Щомісяця член Національної спілки журналістів України Іван Прокіпчук відвозить волонтерську допомогу на фронт. Також як водій доставив нашим захисникам вісім автівок. Під час зустрічі в Івано-Франківському центрі журналістської солідарності НСЖУ він поділився своїм досвідом волонтерства.
Іван Прокіпчук розпочав роботу з івано-франківського телеканалу «3-Студія», згодом був кореспондентом «112-го». Тепер він – прессекретар.
Ще до повномасштабного вторгнення разом з оператором із «3-Студії» під час відпустки їздили у зону АТО, до АЗОВу, в Піски. Там вони познайомились із голландським та німецьким фотокореспондентами, командирами бригад. Трохи допомагали готувати відеоматеріали. Ці поїздки для Івана є найціннішими спогадами з журналістської діяльності.
Людська незламність після поїздки у Піски надихнула спілчанина та його колегу-оператора створити ютуб-проєкт «Invictus Сила Духу». Задумкою було показати, що люди з інвалідністю знаходять мотивацію, щоб досягати мети. Тоді зняли кілька випусків. Іван каже, що є намір відновити цей проєкт, оскільки бачить, як після важких поранень захисники не втрачають духу.
Перший тиждень після початку повномасштабного вторгнення Іван Прокіпчук був у шоковому стані, але згодом почав займатися волонтерством і налагодив доставку допомоги з-за кордону.
Батьки спілчанина-волонтера живуть в Іспанії, де в 2013 році створили громадську організацію. Там діаспора збирала кошти та передавала їх в Україну на потреби військових.
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то українці й іспанці відправили дуже багато допомоги в Україну, привозили фури гуманітарної допомоги у різні області. Мій батько познайомився з жінкою з Івано-Франківська, яка шиє бронежилети, тож багато надсилав необхідних деталей сюди, – розповів Іван.
Перша фура від громадської організації з Іспанії приїхала в Івано-Франківськ 17 березня 2022-го. Із калуським капеланом Федором Морозом 13 квітня Іван вирушив у Барвінкове до 93-ї бригади, де служив у медичній роті калушанин, щоб відвезти продукти, турнікети. Тепер раз або й двічі на місяць, Іван їздить із допомогою на фронт. Доставляв туди й автівки.
– Коли поверталися з Барвінкового, то з нами сталася така пригода: поїхали не тією дорогою, де була певна лінія оборони, і там зустріли українські «гради», які стріляли по росіянах, – поділився спогадами волонтер.
Іван вважає, що кожна людина діє залежно від базових цінностей, які їй заклали. Якщо людині заклали, що вона може допомагати, то вона буде це робити попри багато зовнішніх факторів.
– Здавалося б відомі люди, актори, бізнесмени, які мають гроші, могли поїхати з України і допомагати з-за кордону коштами, медійністю, але вони лишилися тут і допомагають. Їх не так багато, як хотілося б, але їх є достатньо. Хоча є й багато людей, які поїхали з країни. Це приклади, які вже набили оскомину: Влад Яма, наприклад. Ти розумієш, що ці люди не працюють на сто відсотків: не працюють інформаційно, із фондами. До медійних людей і довіра буде більша, ніж до звичайних громадян, бо у волонтерстві, на жаль, також не без шахрайства. От якщо говорити про людей однієї сфери: що керує одними залишатись і допомагати, а іншими – чекати? Це про базові цінності, базові налаштування. І не має значення: бідний ти чи багатий, українець, португалець чи іспанець.., – розмірковує Іван.
Про те, що рано чи пізно кожен чоловік має пройти через ЗСУ, волонтер говорить із впевненістю.
– Наприклад, з Малги, де мої батьки живуть, п’ять чи шість іспанців приїхали сюди воювати. У мене є знайома, в якої чоловік іспанець. І тепер він на війні, а вона волонтерить, – розповідає медійник.
За понад рік від повномасштабного вторгнення стала відчутнішою ціна, якою платиться за країну. Іван говорить, що якщо не воюєш, то мусиш допомагати як можеш.
Перед моїм днем народження мені написав Да Вінчі. Ми познайомились у 2015-му в одній із поїздок на фронт і потім контактували кілька разів, хоч і не були близькими друзями. З 18-ти років Да Вінчі постійно був на війні. В інтерв’ю Михайлової, його дівчини, була вставка з їхньої поїздки за кордон. Розумієш, що це була молода людина, яка могла жити своїм життям і пропустити цю війну повз себе. Він і вона. І цей день, і понад п’ятсот днів від вторгнення – це найважчі дні після 24 лютого. Саме в 500-ий день з’явилося стовідсоткове розуміння, що всі мають воювати. Хтось вже робить усе на фронті, щоби війна закінчилася, а хтось у тилу. І немає сенсу силою запихати людину в армію, якщо з неї немає користі там. А там, де держава не допрацьовує (із дорогами, наприклад), хтось може покрити цю потребу. Але закриватися від війни не треба, щоб вторгнення не перетворилося на АТО-2. Хай ти втомишся, але це може бути чиїмось врятованим життям», – зазначив волонтер-спілчанин Іван Прокіпчук.
Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.
Контакти Центру журналістської солідарності в Івано-Франківську – 066 677 07 26 (Вікторія Плахта, координатор Івано-Франківського центру), адреса: вул. Січових стрільців, 25.
Про ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.
Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.
Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.
За інформацією Івано-Франківського ЦЖС
