Українська влада не змогла продовжити акредитацію фотожурналісту Антонові Скибі, який працював з канадською газетою «The Globe and Mail» з 2014 року. Спецслужби країни вимагали пройти перевірку на детекторі брехні, звинувачуючи його в наявності російського паспорта та сумніваючись у відповідності його роботи «національним інтересам» країни.
Про це газета пише в матеріалі на першій сторінці свого свіжого номера.
34-річний Антон Скиба працював фотографом, перекладачем і репортером разом із півдюжиною журналістів Globe в Україні як фрілансер і за контрактом. Цьогоріч він був фіналістом премії «National Newspaper Award» за зображення дівчини в рожевому капелюсі, яка стоїть перед квартирою, рознесеною ракетою в першу ніч російського вторгнення в лютому 2022 року.
Для нього це була знайома сцена.
Пан Скиба повідомляв про перебіг російської агресії проти України з 2015 року. Але цьогоріч 1 травня термін дії прескарти пана Скиби закінчився, і влада ще не видала йому нову, що заважає The Globe висвітлювати війну, в тому числі довгоочікуваний контрнаступ України.
Натомість пана Скибу запросили з’явитися на дві співбесіди до Служби безпеки України. Йому поставили детальні запитання про його походження як уродженця «тимчасово окупованих територій» на сході України. Він народився в частині Донбасу, яку в 2014 році захопили підтримувані Росією «сепаратисти». Батьки пана Скиби, які досі живуть там, отримали російські паспорти: Росія пообіцяла з 2024 року розглядати тих, хто має українське громадянство, як «іноземців».
Але у пана Скиби зовсім інші стосунки з окупантами. У 2014 році під час роботи на CNN його викрали «сепаратисти». Журналіста доставили в колишню будівлю СБУ в Донецьку, де його побили, допитували і зачинили в підвалі зі струсом мозку і синцями під очима. Там його тримали чотири дні, а потім відпустили.
Майже через десять років, 28 квітня цього року, коли до завершення акредитації у ЗМІ залишалося три дні, пана Скибу викликали в СБУ. Усередині його провели в кімнату із запорошеними рожевими стінами, радянськими меблями та ґратами на вікнах. Підполковник розпитав його про місце народження, освіту та батьків. Вони перебувають у Єнакієвому, вуглевидобувному та сталеливарному центрі між Донецьком і Луганськом, який найбільш відомий як батьківщина Віктора Януковича, колишнього президента України, заочно засудженого за державну зраду в 2019 році.
Місто увійшло до складу сепаратистської ДНР у 2014 році. У той хаотичний час пан Скиба запропонував редактору російського журналу допомогу в пошуку водія в обмін на акредитацію в цьому виданні, за допомогою якої він проїжджав блокпости в цьому регіоні. Але Скиба каже, що «ніколи не надсилав жодного байта інформації російським ЗМІ як автор чи фрілансер», і йому «ніколи не платили російські ЗМІ».
Тим не менш, він визнав цю обставину, спілкуючись із СБУ в квітні, коли його запитали про минулу роботу в регіоні. Наприкінці розмови підполковник зазначив, що не має заперечень щодо акредитації пана Скиби. «Він сказав мені: «Не хвилюйся», — згадує пан Скиба.
Тисячі журналістів прибули в Україну після торішнього російського вторгнення, висвітлюючи війну з лінії фронту, лікарняних палат і зруйнованих околиць. Україна виявилася надзвичайно ефективною в залученні зовнішньої підтримки. Торік опитування «Pew Research Center» показало, що президент України Володимир Зеленський є лідером, якому найбільше довіряють у США. Сам пан Зеленський написав лист родині американського журналіста Брента Рено після його вбивства минулого року. Щонайменше 15 журналістів загинули після вторгнення 2022 року.
Але оскільки війна перетворилася на жорстоке змагання на виснаження та руйнування, Україна застосувала жорсткішу позицію щодо журналістів – анулювала повноваження журналістів «The New York Times» та «NBC News» (згодом акредитацію відновили). «The Times» повідомила про застосування Україною касетних бомб. Журналіст NBC в’їхав до Криму з Москви, що є порушенням українського законодавства. Україна призупинила повноваження журналістів CNN, «Sky News» і двох українських видань – «Суспільного» та «Громадського», які вели репортажі з одного з міст до того, як влада дозволила таку діяльність.
Україна забороняє журналістам висвітлювати численні аспекти війни, включно з розташуванням військових об’єктів, чисельністю персоналу, подробицями бойових дій або дислокації військ, інформацією про збиті літаки або кораблі, контентом, який розглядається як «пропаганда чи виправдання широкомасштабної збройної агресії Росії проти України».
Обмеження посилилися. У березні, після того, як нові правила заборонили журналістам доступ до багатьох десятків громад «червоної зони», і зобов’язали пресофіцерів супроводжувати журналістів у «жовтій зоні», міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів» закликала розширити доступ.
– Ми перебуваємо в досить складній ситуації, тому що не можемо виконувати свою роботу належним чином, але наша робота є надзвичайно важливою для країни в умовах надзвичайної ситуації, — сказала Катерина Сергацкова, співзасновниця «Фонду 24.02», яким керують українці та який споряджає журналістів для репортажів у зони бойових дій. (Пан Скиба є консультантом і тренером фонду).
Українські чиновники посилалися на необхідність захисту безпеки журналістів і заявили, що їм необхідно гармонізувати свою політику з політикою Європейського Союзу. Запити The Globe про коментарі в адміністрації президента та СБУ залишилися без відповіді.
Посольство України в Оттаві заявило, що процес перевірки є неупередженим і розглядає виключно «питання національної безпеки». «Перевірка з питань безпеки є частиною усталеної практики акредитації ЗМІ на війні; і ми вважаємо, що це зрозуміло», – йдеться у відповіді посольства.
Нова політика в квітні змусила поновити всі акредитації та зробила їх дійсними лише на шість місяців. Кореспонденти Globe отримали нові документи. Але в той самий час українські чиновники, схоже, продовжують перевіряти журналістів, чию лояльність вони можуть поставити під сумнів.
Щонайменше 10 українських журналістів мали проблеми з отриманням нової акредитації, повідомила пані Сергацкова.
– Їх усіх об’єднує те, що вони працювали на окупованих територіях або були в Росії в якийсь момент після 2014 року, – сказала вона. – Їх допитали, хоча абсолютно ясно, що вони вели звідти репортажі.
Через три тижні після першої зустрічі з представниками СБУ пана Скибу знову викликали на бесіду. Цього разу тон був більш агресивним: другий співрозмовник заявив про проблеми з його податковою декларацією та повідомив пану Скибі, що він їздив до Білорусі у 2021 році та мав російський паспорт. І те, й друге було для нього несподіванкою: він не був у Білорусі з 2016 року, не був у Росії з 18 років і не має російського паспорта.
– Я їм сказав, що це нісенітниця, – каже пан Скиба.
Співробітники СБУ заявили, що не знайшли жодних провин у його репортажах. «Ми не сприймаємо вас як ворога, — сказали йому. – Але ми не впевнені, що ваша робота відповідає національним інтересам України».
Це був удар для пана Скиби, який насилу відповів на звинувачення, які він вважав не просто брехливими, а особистими образами. Він згадав свій попередній допит у Донецьку. За його словами, сепаратисти «звинувачували мене в шпигунстві на користь «київської хунти». «І тепер моя країна вважає мене російським агентом».
СБУ також попросила його пройти перевірку на детекторі брехні. Такі тести є поширеними в Україні, де вони є прийнятними в суді. Однак пан Скиба відмовився. «Я не розумію, який журналіст піде на це», — сказав він. Він також не бажає проходити ще один раунд інтенсивного допиту. Для нього «детектор брехні — це приблизно той самий рівень, що й тортури, які я зазнав у Донецьку».
У пана Скиби є документи, які підтверджують його слова. За даними Державної прикордонної служби України, отриманими цього тижня, він останнім часом не був у Білорусі.
Але в листі, надісланому цього тижня головному редактору «Globe and Mail» Девіду Волмслі, пресслужба Офісу президента України заявила, що певні моменти минулого пана Скиби залишаються «неясними». Йому було поставлено низку запитань: чи отримали пан Скиба та його родичі російське громадянство; чому він їздив до Білорусі між 2019 і 2021 роками; чи підтримує він зв’язки з представниками сепаратистських Донецької та Луганської республік. Якщо ці питання не можуть бути з’ясовані, Офіс просить видання «розглянути можливість співпраці з іншим фіксером, щоб робота представників ЗМІ в Україні не припинялася».
Фіксери є важливими місцевими учасниками заходів зі збору новин за кордоном, вони допомагають із перекладом, логістикою та плануванням.
Пан Волмслі у відповідь написав до Офісу, що глибоко стурбований «очевидною спробою тиску на «The Globe and Mail» з метою змінити склад команди видання в Україні». Він додав: «Пан Скиба допоміг нам представити канадським читачам відзначене нагородами висвітлення російського вторгнення, репортажі, які безсумнівно вплинули на політику канадського уряду щодо України».
Однак у пана Скиби відсутність дозволу для роботи у ЗМІ вже викликала тяжкі роздуми. Після викрадення в Донецьку він отримав запрошення переїхати в інше місце в Європі. Подібна пропозиція надійшла за кілька днів до торішнього вторгнення. «Моєю відповіддю завжди було «ні». Я хочу залишитися в Україні і хочу повідомити про Україну, тому що це моя країна», — сказав він.
Однак тепер, якщо йому відмовлять в акредитації, «це означатиме, що я не займаюся професією», — сказав він. Без цього документа «неможливо займатися журналістикою в Україні, тому що вся журналістика в Україні — про війну».
