У першій половині 2010-х років роботі аналітичного центру «Номос» в Севастополі, а також журналу «Чорноморська безпека», який вони видавали, по хорошому заздрили багато колег. За рівнем та тематиці матеріалів і досліджень видно було, що до роботи взялися справжні фахівці, знавці своєї справи. А коли Крим було окуповано російськими військами в лютому-березні 2014 року, російські силовики почали примушувати деяких працівників аналітичного центру «Номос» співпрацювати з ними, однак ті відмовились, і ФСБ почали тиснути на них.
Про це свого часу повідомило джерело видання QirimInfo, яке підтримувало зв’язок з співробітниками «Номосу»: «На них систематично виходили співробітники силових структур з пропозиціями про співпрацю. Один із співробітників мені говорив, що його телефон прослуховують і читають електронну пошту. Коли він відмовився йти на контакт, силовики почали здійснювати на нього тиск. Він постійно говорив, що планує виїхати на материкову Україну. Але виїхати не встигли…»
У листопаді 2016 року ФСБ РФ заявила про затримання в Севастополі учасників «диверсійно-терористичної групи Головуправління розвідки Міноборони України», які нібито планували «вчинення диверсійних акцій на об’єктах військової інфраструктури і життєзабезпечення півострова Крим». Затриманими були експерти аналітичного центру «Номос» Дмитро Штибликов, Олексій Бессарабов, Володимир Дудка. Це вже була друга спроба оголосити справу «українських диверсантів». У серпні російська ФСБ оголосила про нібито запобігання в Криму терактів, за підготовку яких були заарештовані два громадянина України – Євген Панов і Андрій Захтій. За даними правозахисників, Панова катували кілька днів, після чого він обмовив себе на відео, записаному спецслужбами. Координатор Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник заявила, що подібні методи тортур застосовували і щодо Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Андрія Коломійця і Олександра Костенка.
***
Пізніше кримські журналісти заявлять на Громадському радіо, що «Штибликов, Бессарабов і Дудка були ідеальними «клієнтами» для ФСБ. Зокрема Павло Лакійчук, експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», який особисто знайомий із затриманими, сказав, що «Діма та Льоша – мої колеги. Ми служили у Військово-морських силах у різний час. Дмитра я пам’ятаю, коли він після академії прийшов в управління ВМС. Він був дуже помітний: розумний, різнобічно підготовлений, зі знанням англійської та грецької мов. А Льоша – хлопець молодий. Я пам’ятаю його курсантом Севастопольського військово-морського інституту імені Нахімова. Він служив у Одесі, потім у штабі ВМС. Я пам’ятаю його за публікаціями в журналі «Судноплавство». Тоді я поклав на нього око і дуже хотів, щоб він працював із нами у центрі «Номос». Але після звільнення в запас він вибрав журналістський шлях, закінчив інститут журналістики у Києві. Більше працював із «Главредом» та іншими виданнями як репортер. Але ми підтримували тісні стосунки… Діма звільнився з військової служби 2003 року, Олексій служив в управлінні штабу ВМС. Після розформування частин, які він опікав як штабний офіцер, він звільнився за станом здоров’я…
2003 року у Севастополі створили центр сприяння вивченню геополітичних проблем євроатлантичного співробітництва «Номос». Ми вивчали проблематику безпеки у чорноморсько-каспійському регіоні, починаючи від військової безпеки, закінчуючи екологічною та енергетичною. Дмитро Штибликов працював у цьому центрі. Для нього проблема тероризму була дуже болісною. І він активно готував наукову роботу, публікувався у європейських виданнях із проблем міжнародних аспектів боротьби з тероризмом. Моя особиста думка: після серпневих подій у Криму, коли ФСБ ізганьбилася з фальшивими «диверсантами», мабуть кримським ФСБ-шникам було поставлене завдання знайти щось «красивіше». І вони «знайшли». Для легенди Дмитро Штибликов — випускник київського загальновійськового училища, і на роль головного терориста він дуже підходить. Росіянам було ще потрібне джерело боєприпасів та вибухових пристроїв. На цю роль вони підібрали Володимир Дудку, який вивчав розмінування та контактував із Дмитром. Ну, а Олексія прив’язали до них, бо гурт із двох «бандитів» – це ж мало».
На запитання кореспондента, чи не припускає він, що затримані працювали на українські спецслужби й були на службі в розвідуправлінні, Павло Лакійчук відповів: «З юридичного погляду це малоймовірно. Згідно із законодавством, яке існувало до 2014 року, вербування в нашій державі не було передбачене. А вербувати їх після початку анексії в окупованому Криму було практично неможливо».
А на запитання, чи міг до Штибликова, який на відео зізнався в тому, що він нібито диверсант, застосовуватися фізичний вплив, Павло Лакійчук зазначив: «Усі троє – хворі на нирки. Наскільки я знаю, Олексія захопили безпосередньо у лікарні. Я не виключаю, що застосовувалася фізична дія або препарати, які можуть вплинути на стан здоров’я».
***
Жителів Севастополя, колишніх офіцерів військово-морських сил України Олексія Бессарабова, Володимира Дудку та Дмитра Штибликова було засуджено за звинуваченням у підготовці диверсії на «об’єктах військової інфраструктури та життєзабезпечення» в Севастополі, нібито за завданням військової розвідки України. Під вартою вони з 9 листопада 2016 року.
16 листопада 2017 року Дмитра Штибликова, який визнав свою провину, засуджено до 5 років колонії суворого режиму, начебто за «Приготування до диверсії у складі організованої групи», а також «Незаконне придбання, зберігання зброї, боєприпасів, здійснене організованою групою».
4 квітня 2019 року Олексій Бессарабов та Володимир Дудка, які наполягають на своїй невинності, були засуджені до 14 років колонії суворого режиму та штрафів у 300 тис. руб. та 350 тис. руб. відповідно, за тими ж звинуваченнями.
***
Штибликов Дмитро Анатолійович народився 1970 року в Читі, громадянин України та Росії, житель Севастополя, закінчив Київське вище загальновійськове командне училище та військово-дипломатичний інститут при Національній академії оборони України, магістр військового управління, з 2003 року керівник міжнародних програм центру «Номос», заступник головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Після анексії Криму працював у структурах Міноборони РФ цивільним фахівцем, одружений.
Бессарабов Олексій Євгенович народився 1976 року в Новгородській області, житель м. Севастополь, громадянин України та Росії, закінчив Севастопольський військово-морський інститут ім. Нахімова та інститут журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, був експертом української громадської організації «Центр сприяння вивченню геополітичних проблем та євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «Номос», та заступником головного редактора журналу «Чорноморська безпека». Підприємець. Одружений, має малолітню дитину.
Дудка Володимир Михайлович народився 1964 року в м. Суми, УРСР, мешканець Севастополя, громадянин України та Росії, закінчив Калінінградське вище військово-морське училище, служив офіцером у військово-морському флоті СРСР, а потім ВМС України в Криму. З 2011 р. працював інженером з техніки безпеки у загоні розмінування місць битв Другої світової війни МНС України. Розлучений.
***
За словами вироків судової справи, обвинувачені, діючи організованою групою в Севастополі, з метою підриву обороноздатності та економічної безпеки РФ, шукали вибухові речовини, саморобні вибухові пристрої та інші засоби скоєння злочину, маючи намір не пізніше 10 листопада 2016 року підірвати «вежу радіотелевізійного передавального центру, мобільну газотурбінну електростанцію, склад паливно-мастильних матеріалів» на території військової частини, та інші. Штибликов був «командиром» групи, Дудка та Бессарабов нібито відповідали за забезпечення боєприпасами та вибуховими пристроями та за їх встановлення на об’єктах.
Фабула злочину повністю придумана слідчими. Тому в офіційних документах так багато слів «не встановлений». За офіційною версією слідства – не встановлені учасники цієї організованої групи, у невстановлений спосіб за невстановлених обставин, не пізніше 22 жовтня 2016 року обладнали схованку в районі садового товариства в Севастополі, в якому розмістили кілька вибухових речовина та зброю.
29 жовтня 2016 року о 23:23 Дудка з Бессарабовим, за даними ФСБ, прибули до місця схованки в садовому товаристві «Топольок» і переконалися в наявності саморобних вибухових пристроїв, що були в ньому. 1 листопада 2016 року схованку «виявлено» ФСБ, боєприпаси та вибухові пристрої вилучено.
9 листопада 2016 року підозрюваних було затримано. 14 листопада 2016 року російські телеканали опублікували відеоролики ФСБ, на яких Дмитро Штибликов та Олексій Бессарабов зізналися, що є офіцерами Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України. Штибликов також повідомив на відео, що проводив у Криму розвідувальну роботу та «підбір об’єктів для здійснення диверсій». Володимир Дудка також дав відповідні свідчення.
Згодом Дмитро Штибликов «визнав провину». Він дав згоду на постанову вироку без проведення судового розгляду в «особливому порядку». 16 листопада 2017 року був засуджений Севастопольським міськсудом під головуванням судді Геннадія Нікітіна на 5 років колонії суворого режиму.
Бессарабов і Дудка вину досі не визнають повністю. Але 4 квітня 2019 року Севастопольський міський суд засудив Олексія Бессарабова та Володимира Дудку до 14 років колонії суворого режиму та штрафів у 300 тис. руб. та 350 тис. руб. відповідно.
За заявами української влади, затримані не мають відношення до військової розвідки Міноборони України, звільнилися з військової служби запасом задовго до окупації Криму Росією.
«Меморіал»: Підстави визнання засуджених політв’язнями: За даними російського «Меморіалу» як і у справах інших кримських «диверсантів», у цій справі зафіксовано серйозні порушення прав обвинувачених. У перші дні після затримання, коли всі троє дали свідчення, до них не було допущено адвокатів, найнятих родичами. Місце утримання заарештованих не називалося. Чотири дні слідчі ФСБ достовірно знали про наявність адвоката за згодою у Дмитра Штибликова, але ігнорують і не допускають до справи.
Син Володимира Дудки Ілля Каверніков розповів активістам «Меморіалу», що його батька затримали вранці біля свого будинку, коли він йшов у поліклініку з приводу виразки, що загострилася: «Його насильно посадили в машину. Було проведено забір слини та епітелію без протоколу та без присутності адвоката. Далі батька привезли до нього у квартиру та почали проводити обшук. Через короткий час було «виявлено» телефон, який не належить батькові і якого до цього в квартирі ніколи не було, про що тато відразу заявив. Після знаходження телефону обшук припинили, не оглянувши ні кухню, ні ванну кімнату. Йдучи з квартири, співробітники ФСБ забрали з собою банку-попільничку з недопалками цигарок, що належить батькові, сказавши, що викинуть сміття».
«10 листопада 2016 року… з ІТТ до суду, а також назад мене везли у наручниках у зігнутому стані та з натягнутою курткою на голову. Загалом у такому положенні я перебував близько п’яти годин. По дорозі назад співробітники ФСБ зупинили машину, зав’язали очі мені ганчіркою і зверху замотали скотчем. Надалі я почув, що я не той і мені розв’язали очі назад і знову натягли куртку на голову і відвезли до Бахчисарайського ІТТ», – описував Володимир Дудка, що відбувалося у своїй «Заяві про скоєний злочин» у Військове слідче управління СКР по Чорноморському флоту.
«12 листопада 2016… мене забрали на мікроавтобусі співробітники ФСБ. – розповів у цій заяві Дудка. – Відразу ж зав’язали очі ганчіркою та привезли до УФСБ (м. Сімферополь), при цьому я весь час перебував у кайданках. Дорогою з ІТТ м. Бахчисарая до управління ФСБ мікроавтобус з’їхав з дороги, зупинився, співробітники затягли мені пов’язку на очах міцніше, перемотали голову скотчем, приєднали щось до вказівних пальців рук… Після цього я відчув розряди електрики, від яких я відчував сильний фізичний біль, страждання, страх, тривогу. У мене почалися перебої у роботі серця. Я почав кричати, задихатися. У мене смикалися руки, їх перемотали скотчем. Це тривало близько години. При цьому від мене вимагали свідчень, висловлюючи погрози вбивством на мою адресу, а також погрози на адресу моїх рідних та близьких людей. Я нічого не розумів, оскільки відчував сильний біль і кричав, тому що розряд електрики збільшувався. Щоб я не кричав, вони заткнули мені кляп у рота. Умовою припинення тортур мали бути мої свідчення слідчому. При цьому мені було сказано, що якщо свідчення не сподобаються слідчому, вони везтимуть мене назад і все це повториться. Після цього мене привезли до УФСБ, дали аркуш паперу з текстом і вимагали вивчити все напам’ять і переказати на відеокамеру, що я й змушений був зробити». У порушенні кримінальної справи за цією заявою було відмовлено.
«Судячи з виснаженого і хворого вигляду мого батька, невластивої йому дикції на відео «визнання», продемонстрованого федеральними каналами на чолі з TК «Росія», у мене є всі підстави вважати, що до батька застосовується психологічний і, можливо, фізичний вплив», – заявив восени 2016 року «Меморіалу» син Володимира Дудки Ілля.
Адвокат Дудки за згодою Оксана Железняк розповіла, що Володимир Дудка повністю заперечував свою причетність до злочину, а свідчення раніше, за його словами, дав під примусом у присутності адвоката за призначенням Оксани Акуленко. Дудка розповів тоді, що його змушують відмовитись від адвоката, запрошеного сином.
За даними сина, від першого державного захисника за призначенням Ваграма Широяна Володимир Дудка відмовився на третій день після затримання. Після цього призначили Оксану Акуленко, якої, за відомостями Іллі Кавернікова, не було у списку чергових адвокатів того дня і яку, як він вважає, викликали співробітники ФСБ телефонним дзвінком. 12 листопада 2016 року було проведено допит за її участю, на якому Дудка дав свідчення проти себе. При цьому адвоката Оксану Железняк, з якою син підписав угоду, слідчий не повідомив про допит.
17 листопада 2017 року адвокат Оксана Акуленко була затримана за звинуваченням у передачі хабаря російським силовикам. «Про співпрацю з ФСБ вона говорити не соромилася», – написав журналіст «Радіо Свобода» Антон Наумлюк.
На відеозаписі обшуку, кадри якого були показані на російському телебаченні, у Дмитра Штибликова вдома і в гаражі видно зброю, військову амуніцію, на стіні висить сувенірна «візитка Дмитра Яроша». Проте, виявилося, що зброя – це автомати і пістолети для гри в страйкбол, яким захоплювався Штибликов.
Разом із Дмитром Штибликовим було затримано його дружину Олену, яку співробітники ФСБ допитували до вечора. Олена Штибликова повідомляла, що за характером питань у неї склалося враження, що її хочуть залучити до справи як співучасника. Жінку запитували, де вона була у певні дні, чому щодня ставила автомобіль на певному місці, що говорила телефоном під час дзвінка у визначений час. Проте Олену відпустили, у справі вона не фігурує. А рідні та колеги Штибликова з громадської організації «Номос» стверджують, що він міг дати неправдиві свідчення за умови, що дружину відпустять і не будуть залучати до справи.
***
Згідно з матеріалами кримінальної справи, із середини жовтня до дня арешту у обвинувачених прослуховувалися телефони, зареєстровані безпосередньо на них. Однак протягом цього періоду в їхніх розмовах не було виявлено жодних слів, які свідчать про підготовку до здійснення диверсійних актів.
За версією слідства, у всіх трьох затриманих також було вилучено мобільні телефони Samsung із встановленим на них месенджером Вайбер (Viber) нібито «для зв’язку між собою в ході підготовки та проведення диверсії». Дмитро Штибликов підписав свідчення, в яких йдеться, що він придбав три сім-картки зі «стартовими пакетами». У своїх свідченнях на попередньому слідстві та в суді Штибликов повідомив, що купував їх у торгових точках, де погоджувалися продати без пред’явлення паспорта.
У справі міститься деталізація з’єднань трьох номерів. З 12 вересня 2016 року вони перебували у районі базової станції стільникового зв’язку, розташованої на вул. Набережна м. Анапи Краснодарського краю. 20 вересня 2016 року всі три номери опинилися біля іншої станції, розташованої на вул. Некрасова того ж міста. При цьому на них надходили повідомлення від різних абонентів, дані яких слідством не встановлювалися, як і не встановлювалося, як «уживані» сім-картки разом потрапили до Севастополя, де після 20 вересня їх нібито купив Дмитро Штибліков.
Захист в апеляційних скаргах звертає увагу на те, що зазначені станції стільникового зв’язку стоять неподалік анапського відділу УФСБ, розташованого за адресою вул. Кірова, 37 (910 метрів і 1,8 км), припускаючи, що сім-картки звідти надійшли севастопольським колегам, які підкинули їх обвинуваченим.
Версія слідства, що Штибликов купив у трьох різних точках Севастополя сім-карти, що були незадовго до цього в межах дії однієї базової станції стільникового зв’язку в іншому регіоні, є неправдоподібною.
Телефони з сім-картами, які офіційно належали Дудці та Бессарабову, і якими вони постійно користувалися, та телефони, які, за твердженням засуджених, були їм підкинуті, згідно з деталізацією з’єднань у кримінальній справі, ніколи не знаходилися в межах дії однієї базової станції, ні в момент їхнього пересування по Севастополю, ні в момент їхнього перебування вдома.
Характерно, що аудіозаписів телефонних розмов обвинувачених серед «доказів» нема, є лише текстові повідомлення у програмі Вайбер з використанням телефонів і сім-карт, нібито переданих їм Штибликовим. Олексій Бессарабов та Володимир Дудка заявляють, що таке листування ними не велося, а було сфабриковано та «виявлено» в підкинутих ним телефонах. Враховуючи вищевикладені дані, «Меморіал» вважає, що позиція засуджених заслуговує на довіру.
У справі міститься довідка ФСБ з аналізом включення номерів телефонів, підкинутих обвинуваченим, що містить схеми пересування з прив’язкою до місць проживання обвинувачених та місцем розташування «схованки» «Топольок». У вироку суд посилається на вищезгадану довідку як на доказ винуватості Володимира Дудки та Олексія Бессарабова. Але, як показав аналіз, довідка, подана ФСБ до суду як один із найважливіших доказів провини підсудних, була сфабрикована і містить хибні дані.
Майже одразу після затримання 9 листопада 2016 року у Володимира Дудки, за його словами, у мікроавтобусі оперативним співробітником тампоном було взято зразки епітелію з ротової порожнини. Сам Дудка вважає, що відібраний у нього епітелій був надалі нанесений на предмети (телефон, карта, ліхтарик), які були «виявлені» під час обшуку за його місцем проживання та в «схованці» «Топольок». За його словами, виключно у зв’язку з цим біологічною експертизою було виявлено його сліди на вказаних предметах.
За даними близьких Олексія Бессарабова, ті ж дії співробітники ФСБ проробили і щодо нього, таким же чином без процесуального оформлення відібравши у нього зразки ДНК, які потім були «виявлені» на ряді вилучених предметів.
На карті Севастополя, на якій Дудка нібито зробив позначки місць диверсій, згідно з експертизою, біологічні сліди Дудки виявлені лише на зворотному боці карти. Також досліджено відбитки пальців на цій карті – вони належать трьом невідомим людям.
Згідно зі свідченнями оперуповноваженого, який нібито здійснював 29 жовтня 2016 року стеження за тим, як Бессарабов і Дудка ходили перевірити вміст «схованки», фото- та відеозйомку він не вів через «об’єктивні» причини, тобто темний час доби. Однак, варто відзначити, що раніше, здійснюючи стеження за Бессарабовим, оперативник фіксував усі предмети, які перебували при ньому. Разом з тим, ні про які предмети при Бессарабові і Дудці під час «відвідання» схованки «Топольок» не йдеться. «Звідки тоді у схованці взявся ліхтарик з біологічними слідами Дудки та рюкзак з біологічними слідами Бессарабова, якщо вони лише один раз там були?», – зауважив їхній захист.
***
За даними слідства, Олексій Бессарабов та Володимир Дудка вийшли зі свого житла о 23:22, зустрілися біля будинку №12 на вул. Генерала Лебедя з Володимиром Дудкою і вже о 23:25 спостереження було припинено, бо фігуранти пішли у бік дачних ділянок.
«Дані обставини не могли статися таким чином, через що ні фото- ні відео-фіксація і не проводилися. Від місця проживання Бессарабова до будинку 12 на вул. Генерала Лебедя 830 метрів йти пішки, а від місця проживання Дудки до цього ж будинку – 1 км 100 метрів пішки. За дві хвилини цю відстань подолати неможливо», – заявляє захист. За її твердженням, дані цього ОРМ сфабриковані та походу до «схованки» засуджені не робили.
Стосовно ще одного «доказу», покладеного в основу обвинувального вироку, – свідчення свідка Штибликова, – слід зазначити таке. Кримінальну справу щодо Штибликова було виділено в окреме провадження з огляду на укладання ним досудової угоди, за вироком суду йому призначено покарання нижче, ніж передбачено законом. Цілком імовірно, що з цих причин, а також внаслідок можливого застосування тортур, він на попередньому слідстві підписав усі звинувачення, у тому числі щодо причетності до «злочину» Дудки та Бессарабова. Водночас Дмитро Штибликов у ході його допиту в судовому засіданні не підтвердив свої показання, дані на попередньому слідстві, та версію слідства, викладену в обвинувальному висновку. Так, Штибликов повідомив, що Володимир Дудка жодного відношення до ГУР МО України не має, жодної винагороди він йому ніколи не обіцяв.
Що стосується «диверсійних актів», то Штибликов пояснив, що об’єкт був обраний ним лише один – щогла радіоантени. «Підрив» він збирався робити самостійно, Дудку до цього не залучав би, розрахунки та додаткове обладнання він зробив би сам, вибухівку на об’єкт доставив би сам на громадському транспорті. Інші об’єкти, зазначені в обвинувальному висновку, ні він, ні Дудка з Бессарабовим підривати не збиралися і жодних коштів у них для цього не було.
При цьому, згідно з даними на попередньому слідстві свідченнями, Дмитро Штибликов провів рекогносцировку на антенному полі, а в суді ж він повідомив, що жодної рекогносцировки він не проводив через брак часу, але був упевнений, що поле не охороняється і до нього є вільний доступ. Дані свідчення суперечать свідченням співробітника Чорноморського флоту, який у суді повідомив, що антенне поле охороняється командою позавідомчої охорони, вона озброєна, на території є 3 пости охорони та огородження з колючого дроту. При цьому, ні про які спроби сторонніх осіб проникнути на територію антенного поля, що охороняється, він не знав, стверджував, що таких фактів не було.
Водночас цей свідок пояснив, що у мирний час немає жодного сенсу підривати антену, це не спричинить жодних негативних наслідків для міста. Від пошкодження однієї антени все антенне поле не буде виведено з ладу, і на життєдіяльність населення це ніяк не вплине.
***
Доводи співробітників ФСБ про те, що взяти злочинців на місці злочину вони не змогли тому, що підозрювали наявність у них додаткових вибухових пристроїв, видаються неправдоподібними, тому що навіть за умови тотального стеження (зовнішнє спостереження за кожним, прослуховування всіх їх телефонів і електронна перлюстрація листування) за підозрюваними, відсутні будь-які свідоцтва про наявність таких пристроїв. Здається дивним, що підозрюваних вирішили заарештувати поодинці у своїх квартирах за кілька годин до того, як вони, за версією слідства, збиралися розпочати «злочинні» дії. Звісно ж, якби фабула звинувачення була реальною, ФСБ почекала б ще кілька годин, за необхідності посиливши контроль за підозрюваними, і затримала б їх під час візиту до «схованки» з вибуховими пристроями або під час «мінування» об’єктів.
***
Родичі обвинувачених, їхні колеги, влада та громадські організації України заявляють, що справа сфабрикована. На їхню думку, зізнання обвинувачені дали під тортурами чи шантажем. Українські правозахисники називають Штибликова, Дудку та Бессарабова політв’язнями.
На думку координатора Кримської правозахисної групи Ольги Скрипник, справа Штибликова-Дудки-Бессарабова сфабрикована і використовувалася з політичною метою для агресивної антиукраїнської пропаганди: «Російська пропаганда таким чином поширює серед людей думку, що в Криму нібито організовано діють українці. Насправді це грубо сфабриковані кримінальні справи, які розслідуються із застосуванням тортур та іншими тяжкими порушеннями прав людини».
Звинувачення у тероризмі на адресу України, зроблені одразу після гучного затримання перших «кримських диверсантів» у серпні 2016 року, пролунали з вуст Президента Росії. Таким чином, обставини справи дозволяють вважати, що кримінальна справа стосовно Олексія Бессарабова, Володимира Дудки та Дмитра Штибликова політично мотивована, сфабрикована суб’єктами влади з метою зміцнення владних повноважень.
Правозахисний центр «Меморіал», згідно з міжнародним посібником з визначення поняття «політичний в’язень», вважає Олексія Бессарабова та Володимира Дудку політичними в’язнями і вимагає негайно їх звільнити. Найважчий матеріальний стан у сім’ї Олексія Бессарабова: його малолітня дитина хвора з народження, їй потрібні постійні консультації у невропатолога та медикаментозна підтримка. За даними колег засуджених, усі троє звільнилися свого часу з військової служби за станом здоров’я. Дмитро Штибликов отримав поранення від снаряду, що випадково розірвався. У Олексія Бессарабова виразка шлунку. У Володимира Дудки – виразка 12-палої кишки, часті серцеві та головні болі, хронічний простатит. Всі вони потребують постійного медичного спостереження та допомоги.
***
Судові розгляди у справі Бессарабова і Дудки, котрі відмовилися визнавати провину, тривали понад 2,5 року. Після завершення першого судового розгляду окупаційний Севастопольський міський суд не зміг ухвалити вирок і 6 квітня 2018 року повернув до прокуратури «справу диверсантів» для усунення недоліків. 2 серпня 2018 року у Севастопольському міському суді розпочався повторний розгляд справи. 4 квітня 2019 року Севастопольський міський суд засудив Олексія Бессарабова до 14 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму і штрафу в розмірі 300 тисяч рублів. Апеляційні скарги підсудних на фальсифікацію і грубі порушення слідства Верховний суд РФ відхилив.
Незаконне ув’язнення окупаційною владою в Криму громадян України Олексія Бессарабова та Володимира Дудки рішуче засудило Міністерство закордонних справ України. Міжнародними правозахисними організаціями Олексій Бессарабов і його колеги у справі «севастопольських диверсантів» визнані політичними в’язнями: вони включені у список політв’язнів Міжнародного правозахисного центр «Меморіал», Глобальної правозахисної кампанії за звільнення українських політв’язнів Кремля Let My People Go. На підтримку українських офіцерів, що перебувають в російських катівнях, виступають Спілка офіцерів України, Асоціація ветеранів Військово-морських сил України.
***
Як повідомив Центр прав людини ZMINA, 6 жовтня в колонії, де утримувався Штибликов, відбувся бунт – засуджені протестували проти тортур, а з вікна вивісили банер «Рятуйте». В колонію ввели спецназ і співробітників Росгвардії. Після бунту, в якому брало участь до 200 ув’язнених, частина з них оголосила голодування, постраждали в результаті близько 40 осіб, щонайменше один був доставлений у реанімацію». Політв’язня Штиблікова, якого російські силовики ізолювали від інших ув’язнених, після бунту вивезли в невідомому напрямку. Зрештою стало відомо, що українського політв’язня та фігуранта справи «кримських диверсантів» Дмитра Штибликова етапували з російської колонії №6 Омська.
***
На початку листопада один із фігурантів «справи кримських диверсантів», севастополець Дмитро Штибликов міг вийти на волю, оскільки термін його вироку в Росії минув, повідомив сайт Крим.Реалії (проект «Радіо Свобода»). «10 листопада Дмитро Штибліков міг би вийти на волю у зв’язку із завершенням п’ятирічного терміну ув’язнення за сфальшованою окупантами справою «диверсантів», у якій йому було відведено роль організатора диверсії. Міг би вийти. Але не вийде. Тому що за цей час сфальшовано нову справу», – зазначив президент українського Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар.
За його словами, торік Дмитра Штиблікова було етаповано з колонії суворого режиму в російському Омську в СІЗО «Лефортово» у Москві, «де протягом року проходили слідчі дії у новій справі». Наразі це слідство завершено, і Дмитро Штибликов очікує на новий вирок, каже Михайло Гончар. Цю інформацію підтверджують рідні політв’язня. За їхніми словами, у рамках нової кримінальної справи севастопольцю може загрожувати до 20 років позбавлення волі.
За словами координатора Кримської правозахисної групи Ольги Скрипник, елементом угоди зі слідством часто є обіцянка знизити міру покарання для фігуранта кримінальної справи. У випадку з Дмитром Штибликовим його «зізнання» теж привели до пом’якшеного «покарання». «Але з огляду на фальсифікацію справи цього вироку взагалі не мало бути. Людину засуджено незаконно. Ми не знаємо всіх обставин, але відомий момент фальсифікації доказів, а також фізичний та психологічний тиск, який використало слідство», – заявила Ольга Скрипник.
***
Олексій Бессарабов та Володимир Дудка відбувають 14-річний термін у колоніях суворого режиму в Ставропольському краї Росії. Їх визнано правозахисним центром «Меморіал» політичними в’язнями. Дмитро Штибликов такого статусу не має через відсутність у правозахисників доступу до матеріалів справи. Термін його покарання минув на початку листопада, але на волю він не вийшов.
«Тато міг бути вже вдома. Але цього не буде. Оскільки в серпні минулого року розпочали нову справу. І, можливо, прямо зараз тато їде етапом на суд. Це все дуже несправедливо. Не розумію, чому це відбувається. Накриває якийсь розпач», – написала у фейсбуці донька Дмитра Штибликова Тетяна.
«Весь цей час йшло розслідування, і ближче до дати закінчення терміну покарання йому висунули нове звинувачення, направивши справу до суду. Суд проходитиме у закритому режимі, і термін, який Дмитро вже відбув в ув’язненні, не буде зарахований у новому вироці. Дуже страшно, що не відомо, скільки часу це може тривати», – стверджують рідні. «Дмитра Штибликова звинувачують у збиранні секретних даних. Попереднє слідство у справі завершено. Його направили до Південного окружного військового суду для розгляду по суті. Більше нічого пояснити не можу, оскільки кримінальна справа має гриф «Цілком таємно», – повідомив адвокат Дмитро Дінзе.
***
Південний окружний воєнний суд Ростова-на-Дону оголосив вирок українцю Дмитру Штибликову за новим звинуваченням у нібито «державній зраді». Його засудили до 19,5 років ув’язнення у виправній колонії суворого режиму та обмеження волі на один рік після відбуття покарання. Про це повідомила на той час уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.
Вона заявила, що висунуті Росією обвинувачення українцю є надуманими та політично вмотивованими, а самі кримінальні справи проти Штибликова — сфабрикованими. У зв’язку з цим омбудсманка закликала Комісію ООН з розслідування порушень прав людини під час військового вторгнення Росії в Україну врахувати ці факти злочину геноциду РФ стосовно народу України.
***
Рідні Дмитра Штибликова кажуть, що їм практично нічого не відомо про нього, оскільки побачень вони не мали з січня 2019 року. А після його переведення в «Лефортово» сім’я перестала отримувати листи. Для спілкування з рідними Дмитру Штибликову дозволили 10-хвилинні телефонні розмови. Але останнім часом він не телефонував.
«Ця справа була заздалегідь сфальшована. Спочатку в листопаді 2016 року тортурами та тиском вибили покази, а далі, не маючи жодного доказу, всі ті ж показання використали, аби сфабрикувати нову «справу», підло дочекавшись, поки за першою справою закінчиться термін позбавлення волі!», – заявила Людмила Денісова по нову справу проти Штибликова.
***
«Мамі Володимира Дудки зараз 74 роки. Вона всі сили зібрала, щоби його дочекатися. Здоров’я дуже похитнулося за ці п’ять років. Але ще плюс стільки років… Це нереально», – розповіли журналістам Крим.Реалії рідні в’язня.
У вересні 2022 року Володимиру Дудці виповнилось 57 років, п’ять з них – він бранець Кремля. У листопаді 2016 року його затримали за підозрою у підготовці терористичного акту.
«Цей день я пам’ятаю, ніби він був вчора. Перший «суд» та двотижневі пошуки тата. Тортури, перша зустріч по відеозв’язку на черговому «суді», сльози. Перша зустріч на побаченні в СІЗО, пошуки допомоги», – пише на своїй сторінці у фейсбук син Володимира Ілля. «Залишилось ще 9 років. Коли тата забрали, йому було 52 роки, а мені 28. Коли він вийде, йому буде 66, а мені 42. Це страшно», – пише Ілля.
Зі слів сина політв’язня, було багато обіцянок визволення та обміну, але нічого не вийшло. Ілля додає, що не бачив батька вже два роки, а з його здоров’ям все гірше.
Напередодні 30-ї річниці Незалежності України Володимира Дудку нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Клопотало про це Об’єднання родичів політв’язнів Кремля та, особливо, Антон Кориневич – представник президента в Криму та його офіс, розповіла колишня однокласниця Володимира Дудки Марина Колдіна.
З її слів, через неможливість вручити нагороду рідним Володимира Дудки, орден передали їй. Було це в Офісі кримської платформи на початку листопада. Нагороду, сказала вона, на зберігання віддасть братові Володимира Дудки – Петру, який мешкає в Сумах, допоки Володимир Дудка не повернеться додому.
Марина Колдіна також товаришувала з Олексієм Бессарабовим та Дмитром Штибликовим. Зараз вона допомагає організовувати акції на підтримку політв’язнів Кремля. У вересні минулого року одна з акцій відбулась на день народження Володимира Дудки.
Проєкт-розслідування фальсифікації звинувачень проти журналістів у російських “судах” Криму.
Продовження. Початок:
Крим: ідея свободи переможе фантоми диктатури
Наріман Джелял: Помста за незламність і «Кримську платформу».
Ірина Данилович: Росія проти медсестри, або «Freedom is our religion».
Владислав Єсипенко: «шпигун» з «гранатою» без відбитків пальців…
Інформаційна служба НСЖУ
