 років в’язниці. Руслана заарештували та засудили до 14 років в’язниці за те, що він хотів справедливості для кримчан. Руслан каже, що сумує за своєю родиною і з нетерпінням чекає на можливість повернутися і боротися за батьківщину». Генеральний секретар організації Беріт Ліндеман висловилася у твіттері, що Руслан Сулейманов незаконно утримується Росією з 2019 року: «Я пишаюся тим, що підтримую його. Свободу Руслану!».
***
З арештом Руслана Сулейманова пов’язаний трагічний випадок. У селищі Строганівка Сімферопольського району раптово зник при досі не з’ясованих обставинах його неповнолітній син Муса. Дитина гралася біля будинку разом зі своєю старшою сестрою. Вони лишились без нагляду дорослих на 10-15 хвилин, оскільки його маму покликала хвора свекруха. Він зник 24 липня близько шостої години вечора, з пісочниці біля будинку у селищі Строганівка. Протягом двох днів тривали пошуки. У заходах було задіяно окупаційних співробітників поліції, МНС, Росгвардії, Слідчого комітету, а також тисячі волонтерів і добровольців. Після півтори доби пошуків зниклого трирічного Муси Сулейманова у селищі знайшли мертвим у закритій каменем зливній ямі біля двору. Наголошується, що водій машини для відкачування води побачив щось підозріле у зливній ямі, після чого окупаційний МНС Криму оточив територію приблизно на 150 метрів від каналізаційної ями. Стверджується, що дитина могла б не загинути, якби батько був на волі і займався вихованням.
Слідчий ФСБ Сергій Махнєв не відпустив Руслана Сулейманова на похорон сина. Причому відповідь на звернення прийшла більш ніж через три тижні після похорону. Захисниця Ліля Гемеджи ці дії слідчого назвала незаконними та такими, що порушують його право на повагу до сімейного та приватного життя. Пізніше суд відмовився визнати слідчого Махнєва винним.
В цей час співробітники правоохоронних органів чинили психологічний тиск на політв’язня. До слідчого ізолятора прийшли співробітники правоохоронних органів та вимагали розповісти, де знаходиться його син Муса. Вони не представлялися та були у цивільному одязі. Чинили на нього психологічний тиск. Вони навіть не виключали версію, що Руслан міг організувати викрадення сина з метою вплинути на правоохоронні органи. Запитували, чи може бути до цього причетна адвокат Ліля Гемеджі. З арештованим спробував працювати психолог, проте він почав ставити некоректні та недоречні питання, наприклад, про те, як саме на думку Руслана могла загинути його дитина. Після цього Руслан Сулейманов відмовився спілкуватися із психологом.
***
Спростування обвинувачення стороною захисту: Адвокатка Ліля Гемеджі виступила 24 жовтня 2021 року в Південному окружному військовому суді Росії, вона звернула увагу суду, що звинувачення так і не спростувало аргументи сторони захисту. Вона вказала, що підсудні сім років перебували під наглядом ФСБ за підозрою в тероризмі, але при цьому підтвердити їхню провину в суді змогли лише чотири секретні свідки, чиї дані неможливо перевірити.
Адвокат звернула увагу суду на незаконність, з точки зору захисту, розділення однієї великої справи на кілька менших, що зашкодило доказовості та обґрунтованості рішень. По-друге, Південним окружним військовим судом було відмовлено Сулейманову в його праві виступати і давати свідчення рідною кримськотатарською мовою. Більше того, Сулейманов та інші підсудні були видалені із зали судового засідання за дачу пояснень кримськотатарською мовою. Захист заперечував проти видалення, оскільки використання рідної мови під час пояснень не є порушенням регламенту судового засідання, як це обґрунтував суд. Такі дії головуючого судді можуть свідчити про наявність особистої чи іншої зацікавленості та дискримінаційний характер їх видалення. В подальшому, суд неодноразово чинив тиск на Сулейманова при використанні рідної мови для вираження своєї позиції, погрожуючи вилученням із зали судового засідання.
В процесі слідства та суду було виявлено ряд порушень закону при проведенні оперативно-розшукових дій. Записи розмов передавалися з рук в руки слідчих без фіксування цих дій, вони багаторазово копіювалися, автори записів і їх умови невідомі, первинний пристрій для запису відсутній. Згідно з висновком фонографічної експертизи, дослідженої в суді 30.03.2021 р., аудіозаписи мають ознаки монтажу. Перед експертами не ставили питання про дослідження щодо наявності ознак синтезу (спотворення, імітації) голосів. У судовому засіданні не досліджувалися диски із зразками голосів підсудних, і чиї вони, достовірно не встановлено. Більше того, немає згоди підсудних щодо відбору голосу. Вірність копії цифрової фонограми, що долучається до матеріалів справи, має бути процесуально засвідчена, що не було зроблено. Експертний підрозділ, який виконував фоноскопічну експертизу, є структурним підрозділом ФСБ, що створює відомчу зацікавленість. При призначенні експертизи клопотання сторони захисту щодо направлення матеріалів до незалежної установи не були задоволені. Таким чином, у суді було неможливо встановити законність та достовірність аудіозаписів.
Стороні захисту самостійно вдалося встановити особи свідків під псевдонімами – це Енвер Хайбуллаєв, Костянтин Тумаревич, Арслан Курбанов та Азізбек Егамов. І Сулейманов, і решта підсудних категорично відкидали знайомство з цими людьми, проте незважаючи на це, суд не вважав за необхідне провести очну ставку і розсекретити дані свідків під псевдонімами з постановкою відповідних питань для встановлення істини у справі. Показання свідків під псевдонімами Рамазанов, Бєлялов, Хаджимуратов, Фарітов кардинально суперечливі, вказівка на те, що вони були присутні на так званих халакатах як запрошені, не відповідають дійсності. Якщо це збори керівників осередків, то яким чином там опинилися свідки, які заперечували навіть своє членство у «Хізб-ут-Тахрір»? Чи це звичайні збори мусульман, а свідки, ховаючись під псевдонімом, кажуть те, що їм диктують силовики? І що ж це за конспірація така, коли на збори керівників осередків запрошують сторонніх людей, а всі присутні, не встигнувши познайомитись, повідомляють про своє членство у забороненій організації, здачу грошей на розвиток організації та інші деталі функціонування організації? А якщо ніхто не ховався і був відкритий, то де ті, кому пропагували, розповсюджували, кого шукали і вербували?
Що стосується висновка лінгвістико-релігієзнавчої експертизи у справі, то в рецензії фахівці звернули увагу суду на суперечності, що є в ній. Фахівець Жарков звернув увагу на те, що з 23 вказаних експертом-релігієзнавцем ознак, за сукупністю яких можливе визнання дії як частини діяльності «Хізб ут-Тахрір», визнаної рішенням ЗС РФ терористичною, проявляється лише один (!), а саме читання матеріалу, розміщеного на асоційованому з ним ресурсом. «Експерт» Мухаметзаріпов, який виступає в ролі експерта-релігієзнавця, не має профільної кваліфікації, а є кандидатом історичних наук, тоді як закон вимагає перед призначенням експертизи перевірки необхідних спеціальних знань експерта. А організація-експерт не має прав на ведення експертної діяльності. Зазначені обставини викликають обґрунтовані сумніви щодо незацікавленості та неупередженості висновків експертів, а порушення процедури роз’яснення експерту його прав та відповідальності є однією з підстав, що тягнуть за собою визнання висновку неприпустимим доказом.
Далі – у ході провадження у справі Сулейманов та інші підсудні були пред’явлені свідкам для пізнання в умовах, що виключають візуальне спостереження. Всупереч законам «статисти» візуально не були схожі з ними, навпаки, різко відрізнялися як за віком, так і за зовнішнім виглядом. Захистом було заявлено клопотання про забезпечення участі у слідчій дії осіб зовні схожих, проте слідчим було відмовлено у задоволенні клопотання. Ознаки, за якими нібито були впізнані підсудні, є загальними, не мають індивідуальних характеристик і притаманні великому колу осіб, що є природним, враховуючи, що впізнавачі ніколи не були знайомі з підсудними.
У той самий час допитані в суді свідки захисту показали, що Руслан Сулейманов та інші підсудні не робили дій терористичного, насильницького характеру, зокрема, спрямованих на захоплення влади або зміну конституційного ладу РФ, не брали участі в будь-яких терористичних організаціях, навпаки, охарактеризували кожного з них виключно з позитивного боку – як порядного сім’янина, людину добру, тактовну, що шанобливо ставиться до людей незалежно від їхньої національної чи релігійної приналежності, готову прийти на допомогу в скрутну хвилину. Кожного підсудних охарактеризовано як відповідального працьовитого громадянина.
***
У суду були всі підстави визнати обшук незаконним. Обшук розпочався в нічний час без відповідних, встановлених законодавцем, підстав. Захисника допущено не було, права та обов’язки понятим і фахівцям роз’яснено не було. Обшук одночасно проводився в кількох приміщеннях, прибульці вільно пересувалися територією двору та будинку та мали необмежені можливості щодо підкидання літератури. Причому книги знайшли у недобудованій котельні за плитою, там, де запорошено, і вони були новими, чистими і за всіма ознаками нечитаними.
Навіщо ця література зберігалася вдома, як стверджує звинувачення, якщо свідки стверджували, що літературу роздавали на зборах? Знову ж таки, а як же конспірація? І якщо, як стверджує звинувачення, ці книги дійсно належать Сулейманову, слідство мало можливість довести це, провівши (як захист клопотав про це, але отримав відмову) експертизу на наявність потожирових слідів, або дактилоскопічну експертизу. Але слідство відмовилось це зробити, бо було впевнене, що експертиза могла б підтвердити точку зору захисту про підкидання літератури.
Таким чином, можна зробити висновок, що все вищевикладене свідчить про відсутність доказів винності Руслана Сулейманова в злочинах, що інкримінуються, тобто злочинів проти громадської безпеки, безпеки держави та основ конституційного ладу РФ. Представлені звинуваченням докази винності Сулейманова мають глибокі сумніви та суперечності.
З останнього слова Руслана Сулейманова:
«ХХI століття – століття продовження науково-технічного прогресу! Що ми спостерігаємо? Переслідують та саджають у в’язниці лише за погляди на життя, за інакодумство. Хіба мислити стало заборонено, хіба це злочин? Сьогодні вже підкорений космос. Рвуться колонізувати Марс. Можливо ще якісь планети. А може, колись уже варто навчитися жити на Землі? Гріш ціна всім сучасним досягненням цивілізації у той час, коли існує сучасна інквізиція, що бореться з книгами та мислителями. Це шлях у нікуди. З такою політикою прогресу не чекайте…
Сьогодні на очах у всього світового співтовариства намагаються розправитися з кримськотатарським народом – за його незламність, вільнодумство, за його тверду прихильність до своєї релігії – ісламу, знищуючи в ньому будь-який прояв активізму, який є запорукою збереження самого народу разом з його ідентичністю. Нас намагаються знищити впродовж 250 років, починаючи ще з часів анексії Криму Катериною ІІ. Сьогоднішні реалії в Криму, пов’язані з політикою Росії – терору і репресій – ще більше додали до нашої пам’яті, розворушили рани, що ще не загоїлися, залишилися після подій 1944 року.
Давайте будемо відвертими. До 2014 року в Криму не було ні терористів, ні екстремістів, навіть на слуху, а раптом відразу з’явилися? Для мого народу це чужі поняття. Вони до нього не ліпляться. Ми завжди відстоювали наші права мирними шляхами. Мій народ – творець, повернувшись до Криму, він обживав пустельні місця, впорядкував їх, наповнив дитячими голосами, які пожвавили собою раніше неживу атмосферу. І сьогодні ви робите нас винними без злочину…
Двічі увірвалися до мого дому, спочатку прийшли за мною, а потім за братом. У мене на той момент у будинку була моя дружина, троє малолітніх дітей, наймолодшому не було і двох років, двоє літніх батьків. Я питаю, навіщо вдиратися до мирного будинку, відправляючи цілу армію силовиків – ФСБ та ОМОН? І це все бачили мої малолітні діти, і вони пережили це двічі. А коли суд, нібито турбуючись про психіку наших дітей, які пройшли шлях у 700 кілометрів із Криму до Ростова, сподіваючись побачити своїх батьків, не допустив їх на судові засідання з відмовкою, що дітей травмує вигляд їхніх батьків у клітці – мене це дивує. А хтось потурбувався про психіку, коли вривалися в наші будинки силовики в той час, коли наші діти бачили солодкі сни?! Понад двісті дітей залишилися без своїх годувальників, вихователів, залякані силовиками – ця травма залишила глибокий слід у їхніх безгрішних душах!
Під час одного обшуку в моєму домі один із силовиків, спрямовуючи зброю на моїх старих батьків, сказав: «Ми вам мстимося за минуле. Прийде час, і ми вас усіх розстріляємо! Моя мама, приголомшена від почутого, сказала: «Він мені в сини годиться, а скільки злості в очах цього молодого чоловіка!» Дайте відповідь мені тепер, у кого ненависть, і хто розпалює міжнаціональну ворожнечу? Ось він, справжній вияв реваншизму! Чому не припинили силовики, що стояли поруч, і не притягнули до відповідальності цю людину? У номері 5, 1968 року, у виданні «Хроніка поточних подій» наводиться звернення до кримськотатарського народу підполковника міліції Пазіна: «Якщо завтра буде розстрілювати наказ, ми вас розстріляємо». Хіба ж історія не повторилася?
Можна згадати і про безвісти зниклих, про безліч репресій проти неугодних, як під погрозами та тортурами схиляли моїх співвітчизників з метою фабрикації кримінальних справ, про жорстоко замучених та вбитих. Це Крим із 2014 року. Так сьогодні проводиться політика у Криму – використовують страх для контролю суспільства. Люди бояться висловлювати свою думку чи обговорювати її, бо за кухонні розмови можна легко опинитися у в’язниці. Тепер вказувати на злочин влади – вже «злочин»…
Як катують у «нелегалках» у Чечні, у Дагестані – ці моменти жертви згадують із жахом, особливо застосування електричного струму для вибивання показань чи застереження. Я не беруся говорити про ступінь провини цих людей, вони проходять через ці ж суди, і ви про це добре обізнані, погодьтеся, під катуваннями людина на себе візьме всі злочини світу, і навіть у вбивстві Кеннеді зізнається, навіть якщо вона хронологічно не збігається. Чому аргументом для силовиків став електричний струм, а не закон? Куди поділися презумпція невинності та верховенство закону? Хто після цього є злочинцем?..
Якщо поглянути ще глибше, то в Росії силовики заангажовані на боротьбу з ісламом. Як зрозуміти інакше, якщо заборонено працю великих ісламських учених. Таких, як, наприклад, Мухаммад аль-Бухарі. Найяскравіший доказ, коли раптово заборонили переклад Корану російською мовою Ельміра Кулієва. Під тиском громадськості заборону скасували.
О мій народ, незламний роками випробувань, терплячий, який любить свою релігію, прагне справедливості, чия історія вишита золотими нитками, нащадки «алтин девіра» («золотого віку», – ред.), я радий, що є частиною тебе, і захоплений твоєю мудрістю та відповідальністю у всіх справах, і тому свідок – твоя вікова історія. Міцно тримайтеся за те, що крізь тяготи пронесли наші праведні пращури – через гноблення, депортацію, повернення…»
***
Сьогодні кримський громадянський журналіст Руслан Сулейманов перебуває в СІЗО № 3 російського міста Новочеркаська, де знайомиться з матеріалами справи для подачі апеляційної скарги.
Інформаційна служба НСЖУ
В публікації використано матеріали ГО «Кримська солідарність», проєкту «Радіо Свобода» Крим Реалії, Центру прав людини ZMINA, Товариства «Меморіал», сайтів ПЕН-Україна і інших. Інформаційна служба НСЖУ висловлює глибоку подяку колегам за люб’язно надану можливість.
